maxiwell: High Voltage (Default)
  Якось так сталося, що в новому періоді життя часто повертаюся в минуле. Так і на цей раз — знову повернення в раніше досліджені місця. Зокрема, парк «Нивки» я вже показував, в 2013 році. Розгромний такий пост. Читачі дуже критикували. Але відтоді місцина трохи змінилася — повалили радянських ідолів. До того ж, перший звіт про парк був поверховим, за що мені дорікали. Ну і ще один аспект — попередній огляд парку робив по зимовій погоді (хоч і навесні). Тому виправляю ці недопрацювання і пропоную вашій увазі розгорнутий (в порівнянні зі фотозвітом 2013го року) огляд парку «Нивки».

  Цікава особливість парку — він складається з двох частин: західної і східної. Раніше це були два окремих парки. В цій частині розповім про східну частину.

Парк «Нивки»-2 (Частина 1): Східна частина
1. Якоїсь особливої «фішки» парк «Нивки» не має. І з проспекту Перемоги виглядає нудно (нижня частина фото). Однак всередині парку (верхня частина) можна знайти цікаві краєвиди.

  Писати багато літер нема ні натхнення, ні часу, але без історичної довідки не обійтись. Отже, ще до створеня парку навколишня місцевість називалась «Васильчикова дача», оскільки на ній розташовувався маєток київського генерал-губернатора Іларіона Васильчикова. А поруч із садибою були ліс, сади, городи і сінокоси. Після більшовицької революції дача була націоналізована. В 1930х ділянкою зацікавилась радянська влада і в урочищі було вирішено зробити спецдачу для вищого партійного керівництва Радянської України. Територію садиби було обнесено високим парканом. Потім, зі зміною власників змінювались і неофіційні назви місцевості — дача Любченка, дача Кагановича, дача Хрущова, дача Коротченка. Саме за часів існування державної дачі був збудоаний двоповерховий будинок.

  Паркани біля партійної дачі зняли в 1962му. А сама територія навколо маєтку була передана місту. На землях спецдачі зробили парк «Ім. ХХII зїзду КПРС». У 1972му році парк отримав статус пам'ятника садово-паркового мистецтва, а сам перк перейменовано в «Комсомольський». В 1991му Комсомольський парк було об'єднано із парком Ленінського комсомолу і об'єданий парк назвали «Нивки».
Читати далі (+49 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Навіть не знаю як зробити підводку до цього фотозвіту і яке фото зробити заголовним. Бо об'єкт небанальний і неординарний. Та й історія сталку також незвична. Якби не воля випадку, то навряд чи тут побував.

  Стоянка туристичних поїздів — одна із найвідоміших столичних заброшок. Знатний баян як серед сталкерів, так і серед фанатів залізничного транспорту. Але водночас досить незвичний об'єкт — закинута залізнична станція з підземними приміщеннями. Я знаю всього лише декілька закинутих залізничних станцій (недіючі залізничні гілки і бази запасу не рахуються), але такого місця напевне більш ніде нема. По-суті, це закинуті платформи з підземними вбиральнями (сортирами).

  Ну і трохи історії. Раніше парк «Перемога» був популярним серед туристів. Тому приблизно у 1970х рр. біля станції «Київ-Дніпровський» був побудований відстійник для туристичних поїздів. Платформи були розраховані для розміщення 4х поїздів. До платформ збудували під'їзд і стоянку для десяти автобусів. На станції були два підземні приміщення, які були на глибині 1,5-2 м., з кімнатами для гоління, вмивання, туалетом, прасування. Точна дата коли станція була закинута невідома. Пишуть, що це сталося після переведення всіх поїздів до центрального вокзалу. До нашого часу стоянка так і лишається закинутою. Пишуть, що охорони нема.

Закинута стоянка туристичних поїздів у Києві
1. Заброшка настільки незвична і різнопланова, що не визначився яке фото зробити заголовним. Тому такий мікс.
А взагалі-то, стоянка туристичних поїздів складається із двох складників: залізничних платформ і підземних приміщень.

  Абандон настільки незвичний, що не одразу наважився зробити вилазку. Мені більш звичніші закинуті будинки, ніж споруди. А тут саме споруди. До того ж, ще й підземні. Та й об'єкт, на мій погляд, був маленький (насправді, як виявилося, було що фоткати) і роздестроєний. Але спочатку спланував вилазку через те що не було інших абандонів у планах і цікаво було дізнатись як змінився об'єкт за декілька років (в 2011-2013 його добре відфоткали, щоправда, не дуже докладно). А вже потім, до другої вилазки, захотілось чогось незвичного і екзотичного.

  Перша вилазка минулого року була невдалою. На станції побачили свіжопофарбований вагон-побутівку і якогось дядьку. Вирішив не ризикувати. Друга вилазка відбулася рівно через рік(!), у червні 2016го, і в іншій компанії. На цей раз набрався сміливості і вигадав легенду в разі запалу. А також взяв з собою ліхтарик (що б я там робив без ліхтаря). Звичайно, що відчував ностальгію. Зате повторна вилазка була вдалою. Добре полазив по цікавому і незвичному абандону. А ще відкрив для себе залізничні заброшки і спробував дігг(!). Лазити по підземеллям круто!
Читати далі (+72 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Несподівано! Відважився вчора на авантюрну подорож (чи точніше — прогулянку) до сусіднього населеного пункту — смт. Глеваха. Дивний не лише вибір місця, а й спосіб транспортації: туди вирішив поїхати на електричці, а назад — пішки. Все-таки від мого міста до селища не так далеко. Та ще й можна зекономити. Тим паче, що декілька років тому вже прогулювався вздовж залізниці до платформи «Малютинка».

  Про селище сказати особливо нічого. Як жартують, головна «пам'ятка» смт. Глеваха — психлікарня (до речі, їх там декілька). Що не дуже приваблює. До того ж, селище не рясніє пам'ятками чи історичними будівлями. Але тим цікавіше знаходити цікавинки. Та й селища міського типу на Київщині я вже неоднократно досліджував. А про Глеваху звітів взагалі ще не бачив. І маршрутки в цих місцях ще ніхто не фоткав.

  Серед інших причин: ностальгія (хоча тут доречніше сказати — дитячі спогади) — в 1990х з батьками їздив на базар, що біля залізничної платформи «Глеваха». Потім, на початку 2000х, будучи студентом, один чи два рази з'їздив подивитись на масив багатоповерхівок і транспортну інфраструктуру. Так що давно не бував в тих краях. Ну і остання причина — засидівся вдома. Погода проти подорожей, а цю весну майже прогавив. А тут якраз пообіцяли відсутність опадів, зранку було сонячно і безхмарно. Еге, наївний:) Не тут то було. З полудня погода змінилася і треба було тікати, поки не потрапив під дощ.

Смт. Глеваха
1. Смт. Глеваха складається з двох частин: масиву міської забудови (багатоповерхівки, наукові установи і психлікарня) і великого села. Ці дві частини селища розділені автотрасою «Київ-Одеса» (М-05/Е95). Є ще й третя частина селища, яка відділена залізною дорогою — дачі.
  Глеваха (як і смт. Калинівка) сприймається як містечко-супутник Василькову (бо в Василькові немає пасажирської залізничної станції). Як підтвердження, навіть приміська маршрутка від залізничної платформи «Глеваха» до Василькова має міський номер маршруту(!).

  Назва селища походить від невеликої річки Глеви, що протікає через село. Перша згадка про поселення з населенням у 8 сімей. В 18320х рр. Глеваха стажє волостю (найнижча територіально-адмініістративна одиниця, що складалася з декількох сіл). В 1957 році в селі відкрили Обласну психоневрологічну лікарню. З 1976 року Глеваха отримала статус селища міського типу. З 1982 року в селищі працює Науково-інженерний центр «Матеріалообробка вибухом» Інституту електрозварювання ім. Патона НАН України.

  Подивимось, чи вдалося знайти якісь пам'ятки і які пригоди сталися. Без пригод, нажаль, не обійшлося:(
Читати далі (+60 фото)... )
maxiwell: High Voltage (фирменный знак)
  На 30 річницю аварії на Чорнобильській АЕС запропонували з'їздити у Славутич — місто енергетиків, збудоване замість відселеної Прип'яті. Тому місто цікаве не лише урбаністичною забудовою, але й відношенням до ЧАЕС. До того ж, Славутич — наймолодше місто в Україні. А також — ексклав Київської області на Чернігівщині. Серед інших особливостей міста можна відзначити близькість до ЧАЕС (приблизно 45 км. по прямій)(!) і до кордону з Білоруссю (10 км.). Самі розумієте, місце непересічне. Так що не дивно, що в Славутичі побувало багато народу. Планував сюди поїхати і я, але якби не друг навряд чи б вибрався.

Славутич
1. Майже центр Славутича, проспект Дружби народів.

  Як зазначив вище, територіально Славутич розташований на території Чернігівської області. Але адмінистративно відноситься до Київської. Ймовірно, це пов'язано з тим, що місто-супутник повинен належати області, в якій розташована АЕС.

  Рішення про будівництво нового міста для працівників Чорнобильскої АЕС було прийняте у жовтні 1986го, а саме будівництво розпочалося в кінці року. Для нового міста було декілька варіантів розміщення. Але вибрали відносно чисту ділянку в радіусі 50 кілометрів від ЧАЕС, біля залізничної гілки Чернігів-Янов-Овруч. Офіційне заселення міста відбулося в березні 1988го. Будували Славутич архітектори і будівельники з восьми радянських республік колишнього СРСР — України, Росії, Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану, Вірменії. Будівництво велося за кошти союзних республік. В результаті спільного будівництва кожна союзна республіка будувала свій мікрорайон. Тому місто поділене на квартали (всього їх 13) з власним колоритом і архітектурою, а адреси будинків називаються переважно не назвами вулиць, а назвами кварталів. Для зручності городян була побудована розвинта інфраструктура — школи, дитячі садки, магазини, спорткомплекси та ін. Славутич — наймолодше місто України. Як за віком міста, так і за середнім віком жителів. Населення складає близько 25 тис. мешканців. Саме місто невелике, тому його можна легко обійти пішки за хвилин 15-20 з одного краю до іншого.

  Основним містоутворюючим об'єктом є Чорнобильська АЕС, працівників якої з міста до електростанції розвозить електричка. Після закриття ЧАЕС кількість працівників була скорочена, тому другим за значенням в економічній сфері стала сфера обслуговування.
Читати далі (+66 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Давно хотів побувати в місті Українка. І ось, нарешті, це відбулося. Хоча в Українці я був двічі: вперше — в 2005му, по роботі; вдруге — в 2009 році, під час автобусних покатушок у с. Витачів — нормально оглянути місто не було можливості, бо в цих місцях був лише проїздом. Потім від поїздки відмовляли висока вартість проїзду (в порівнянні з приміськими маршрутками інших нарямків). Та й з мого міста незручно добиратись. Ця поїздка теж декілька раз відкладалася. Але таки приїхав. Незважаючи на те, що в Українці я вже був (причому в інший період життя), — якоїсь ностальгії (суму за минулим) не відчував. Може через те, що природа розквітає і дівчата легше одягнені. Та й погода, всупереч прогнозам, була гарною.

Українка
1. Набережна (Дніпровський проспект) — одна з візитівок міста Українка.

  В Українці не побував тільки лінивий. І це при тому, що ні памятників, ні старовинних будинків у місті немає. Але щось таке приваблює туристів. Можливо, це — набережна на березі Дніпра. Можливо — урбаністична забудова. Ну а може річ у охайності і затишності — прогулюватись чистим, компактним містечком просто приємно. А ще в Українці розташована Трипільска ТЕС і є дві залізничні зупинки. Ймовірно, ці аспекти й компенсують нестачу історичних пам'яток. В усякому разі, саме цим Українка особисто мені цікава.

  Не обійшлося й без «фішок» міста — тут справджній заповідник автомобілів «Таврія» і багацько котів.

  Вибачайте, якщо фотозвіт вам здасться сумбурним. Фоткав все підряд. Та й з [livejournal.com profile] samogonnoeozero добряче покружляли містом. А ще побачив місце, яке снилося(!). Та про все по черзі.
Читати далі (+73 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Керуючись принципом «цікаве і нерозвідане поруч», вирішив подивитись доти Київського укріпрайону, що розташовані біля села Тарасівка (5й район оборони КіУРу). Там є відкриті артилерійські позиції (ТАУТ), яких я ще не бачив. Та й взагалі давненько не прогулювався біля дотів. Ну а заодно сподівався поглянути на місцевий радгосп. В будь-якому разі пізнавати нерозвідані куточки в рідних краях — незвично і небанально (якщо поки не складається з дальніми подорожами).

  Прогулянка вийшла також незвичною. Не зовсім туристична. І не зовсім сталкерська. Хоча побачені об'єкти можна віднести до закинутих місць. Однак залазу не було. Тому тег «заброшка», на мою думку, не зовсім доречний. Так, «light stalk».

Радгосп і доти біля Тарасівки
1. Цього разу звіт знову груповий: радгосп «Тарасівський», доти і залізниця. Ну і багато чого ще.
Думав окремо написати про радгосп і доти. Але окремо було б не так цікаво (поясню чому).

  Прогулянка довго відкладувалась через погоду і відсутність компанії. Та все-таки наважився. Перша прогулянка виявилась невдалою, бо ледь не загруз в багнюці і дуже вимазався.  Друга прогулянка була вже вдалою. Нажаль, компашка так і не знайшлася. Тому прогулявся сам, без ансамбля.
Читати далі (+77 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Попередня частина

  Вперше фотозвіт про заброшку виходить у двох частинах(!). Повністю пост не пролазив. Тому продовження розповіді про недобудовані залізничні тунелі під Дніпром у Києві. В першій частині розповідав про північний тунель (Титул №10/Кесон), який не встигли побудувати; і про частину південного тунелю — Титули №2 і №3 на Осокорках. У цій частині покажу Титул №6 — недобудований залізничний тунель на Жуковому острові. Заброшка може «так собі». Я не вважаю споруди (мости, тунелі, дамби, недіючі залізничні гілки, стадіони, велотреки, випробувальні полігони електротранспорту) серйозними абандонами. Будівлі якось більш асоціюються з заброшками. Але формально цей тунель — абандон. Тому тег «заброшка» можна застосувати й до цього об'єкту. Хоча цікаві думки й інших сталкерів з цього приводу: що вважати заброшкою, а що — ні? Непоганий привід поговорити про це.

  Сам тунель особливо нема чого роздивлятись. Тому фоток буде менше, ніж в попередній частині. Але, як і в першій частині, на шляху будуть траплятися й інші закинуті об'єкти київської інфраструктури. І оточуюче середовище теж вельми незвичне.

«Сталінське метро» або недобудовані залізничні тонелі під Дніпром
1. Титул №6. Тунель довжиною 700 метрів(!). Виглядає не менш епічно, ніж Кесон на Оболоні. Хоча дивитися особливо нема чого. А ще без залазу. Бо залазити нема куди (хіба що на човні:) )
Як видно по фото, тунель був одноколійним. Мабуть, у якості резервного, таке цілком влаштовувало владу.

  Отож, продовжу... Пізньої осені день короткий, але я вирішив що встигну з'їздити на Жуків острів до Титулу №6. З Осокорківських дач одразу виїхав на маршрутці. Потім — метро. Поблукав трохи у підземному переході з метро «Видубичі»:) На щастя, на «Видубичах» не довелося довго чекати 43 автобус. Хоча знаю, що він рідко їздить. Якихось 10 хвилин — і я майже на місці. Треба тільки пройтися кілометр-другий:)
Читати далі (+35 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Перший фотозвіт в новому році мав би бути присвячений новорічній тематиці. Але не склалося. Ну що ж... Значить, не буду порушувати традицію розпочинати новий рік оглядами заброшок. Фотозвіти 2016го відкриває епічний об'єкт, київський «баян» (або навіть комплекс об'єктів). Давно планував його дослідити, але засталкерити вдалося лише наприкінці минулого року. Місце досить відоме. На ці абандони навіть влаштовують офіційні екскурсії. Можливо, якби скористався послугами турфірм, то раніше б тут побував. Але на екскурсіях показують лише два об'єкти з грандіозного комплексу споруд. Якщо ж досліджувати самостійно, побачити можна більше. Щоправда, я витратив на це три вилазки(!). Бо споруди розкидані по всьому Києву. Зате вдалося побувати на чотирьох частинах «Будівництва №1» — недобудованих залізничних тунелів під Дніпром: Титул №10 (кесон на Оболоні), Титул №6 (тунель на Жуковому острові), Титул №3 (оголовок кесону) і Тутул №2 (тунель на Осокорках).

  Самі по собі споруди, що лишились не дуже великі (хоча це як сказати) і порожні (бо недобудови). Тому писати окремо про них немає змісту (хоча багато блогерів так і роблять). До того ж для цілісного сприйняття варто показати всі споруди в одному звіті. Ну а щоб не позичати чужі фотки, та мати уявлення про сучасний стан недобудованих залізничних тоннелів — вирішив дослідити всі доступні об'єкти «Будівництва №1». Ну і не менш вагомі аргументи — популярність і безпалєвність. У часи, коли важко знайти нормальні абандони і такій вилазці був радий.

«Сталінське метро» або недобудовані залізничні тонелі під Дніпром
1. Титул №10, або кесон на Оболоні. Єдиний об'єкт Північного залізничного тунелю під Дніпром.

  Ці об'єкти називають по-різному. І «Сталінське метро», і «Будівництво №1», і «Титули». Довгий час історія цих споруд була засекреченою. Однак в архівах був знайдений документ, що відкрив завісу над дивними недобудовами на березі Дніпра. Цим документом була Постанова Ради Народних комісарів УРСР і ЦК КП(б)У «Про Будівництво №1» 1938 р.. Як відомо, Радянський Союз добре готувався до військового нападу і Другої Світової війни. тому в 1938 р. на Київщині збудували укріпрайон з дотів. А для забезпечення надійної переправи через Дніпро Й.Сталін навесні 1938го запропонував побудувати два залізничних тунельних переходи (Північний і південний) в районі Києва, для дублювання залізничних мостів. «Будівництво №1» було найбільшим оборонним будівництвом у ті часи. На початку робіт було задіяно 5 тис. працівників. А 1940 року — вже 20 тис.. Роботи велися на величезній території в радіусі 25 км.. Для будівництва були побудовані душкомбінати, гуртожитки, під'їздні шляхи (в тому числі залізничні), лінії електропередач, відділення ощадкас (сберкасс - рос.), організовані енергопоїзди. Будівництво було своєрідною державою в державі. Для підтримання правопорядку була власна охорона, відділок міліції і два оперативних пункти(!).

  У першому півріччі 1939го намили береги і провели укріплювальні роботи. В другому півріччі 1939го проклали під'їздні автомобільні та залізничні шляхи. Наприкінці року почали будувати кесони. При будівництві тунелю під Дніпром у лютому 1941, на Титулі №4, відбулася аварія — прохідницький щит вийшов за межі грунту дна в зону пливунів. Повітря з тоннелю вирвалося на поверхню води і тунель затопило. Потім були роботи по його відновленню. Але Друга Світова війна зупинила будівництво. Хоча роботи велись аж до липня 1941го. Коли німці дісталися до Києва була дана команда законсервувати будівництво. Прохідницькі щити і тюбінги затопили, обладнання і техніку вивезли залізницею. А що залишилось засипали землею. В серпні 1944го була прийнята постанова про відновлення будівництва тунельного переходу. Але в 1949 році будівництво було зупинене як недоцільне. Потім, в 1950х намагалися відкачати воду з тунелів. Підняли невикористані труби і тюбінги. Пізніше вони були використані на будівництві станцій київського метрополіітену («Вокзальна» та «Політехнічний інститут»).

  Пост вийшов дуже об'ємним. Блог не пропускає. Тому довелося розділити на дві частини. В цій частині — Титул №10 і Титули №2 і №3.
Читати далі (+49 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  О музее железнодорожного транспорта в Киеве наверняка знают все. А многие даже посещали. Поэтому не мудрено, что железнодорожные фанаты и киевоведы сразу забоянили это место в своих дневниках. Оно-то и понятно: железнодорожных музеев в Украине очень мало. Но можно себя утешить услышанной где-то фразой: «Если я там не был — значит не "баян"». В любом случае узнаю для себя много нового.

  Вторая причина, по которой сразу не заинтересовался музеем — скромная экспозиция. Можно это мотивировать тем, что музей новый, однако о пополнении коллекции ж/д техники нет упоминаний. К сожалению, самый большой железнодорожный музей (в Донецке) оказался под оккупацией российских боевиков. Так что можно порадоваться тому что у нас есть хоть маленький, но свой музей. Вот хотя бы ради ЧС4 стоит посетить.

  Ну и третья причина — то, что не могу себя назвать train-фанатом (Несмотря на то, что лет 5-6 отъездил на электричках в Киев). Что впрочем, не мешает интересоваться железнодорожным транспортом. История транспорта — это интересно! Вот и я решил посетить железнодорожную «выставку».

Музей железнодорожного транспорта в Киеве
1. ЧС4 №072 — широкораспространённая модель электровоза. В 90х-начале 2000х на Киев-Пассе таких много ездили. Сейчас такой локомотив можно увидеть только в музее. Большинство ЧС4 либо списаны, либо переделаны в современные по типу ЧС8.

  Немного о самом музее, или «выставке подвижного состава исторических локомотивов и вагонов» (такое официальное название носит музей). Открылся он в 2011 году и, как пишут в Википедии, первоначально состоял из трёх экспонатов. Сейчас экспонатов конечно больше, но тоже маловато. Это локомотивы ЧС4, ТЭ3; маневровый тепловоз ЧМЭ2; автодрезина ДМС; землеуборочная машина Балашенко; паровозы серии Эр, Л, СО17. Остальное — вагоны.
Читать дальше (+44 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
   Экономическая и общественно-политическая ситуация в стране не способствует фотопрогулкам и поездкам. Хотя идей куда съездить и что пофотографировать куча. И тут я вспомнил, что давно собирался сделать отчёт по киевскому пригороду — городу Вишнёвое. А то заезжал в него только ради маршруток и автобусов (до 2009г. в Вишнёвое ездил киевский коммунальный автобусный маршрут №82) — и то нечасто. А сам город так и не удосужился отснять. Всё не мог определить когда город красивее — цветущей весной или золотой осенью. А потом подорожание проезда в пригородных маршрутках — заезжать в Вишнёвое стало дорого.

   И вот, надумал:) Специально в город вряд ли бы собрался. Поэтому заехал вечером по пути в Киев на учёбу. Взял с собой "мыльницу", чтоб не привлекать внимания, и отправился смотреть город.

Вишнёвое — город духовности и добра
1. Стела-монумент на въезде в город.

   Вишнёвое не изобилует достопримечательностями. Внешне напоминает спальный массив большого города (урбанистичные пейзажи мне нравится). Этим он схож с Броварами. Только компактный. Весь город можно обойти вдоль и впоперёк пешком за полчаса. От Киева близко — чуть более 1,5 километра. Что ещё такого примечательного..? Отсутствие парка! Как ни странно, в Вишнёвом нет парка.

   Сам город молодой. Это видно и по застройке, и по количеству достопримечательностей. Оказывается, Вишнёвое, как и Буча, разросся с пристанционного посёлка.
   Свою историю Вишнёвое ведёт с прокладки в 1886 году железной дороги Киев-Фастов. Первоначально "железка" должна была пройти через село Жуляны, но дорогу решили спрямить, пустив через поля. Так, в 1887 году возникла ж/д станция «Жуляны». Для железнодорожников возвели два дома. Сначала они работали посменно. А с 1912 года стали селиться на постоянное место жительства. Известен первый житель пристанционного посёлка — работник почтового поезда, Тимофей Олефирко. Постепенно возле станции начали строить индивидуальные дома. Естественно, жителями нового посёлка также стали железнодорожники. В 1919 станция стала местом сражения деникинцев и красных партизан. В 20-е годы «Жуляны» использовались как перевалочный пункт при строительстве дотов Киевского укрепрайона. В 1930-х гг. около станции насчитывалось 80 дворов. С 1950х город стали активно застраивать. К 1960 году посёлок получил статус "посёлок городского типа" и название "Вишнёвое". В 1971 году Вишнёвое получило статус города. Население по состоянию на 2013 г. — 37 457 чел.

  Итак, вечер, осенний антураж, фотик-"мыльница" и жуткая обработка фото к которой недавно пристрастился. :)
В иных условиях сфоткал бы лучше и по-другому, но «маємо те, що маємо». Чтоб не заскучали добавил старые фотки с предыдущих поездок.
Читать дальше (+57 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Предыдущая часть:
Бровары (часть 1): Парк Победы

   Обещанное продолжение фотопрогулки по Броварам. По сравнению с поездкой 2012 года в городе много чего изменилось: построили новые дома, проложили и расширили дороги, благоустроили территорию. Город выглядит красиво. Хотя, как заметили читатели, Бровары напоминают позднесоветский спальный район Киева:) Но это можно воспринимать как комплимент — многие города Киевщины вообще похожи на большие сёла, а тут видно что большой город. Вот, центр (район «Массив») застроен 9-14ти этажными домами, есть огромная промзона. Опять же, по размерам Бровары большие. Единственное что, город молодой, поэтому достопримечательностей мало.

   Но для начала — небольшая справка. Относительно названия есть две версии. Первая — «бровар» в переводе на русский означает «пивовар». Вторая версия — название произошло от «браві вори». Если верить украинской Википедии, поселение упоминается с 1628 года, но статус города Бровары получили в 1956 году. По количеству населения это второй город в области (после Белой Церкви). Сейчас в городе проживает 99 000 чел(!). Транспорт развит хорошо — имеется куча маршруток с Киева и внутригородские маршруты. В планах есть строительство междугородней троллейбусной линии Киев — Бровары.

Бровары (часть 2): Город и выставка пожарной техники
1. Центр города. Бульвар Независимости. 6-ти полосная дорога в 90-тысячном городе(!).

  Думаю, не менее интересной будет история первого визита в Бровары. Было это в начале 2000х, зимой. Находясь на обследовании в областной больнице на было скучно (диагностика — не лечение). Дядьки ходили куда хотели. Вот и мне захотелось. Сосед по палате был с Броваров. Так чего же не поехать туда? Договорившись с дежурной собрался, "допилял" до станции метро «Лукьяновская», доехал до «Лесной». Потом — маршруткой. Доехал до ж/д вокзала. До сих пор удивляюсь как к вечеру успел походить по городу, ещё и вернуться вовремя.
  Ну а теперь давайте посмотрим город.
Читать дальше (+73 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
   Северо-Западное направление Киевского пригорода чем-то приглянулось. Долгое время для меня оно было загадкой, но потом пошло-поехало: Клавдиевская фабрика ёлочных украшений, капвей в Гостомеле, Коростень, Ирпень, Бородянка, Ворзель, Немешаево. При этом оставался обделённым вниманием один город, который столько раз проезжал мимоходом. Так что заглянуть в него нужно было непременно. Речь идёт о Буче, с виду ничем не примечательном городке. Но так ли это?
    И вот, прохладным погожим деньком вместе с [livejournal.com profile] samogonnoeozero отправился на экскурсию по городу.

Буча
1. Железнодорожная станция «Буча». Благодаря железной дороге и появился этот город.

     В названии заголовка не случайно написал: "посёлок, ставший городом". До 2007 года Буча была посёлком городского типа в подчинении Ирпенского горсовета. Удивительно, что Буча не отошла к нему — вместе с Ирпенём, посёлками городского типа Гостомель и Ворзель она составляет Ирпенскую агломерацию. Визуально, словно одно целое. По застройке Буча тоже очень похожа на Ирпень: большой частный сектор в лесу, вкрапления многоэтажек, железнодорожная станция, пустыри поросшие лесом. До поездки из достопримечательностей знал только бронеавтомобиль на постаменте.
Читать дальше (+58 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Детская железная дорога в Киеве давно была в планах (собирался посетить в 2013 году), но много раз посещение откладывалось. Так, последний раз на ДЖД был в 2009м. Тогда даже прокатался на паровозике. Но вот с фотками не сложилось. Поэтому после выставки аэродромной спецавтотехники аэропорта «КИЕВ» вместе с tavalex2007 заглянул на Сырец.

Детская железная дорога в Киеве
1. Тепловоз ТУ7А проезжает табличку "3й километр".

Вероятно, ДЖД — "баян". Если уж для меня место знакомое, то для большинства читателей и киевлян — тем более. Но, согласитесь, объект уникальный. Это своего рода железная дорога в миниатюре. Вся фишка в том, что она обслуживается юными железнодорожниками. Хотя, по-сути, это обычная 750-милиметровая узкоколейка на тепловозной тяге. С вполне настоящей инфраструктурой: светофоры, переезды, стрелки, депо — всё как на "большой" железной дороге стандартной колеи.
Читать дальше (+59 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Хоть основной целью поездки в Тетеревские леса были заброшки, немного внимания было уделено и населённому пункту — пгт. Песковка. Жаль только что всё посмотреть не успели. Ну и после санаториев не захотелось утруждать ноги. Так что в который раз придётся разбавить отчёт фотками из интернета.

Тетерев (Песковка)
1. Железнодорожная станция «Тетерев» — вот с чем ассоциируется пгт. Песковка. Это неудивительно. Ведь станция является конечной для большинства пригородных электричек Коростеньского направления.

В связи с тем, что название станции и посёлка не совпадают, иногда и сам пгт. называют «Тетерев». Ну а Тетерев — это название реки, протекающей буквально за станцией.

Посёлок городского типа небольшой. Население — всего 7 тыс. жителей. Даже не районный центр. Песковка подчинена Бородянскому району (кстати, сама Бородянка тоже пгт). Основые инфраструктурные объекты — железнодорожная станция, деревообрабатывающие предприятия, санатории. В плане интересностей не самое интересное пгт. Те же Белогородка и Бородянка намного интереснее. Достопримечательной почти нет. Архитектурных сооружений тоже почти нет. Застройка преимущественно одноэтажная. Но есть десяток малоэтажных "сталинок" и 8 пятиэтажек. По ощущениям и по виду —  большое село, вытянутое вдоль железной дороги.

Впрочем, при желании найдётся что посмотреть.
Читать дальше (+28 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Сегодня ночью в Боярке на железнодорожном перегоне Тарасовка-Боярка произошло столкновение электрички с грузовиком ЗиЛ-131. Ходят слухи, что машина объезжала блок-посты Самообороны. Но вероятнее всего кто-то просто поставил на пути. От столкновения электричка задела столб контактной сети. Машинисты и проводники электрички отделались испугом.

При столкновении водителя не было. Также сообщают, что на машине не было номеров.

Железнодорожное движение осуществляется по одному пути.

Столкновение электрички с грузовиком
1. Утром электрички уже не было. На месте проводятся ремонтно-восстановительные работы.

Сходил на место проишествия. Помесил грязь. И посмотрел, что же там твориться. Фоток не много, т.к. специально фотографировать не собирался.
Читать дальше (+23 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Фастов - город моего детства. Помню, когда был малой, ездил с родителями на базар. Первая сознательная поездка в этот районный центр состоялась в 2010 году.  Давно это было. И ездил туда с целью изучить общественный транспорт города. А в нём было что смотреть - в поезде увидел 6 автобусов ЛАЗ-695Н, ЛАЗ-699Р и... ЛАЗ-4201. Из современных - трёхосный Peugeot J5, ХАЗ "Скиф" на базе ЗИЛа "Бычка", удлинённая "ГАЗель". Ну и обычные рестайлинговые "ГАЗели" также имелись. Кто разбирается в автобусах меня поймёт. Вдобавок местные автобусы никто не фоткал. Сами понимаете, при таких раскладах на осмотр достопримечательностей времени не было. Хотя сам по себе город тоже был интересен. Во-первых, город немаленький - население 50 тыс. человек. Во-вторых, центр города красивый и местами напоминает областной центр. Тем более, нравятся провинциальные города.

Фастов
1. Фастов напоминает областной центр. И не только размерами и количеством населения, но и застройкой. Вот, к примеру, полукруглый дом на улице Шевченка. Не в каждом районном центре можно найти такой пейзаж.

Собирался после той поездки ещё наведаться в город. Но сдерживали то отсутствие времени, то страх перед гопотой (а в провинции подозрительной молодёжи полно). Однако самый главный "сдерживающий фактор" - транспортное сообщение. Из Киева ехать неудобно, а на электричке из своего городка фиг поедешь - электрички на фастовском направлении - редкое явление. И всё-таки, спустя 4 года, решил вернуться в город воспоминаний.

Время для поездки не самое подходящее. Ведь восприятие города и впечатление от поездки во многом зависит от погоды и от антуража. Вот почему не приветствую зимние поездки. Но нынче не зима, а скорее, межсезонье - грязь, серость, нет листьев, цветов. Природу и автобусы с маршрутками не пофоткаешь. Ну да ладно. Главное тепло и нет снега. И есть желание куда-нибудь съездить. [livejournal.com profile] avganez согласился составить компанию.

Времени на осмотр города было мало, но всё удалось много посмотреть и пройтись неизведанными местами. Что интересно, с утра было туманно и пасмурно, но к нашему приезду погодка прояснилась.
-------------------------------------------------------
Наверное, утомил вступительной частью, поэтому переходим к сухим цифрам краткой справке. Итак, Фастов - это город Киевской области. Районный центр Фастовского района. По количеству жителей занимает четвёртое место в области (после Белой Церкви, Броваров и Борисполя). Крупный железнодорожный узел (конечная остановка пригородных электропоездов, моторвагонное депо, пересадочный узел). Промышленный центр (полиграфические предприятия, Фастовский пивзавод - филиал "Оболони", завод "Красный Октябрь", завод "Факел", элеватор. Культурный и исторический центр (огромное количество достопримечательностей). Ну как, впечатляет?
Читать дальше (+41 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Один знакомый дал наводку по Бородянке, мол, можно туда съездить. Вроде как там могут ездить раритетные автобусы ЛАЗ. Сам видел ЛАЗ-695Н из окна электрички на железнодорожной станции "Бородянка" в прошлом году. К тому же, этот населённый пункт неотфотканный ни автобусными фанатами, ни фотоблогерами.

Что касается самого посёлка городского типа (такой статус имеет Бородянка), то он показался интересным. Давно к нему присматривался. А недавно, проезжая мимо него на экскурсию, добавил в план путешествий. И вот набрался смелости и решительности. Несмотря на то, что с утра ездил на рынок за обновками. Всего 12 гривень и полтора часа пути - и я в новом, неизведанном городе.


1.Стела на "клумбе" - пересечении "Варшавского" шоссе и центральной улицы пгт. Бородянка. За круговой площадью первая остановка. С неё и начинаю прогулку.

Что интересного, помимо автобусов, ожидал найти в Бородянке? Это необычное строение городка - он состоит из двух разрозненных частей, разделённых "Варшавской" трассой. Одна - у железнодорожной станции "Бородянка" (с заводом "Борэкс", промзонами). Другая - с многоэтажками, центром, частной застройкой и аэродромом. Так что посёлок вытянут с юго-запада на северо-восток на несколько километров. И большая часть застройки сосредоточена вдоль основной, центральной (и чуть ли не единственной) улицы. Северная часть напоминает вполне провинциальный городок. При этом население районного центра (Бородянка - районный центр) всего навсего 13 тысяч жителей.

Наберитесь терпения, фоток много, запись решил не разделять.
Читать дальше (+75 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Поездка в Черкассы была запланированной, но отправлялся в путешествие выходного дня без особого желания. Так, просто куда-нибудь съездить, пока отпуск не закончился. Для ПВД (путешествия выходного дня) Черкассы были выбраны не случайно. Это последняя неисследованная область на границе с Киевской (в Житомирской, Черниговской и Винницкой областях уже бывал). Областной центр. И просто большой город.

Если честно, то присмотрел на панорамах пейзажи возле моста через Днепр, микрорайон Сосновку и парк Юбилейный. А ещё ехал ради фотографирования автобусов и маршруток (это чтоб не возникало вопросов: почему в отчёте есть общественный транспорт). Смотреть город не планировал. Но маршрутка завезла в центр, поэтому планы пришлось скорректировать.


1. Основной общественный транспорт, замеченный в Черкассах: маршрутки и б/у "Мерседесы".

На планы повлиял фактор времени. Дорога в Черкассы оказалась утомительной и долгой. Три часа унылые, однообразные поля за окном. Плюс - загрузка на маршрутку. В итоге на осмотр города оставалось 3-3 с половиной часа. Много за это время можно посмотреть? Нет. Так что показываю то, что успел обойти и сфотографировать.
Читать дальше (+69 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Пока изучал Транссибирскую железнодорожную магистраль (торкнуло так, что третью неделю изучаю:D ), нашёл в Youtube видео об самой сложной железной дороге в мире - Пекин-Лхаса. В камментах писали, мол, БАМ, Транссиб - вот это круто. Но в Китае условия ничуть не легче: большие перепады высот, горы, мосты, суровый климат с вечной мерзлотой и... разреженная высокогорная атмосфера. А ещё интересно посмотреть на рассказ человека, для которого железная дорога не только работа, но и увлечение (мне так показалось). В общем, смотрите. Такие программы у нас по телику не показывают.

Главное - не сравнивать комфорт китайских поездов с нашими поездами. А то становится "обидно за державу".
maxiwell: High Voltage (Default)
Гонки водной Формулы 1 не впечатлили и я отправился смотреть Вышгород. После организации дизель-поезда из Киева город подмарафетили - расширили Набережную, построили железнодорожную платформу. Так что даже окраины Вышгорода выглядят обустроенными.

Что интересно, город небольшой. По размерам, пейзажам и по благоустроенности напоминает другой столичный пригород - Вишнёвое. Разве что количество жителей чуть меньше - около 27 тысяч человек. Город компатный и обойти его пешком можно минут за 10-15. В центре - многоэтажки. На околицах частный сектор. Вдоль набережной - промзона. И дачные посёлки. Казалось бы, откуда здесь взяться достопримечательностям? Но они есть.


1. Центр.Площадь Шевченко.

Чем известен Вышгород? Прежде всего, Киевской ГЭС. Поскольку не был уверен, что её дадут посмотреть из-за спортивных соревнований, устремил взор на достопримечательности. А электростанцию может как-нибудь посмотрю в следующий раз.
Читать дальше (+41 фото)... )

Profile

maxiwell: High Voltage (Default)
maxiwell

September 2017

M T W T F S S
     123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 05:12 pm
Powered by Dreamwidth Studios