maxiwell: High Voltage (Default)
«Я ніколи не далі від дому.
Я ніколи, нікуди, не з ким.
Але хочу кудись — і подалі.
Я б поїхав, було б тільки з ким.»
(TaRuta - Крок за кроком)


Цього року зовсім не було дальніх поїздок. Навіть у межах області. Не кажучи вже про більш дальні мандрівки. Та й нинішнє літо майже безвилазно пробув в своєму місті. Так що все більше хотілося «кудись — і подалі». Бо рідні краєвиди почали набридати. Хоча варіантів, як куди-небудь вибратись, не було. На друга з машиною можна було не розраховувати. Сам на маршрутках теж навряд чи б поїхав — бо дорого і незручно. І тут випала слушна нагода — брат зі своєю дружиною пригледіли хатинку в провінції. Отож я напросився в поїздку з ними.

Спочатку планував вийти десь посередині маршруту. Але зрештою, вирішив побути з ними. І не прогадав.
Особлива подяка за те, що вдалося не тільки разом прогулятися(!) по містечку, а ще й заїхати на заброшки в одне з сусідніх сіл. Та про це напишу трохи згодом — а поки про замальовки з довгої поїздки.

Замальовки з поїздки на Вінниччину
1. Шлях неблизький, тому виїхали ще затемно. Мама не розбудила, бо напередодні з'їздив на військовий парад і до ночі писав звіт про День Незалежності. А поїздка відбулася наступного дня. Дивом не проспав. За півгодини поїв і зібрався.
Світанок зустріли вже в дорозі.

Фотозамальовки з поїздок я завжди публікував лише після написання тематичних фотозвітів. Однак цього разу забігаю наперед. По-перше, тому, що це перша дальня поїздка в 2017 році. Причому подорож в нові місця. До того ж, поїздка декілька разів відкладалась. По-друге, в дорозі траплялися деякі цікавинки. Хоч я і не фоткав все підряд. А ще... а ще стався невеличкий конфуз. Тому я просто не міг не написати.
Читати далі (+51 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Можливо ця тема банальна, нецікава і заїжджена — однак, коли нема про що написати фотозвіт, а дуже хочеться; або якщо просто хочеться десь прогулись, а ніде — згадуєш про прогулянки по місцевому лісу. Тим паче, п'ять років тому заклав таку традицію.

  Кожен фотоогляд лісу присвячується певному періоду життя. Так виходить. Перша фотопрогулянка (до речі, перший фотозвіт у блозі) відбувся, коли ще був живий кіт Рижик і коли була депресія через самотність. Друга фотопрогулянка відбулася, коли не стало нашого улюбленця і знов депресняк. І ось, на черзі третя фотопрогулянка. І новий період в житті — нова обстановка, кицька і новий кіт. От тільки цього разу без депресії. Просто поганий настрій. Якщо чесно, задовбали сварки вдома, тож пішов куди-небудь, аби не вдома.

Прогуляночка по лісу-3
1. Щоб не повторюватись, цього разу вибрав нову локацію. Ну, як нову? Тут я вже бував доволі часто. Однак не показував у блозі.
Так що покажу інші куточки боярського лісу. Ну і, звісно, самого міста.

  Тут буде і знайомий район лісу, і ліс посеред міста. І вузькоколійка. І ліс в старій частині міста. І трохи міста.
Читати далі (+44 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Минулого року відновив вилазки по ДОТам Київського укріпрайону. По двом ДОТам навіть полазив всередині. Однак не все задумане вдалося оглянути. Так що деякі матеріали відклав до повторних вилазок. От тільки все, що відкладається на «потім» — відкладається на невизначений строк. Та й не факт, що повторні поїздки відбулися б так само влітку. Тому вирішив показати те, що не вдалося нормально дослідити: ДОТи №№205, 206 і 405. І офф-топ у вигляді краєвидів. Ну а якщо все-таки вдасться повторно відвідати вищевказані ДОТи, то зроблю ще один фотозвіт по цим ДОТам. Думаю, нічого страшного в тому не буде. А поки що «залаз не зараховано». Тому вилазка в light-версії. Можна сказати, розвідка.

Замальовки з прогулянок по Київському укріпрайону
1. Краєвиди села Юрівка, ДОТи №205 і 405. А ще 206й.

В цьому огляді зібрав неопубліковані фоточки з прогулянки по Юрівці і Білогородці. В тих місцях чималеньке скупчення ДОТів. Однак знімав не лише оборонні споруди, але й природу. Як виявилось, не даремно — нудними зимовими вечорами можна згадати пригоди літа.
Читати далі (+50 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  До 2000х у Боярці було тільки три світлофори (це якщо не рахувати «нерегульований» світлофор у старій частині міста). Вони були встановлені давно і розташовані в новій частині Боярки. Але автомобільний трафік зростає, місто потроху збільшується — і тому виникла потреба в установці нових світлофорних комплексів. Так, в 2000х влаштували світлофор на перехресті центральної вулиці — Білогородської, з вулицею Гоголя. На тому перехресті був інтенсивний трафік, по обидвом вулицям проходять декілька маршрутів маршрутних таксі, а ще діти ходять до школи. Пізніше, в 2008му році, з'явився світлофор на перехресті вулиць Магістральної (дорога на Київ) і В.Маяковського. Там теж було пожвавлене перехрестя, а ще часто траплялися аварії. Тому станом на 2016 рік у місті було вже п'ять світлофорів. Хоча була потреба у ще одному світлофорі на перехресті Білогородської і вулиці 40-річчя Жовтня. І ось, влітку цього року пішли розмови про встановлення нових світлофорів. Причому не одного, а двох світлофорних комплексів. Окрім зазначеного вище, перехрестя, планувалося встановити регулювання в старій частині Боярки.

Нові світлофори в Боярці
1. З грудня 2016 в Боярці з'явилися два нових світлофорних комплекса: на перехресті вулиць Білогородської і Соборності (екс 40-річчя Жовтня) і вулиць Шевченка і Тарасівської.

  Конкретні наміри були оприлюднені в місцевій пресі восени. А вже в перших числах листопада почали встановлювати нові світлофорні комплекси. Як завжди, розпочалося все несподівано. Але я встиг засняти для історії цей процес. Можливо, для більшості читачів, встановлення нових світлофорів нецікаве, але для Боярки це важлива подія. Та й мені було цікаво поспостерігати за встановленням світлофорів, бо зазвичай такі події проходять у «фоновому режимі» і зміни в обстановці бачиш лише тоді, коли все зроблено. Тож я думав, що прогавлю встановлення світлофорів. Але процес розтягнувся на місяць.

  Давайте подивимось як встановлюють світлофори.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Як завжди, наприкінці кожного року закривається сезон поїздок і фотопрогулянок. Тому писати в блог нічого. І тоді згадуєш про подорожі, що відбулися, в пошуках неопублікованих матеріалів. Так вийшло і цього разу. На щастя, в цьому році мені вдалося вирватись в дальню поїздку до Славутича, тож є знімки, які зробив по дорозі туди й назад. Довго думав, куди б приткнути шляхові замальовки — ось і трапилась зручна нагода.

Замальовки з поїздки в Славутич
1.  А дивитись по дорозі, попри одноманітні пейзажі, було що. Тільки магістральні автобусні зупинки варті окремої теми. А ще — церкви, елеватори, колгоспи. Також покажу фотографії з однієї поїздки у Бровари, які не потрапили в огляди, оскільки були зроблені після написання фотозвіту про місто.

  Та й сама поїздка варта окремої розмови.
Читати далі (+33 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Цей рік видався продуктивним в плані сталків по заброшкам. Звичайно, хотілося б більше вилазок і більше епічних абандонів — але реалії складніші, ніж теорія: друг з машиною підвів, тому довелося обмежитися Києвом і передмістям; знайомі сталкери нечасто збиралися на вилазки; безпалєвні цікаві і величезні закинуті об'єкти скінчилися; багато заброшок ліквідують (відновлюють або розбирають); офіційні екскурсії на заброшки (так, таке є у нас!) відкладалися або відмінялися. В таких умовах важко знаходити цікаві закинуті об'єкти. Але, при бажанні, знайти де полазити можна. Інша річ, що ті місця будуть маленькі і роздестроєні. Хоча при цьому вони теж — абандони. І навіть на таких понурих і нудних закинутих місцях можна знайти цікавинки. Та й як не як, навіть невеличкі заброшки — це теж певний досвід в сталкерстві і нови типи абандонів. А оскільки нових вилазок поки що не передбачається, то вирішив написати якраз про такі місця — збірна солянка маленьких заброшок і заброшки, на які дістатися не вдалося. Півтора роки тому я вже писав «збірну солянку». Так що, можна сказати, продовжую тему.

Ще одна збірна солянка заброшок (Київщина)
1. Відсутність дальніх поїздок і відсутність вилазок зі знайоми сталкерами змусили промоніторити місцеві абандони. І вони були знайдені!
Тепличне господарство агрокомбінату «Совки», агрокомбінат «Совки», склад сільгоспхімії, залишки колгоспу в Крюківщині, закинутий корпус бази відпочинку Українського товариства сліпих і руїни безіменного піонерського табору в Боярці. Все це в цій підбірці. З цікавого — вперше побачив закинутий трансформатор і склад сільгоспхімії.

  Географічно всі ці об'єкти розташовані в Київській області, у Києво-Святошинському районі. Деякі були знайдені в моєму місті або в окрузі.
Читати далі (+56 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Заброшки є майже в кожному місті. І Боярка — не виключення. Але серед місцевих об'єктів якось не знаходилося нічого цікавого і доступного. Лише цього літа наважився відкрити для себе і читачів блогу закинутий кінотеатр сільгосп технікуму. І вважав що більше нічого такого в окрузі нема. Та поки шукав абандони у Києві, чи по сусідніх областях, не здогадувався що в рідному місті є ще один закинутий об'єкт. Причому юзабельний. Повз нього я проходив частенько, але навіть подумати не міг, що він вже давно недіючий. А дізнався про нього випадково, з місцевої преси.

  Вилазка неспішно ростягнулася аж на декілька тижнів (з багатьох причин). Тому не дивуйтеся що на фотографіях місцевість виглядає по-різному. За два тижні, завдяки дощам і приморозкам, пейзаж суттєво змінився. Але зафоткати осінні барви таки встиг.

Закинута база водоканалу в Боярці
1. Інтригуюча картинка для привертання уваги: ворота і КПП бази Водоканалу.

  Територія бази водоканалу невелика за розмірами, але складається з двох адмінистративних будинків, трьох господарських сараїв, гаражів. Поруч ще є закинута пилорама, яка, ймовірно, колись була у складі бази. Раніше тут знаходилося Будівельно-монтажне управління, потім Державне підприємство управління капітального будівництва Києво-Святошинського району. Після того, територія була передана комунальному підприємству «Боярка-Водоканал». Але далі водоканал переїхав на іншу територію, а цю закинули. Нині територія майже повністю закинута: лише частину однієї будівлі займає магазин.

  Заброшка доступна і відносно «безпаливна». Під час полазок охорони не виявив (лише пізніше дізнався, що сторож є). Однак на частині об'єкту була помічена активність, а при просуванні вглиб території починали гавкати собаки. Тому подивився тільки те, до чого вистачило сміливості пробратися. Тим паче, базу водоканалу облазив сам — постояти на шухері було нікому.

  Стан об'єкту - дестрой і трешак. Всі приміщення порожні. Зате краєвиди тліну і закинутості просто шикарні. Давайте ж подивимось.
Читати далі (+39 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
«— А что, "Динамо" бежит?
— Все бегут!»
(© Художній фільм "Джентельмени вдачі")

  Можете позловтішатися — плани на свято були грандіозні, однак знайшлися причини щоб не поїхати у Київ. Та на щастя, різноманітні масові заходи регулярно проводяться і у рідному місті. Так, на День козацтва і української армії в Боярці проводився легкоатлетичний забіг під назвою «Козацькому роду нема переводу». А оскільки я ще жодного разу не бачив забіги, то вирішив поглянути на цю спортивну акцію.

Забіг у Боярці
1. Найменші учасники змагань на старті.

  Змагання відбувались у різних вікових групах: загальний забіг на 3 кілометри, серед найменших дітей забіг на 60 метрів, дистанції в 400 і 800 метрів. Я ж подивився лише початок змагань. Бо при 0˚ довго не поспостерігаєш. На мою думку, не найкраща ідея — влаштовувати змагання по такій холоднечі. Хоча спортивні змагання — це корисно і круто.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Після вилазки по ДОТу №401 захотів продовжити дослідження Київського укріпрайону. Бо все-таки ДОТи самі по собі цікаві і різноманітні за конструкцією та типом озброєння. До того ж, формально, довготривалі оборонні (вогневі) точки є заброшками. Хоч і не дуже масштабними (за виключенням так званих «мінних груп»). ДОТи КиУРу скромні за розмірами, зате різні за конструкцією і зовнішнім виглядом. Оскільки залаз (хоч і в один ДОТ) був, то цю вилазку вирішив вважати сталком.

  Цього разу вирішив подивитися ДОТи Батальонного району оборони №6, що знаходяться в селі Юрівка. Це недалеко від мого міста. Та й у Юрівці був лише проїздом. Запланував оглянути зруйнований ДОТ №202, командно-спостережний пункт ДОТ №204 і «мінну групу» ДОТ №205 з підземними ходами. Нажаль, перед поїздкою не вдалося розвідати інформацію про актуальний стан цих споруд. В мережі знаходив відомості, що ДОТ №205 частково підтоплений. А з ДОТу №204 взагалі не знайшов фотографій внутрішніх приміщень. В таких випадках доводиться все «розвідувати на місцині» самому. Добре, що проїзд коштує недорого і не треба далеко їхати.

ДОТи №202 і 204 Київського укріпрайону
1. З трьох запланованих ДОТів вдалося нормально оглянути тільки два: ДОТ №202 і ДОТ №204 (Артилерійський командно-спостережний пункт). І хоча перший ДОТ зруйнований, а другий лише одноповерховий, дивитися було на що.

  ДОТ №202 цікавий тим, що він зруйнований не до уламків і можна подивитись на його будову. А також зацінити висоту (чи точніше, глибину) двоповерхової споруди. Ну а ДОТ №204, хоч і маленький, — цікавий тим, що він незвичної конструкції — з двома бронековпаками (замість амбразур в бетонному казематі). І наявністю гермодвері (нарешті сам побачив як вона виглядає). А от полазити по ДОТу №205 не вдалося.
Читати далі (+59 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Кінотеатр "Промінь" у Вишневому стоїть закинутим вже давно. Однак раніше на нього особливо не звертав уваги. Спочатку через те, що не цікавився сталкерством. Тільки коли став досліджувати заброшки згадав про цей кінотеатр. Але залазу всередину не виявив — будівля виявилась надійно зачиненою. Ну а потім і зовсім завважав, що кінотеатри — нудні і маленькі об'єкти, не варті окремого звіту. Тим паче, якщо всередині може нічого не бути. І тоді взагалі викреслив цей абандон з планів вилазок.

Так би й далі проходив повз, якби не обставини. По-перше, через фінансові труднощі, зрив дальніх поїздок (в т.ч. через нестачу коштів) і облом з київськими заброшками, був вимушений вишукувати абандони в окрузі. Тут-то і вирішив ретельніше придивитися до знайомого кінотеатру у Вишневому. І після огляду будівлі залаз був знайдений. По-друге, був приємно здивований збереженістю начиння — меблів і артефактів. В наш час рідко трапляються заброшки в непоганому стані. І по-третє, об'єкт не баянний. До цього ще можна додати відсутність охорони. Але не все так просто, як здається... Кінотеатр добре проглядається як з вулиці, так і з навколишніх будинків.

Після вдалої розвідки можна було б і організувати сталк. Однак був з торбами, та залаз здався незручним. Тому вирішив відкласти вилазку і полазити разом зі знайомими сталкерами. Однак вони не виявили особливого бажання, а лізти самому було стрьомно. Та коли зрозумів, що не варто розраховати на компанію, вирішив сталкерити самостійно. Але пролізти не вдалося, бо біля кінотеатру вешталися люди. Третя спроба також не вдалася — біля абандону крутився якийсь мужик. І лише з четвертої спроби набрався сміливості і нахабності — і попер напролом, не дивлячись на присутність/відсутність перехожих. Була ще п'ята вилазка, під час якої разом із товаришем полазив по глядацькому залу і зняв відео. До речі, під час тієї вилазки нас «попалили» місцеві.

Закинутий кінотеатр Промінь у Вишневому
1. Кінотеатр "Промінь" диссонує з оточуючою місціною охайного і благополучного міста. А порівнюючи зі знімками дворічної давнини помітно, що він потроху руйнується.
Але за такою непоказною картиною ховається багато цікавого. Саме тому в якості заголовного фото — мікс зі знімків.

Про кінотеатр відомо небагато. За словами місцевих, його збудували в середині 1960х. В 1990х він вже не використовувався за призначенням — будівлю деякий час здавали євангельській церкві. Станом на 2000-ні кінотеатр вже був закинутим. В 2008-2009му на ньому ще була вивіска «Промінь». В 2014м її вже не помітив. А півроку тому в будівлі розбили вікна. За словами місцевих активістів, кінотеатр збираються знести заради будівництва багатоповерхівки. Тому вони ревно оберігають колишній кінотеатр від хуліганів.

Не дивлячись, на поганий зовнішній вигляд і невеликі розміри будівлі, в кінотеатрі знайшлося багато цікавих артефактів. Сам того не очікуючи, вийшов гарний сталк по цікавому небаянному абандону.
Читати далі (+53 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Як тільки намітиш собі плани фотозвітів — то вони неодмінно порушаться. То через нестачу фінансів. То через зайнятість друзів. То через погану погоду. А писати про щось і хочеться, і потрібно. Бо рейтинг скочується вниз. І тоді, в такій ситуації, виручають місцеві масові заходи, які регулярно проводяться в моєму місті. Звичайно, вони не такі масштабні, гламурні і цікаві, як столичні. Однак не потрібно нікуди їхати.

Зазвичай, перелік святкувань звичний — Новий рік, День Перемоги, Івана Купала, День Незалежності, День міста. Але цього разу міська влада здивувала грандіозним (як анонсували) заходом — 27 і 28 серпня 2016го відбувся перший фестиваль народної творчості «Родина». Цей захід присвятили 25й річниці Незалежності України. Ну а основним заходом фестивалю був огляд народної творчості — виступи фольклорних колективів Києво-Святошинського району і Києва. Хоча були й інші локації — мала сцена, нічний театр, виставка творчості громад Києво-Святошинського району, ярмарка (по-простому, базар), мотузковий парк, канатна дорога та інше. Ведучими фестивалю мали були Ольга Сумська і її чоловік, Віталій Борисюк. А от інших знаменитостей не намічалося.

Фестиваль народної творчості Родина у Боярці
1. Місцем проведення фестивалю став стадіон «Зеніт» у парку ім. Т. Шевченко. На основній сцені виступали фольклорні колективи з Київщини та столиці.

Різноманіття всіляких локацій і виступи самодіяльності мене не зацікавили. Нічого особливого від чергового масового заходу не очікував. Та й відкриття фестивалю благополучно проґавив. Однак по дорозі до Києва вирішив заглянути. Спочатку фестиваль не зацікавив зовсім. Але повертаючись додому захотів подивитись що там і до чого. Виявилось, що не такий вже й нудний захід. Прийшов подивитись на святкування і на другий день. Хоча Сумської так і не побачив. А ще було дуже спекотно — +30˚ за бортом.
Читати далі (+45 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  З подорожами цього року трохи краще, ніж в минулому році, але поїздки в нові міста і селища міського типу відбуваються дуже рідко. Тому змушений звернути увагу на навколишні села. Можливо це розмін на дріб'язковіість, однак інколи села за цікавинками нічим не поступаються смт..

  Останнім часом доводиться частенько бувати в селі чи біля села Софіївська Борщагівка, що в Південно-західному передмісті Києва. Не скажу, що в ньому багато цікавинок, але при бажанні можна знайти на що подивитись.

Село Софіївська Борщагівка
1. Основні цікавинки села Софіївська Борщагівка. Військовий меморіал і церкви.

  Назва села походить від Софіївського монастиря, якому належали землі, на яких було розташоване село. А Борщагівка пішло від назви річки, що протікала біля сел. Зараз ця річка називається Нивка. До речі, топонім «Борщагівка» вельми поширений на південно-західному напрямку столиці. Найменування Борщагівка мали п'ять поселень, які належали монастирям — Софіївська, Петропавлівська, Михайлівська, Микільська, Братська. Деякі села, як от Софіївська Борщагівка і Петропавлівська Борщагівка, — окремі населені пункти Київської області. Деякі колишні села — Михайлівська Борщагівка, Микільська Борщагівка, Братська Борщагівка — увійшли до складу Києва. А ще спальний масив на околиці Києва отримав назву Південна Борщагівка. Зі сходу Софіївська Борщагівка примикає до Києва. Село від столиці розділяє Кільцева (Окружна) дорога. З інших сторін село межує з містом Вишневе та селами Петропавлівська Борщагівка і Святопетрівське (колишнє Петрівське).

  Село засноване у 1497 році. Поселення належало Софіївському монастирю. Що цікаво, протягом 150 років за межами монастиря було лише три хати. У 1650 році на березі річки Нивка почали заселятись козаки.В 1786 році церковні землі вилучили у монастирів і землі стали належати державі. В 1970х роках деякі села були включені до складу Києва, а Софіївську та Петропавлівські Борщагівки віддали області. В період Другої світової війни на території Софіївської Борщагівки проходили запеклі бої. В пам'ять про героїчну оборону в селі встановили памятник. В 1972му збудували великий тепличний комплекс, що входив до місцевого радгоспу. В наші дні село активно забудовується багатоповерхівками, а агрокомбінат потроху розвалюють.
Читати далі (+39 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Чим більше цікавишся дотами Київського укріпрайону, тим більше переконуєшся наскільки цікавими можуть видатися ці оборонні вогневі споруди періоду Другої світової війни. Вражає різноманіття типів дотів: кулеметні доти, артилерійські доти, відкриті артилерійські позиції, командно-спостережні пункти, польове укриття. За конструкцією доти також різні: одноповерхові трьохамбразурні типу М2, одноповерхові і двоповерхові типу Б, невеликі 1-2 кулеметні доти. У Київському укріпрайоні (далі — КиУР) є і доти індивідуальних проектів. Також є доти з підземними ходами. До наших часів «відлуння війни» зберіглися в різному стані: частина дотів і ТАУТів зникли або вбудовані в інші споруди; багато зруйнованих і напівзруйнованих, деякі вцілілі. Є і музеїфіковані доти, в які так просто не потрапити. Однак якими б різноманітними вони не були, доти Київського укріпрайону не можуть пишатися своїми розмірами — німці будували масштабніші споруди. Тому, хоча вони й закинуті, на роль повноцінних заброшок не підходять. Тим паче, що навіть вцілілі доти всередині порожнє. Навіть те скромне начиння, що було в дотах — бронековпаки, гермодвері, лафети, проводка — розкрадено і розпиляно. Ну а зруйновані доти взагалі не можуть розглядатися як абандони. Тому в сталкерському контексті дослідників можуть зацікавити лише незвичні великі доти з підземними ходами. Таких в КиУРі тільки три: дот №211 у Віті-Поштовій, дот №205 в Юрівці і дот №401 (402) у Білогородці. Доти №211 і №401 я вже бачив. Однак не лазив по них. Це те, за що дорікаю собі. Тому, поки немає ідей по іншим заброшкам, вирішив ретельно облазити дот №401 і його підземелля. По-перше, Білогородка знаходиться недалеко від мого міста. А по-друге, 401й дот — найбільший і найвідоміший дот КиУРу. Минулого разу, коли приїздив до доту №401, пройшов лише декілька метрів по першому поверху каземату. Підземні галереї від запасного входу не дивився.

  Довго шукав компанію (3 роки!), і от, озброївшись ліхтариком і знайшовши супутника — досвідченого сталкера і дігера — зібрався дослідити дот 401. Знову довелося пройти випробування спогадами. Але без залазу огляд доту був би неповним. Порівнюючи з 2013м роком, коли вперше побачив дот №401 змінилося не тільки власне життя — змінилися як оточуюча місцевість, так і сам дот. Та й в 2013му я прогулювався весною, а друга вилазка відбулася влітку. Так що краєвиди тієї, першої, ознайомчої поїздки і свіжої вилазки будуть відрізнятися. Ну і походу це вже друга вилазка по підземним спорудам.

ДОТ №401 Київського укріпрайону
1. ДОТ №401 Київського укріпрайону — один з найбільших дотів КиУРу. Тому що, окрім трьохрівневого каземату з двома амбразурами є 500-метровий підземний хід. І, що не менш важливо, — ДОТ цілий!

  ДОТ №401 побудований в 1929 році. Вогнева точка відноситься до третього батальонного району оборони КиУРу. Дот — кулеметний напівкапонір, двохамбразурний, типу «Б». Плюс — ще дві амбразури — розміщені у відгалуженні підземних ходів. Такі ДОТи, з декількома вогневими точками (група дотів), називають «мінною групою». Каземат трьохповерховий. На першому поверсі — вхід і кулеметні позиції. На другому — невелике приміщення (кімната для бійців, чи арсенал). На третьому, нижньому рівні — вихід до підземних ходів — потерни, яка веде до запасних виходів подалі від доту. Довжина підземних ходів, разом із бічними відгалуженнями і паралельними ходами 510 метрів(!).

  Про участь доту 401 у військових діях відомо дуже мало. 12 липня, після невдалої спроби прорватися у Київ, німецькі війська вирішили піти в наступ південніше, в районі Білогородки. В цих боях і приймав участь дот 401. Дот був обстріляний, але серйозних ушкоджень не отримав. 19 вересня 1941 року, під час відступу, радянські військові покинули дот неушкодженим. В 1943 році, під час відступу німецьких військ, дот також не підірвали. Тому до наших днів лишився вцілілим. Звичайно, мародерами було зпиляно всі металеві частини. Але корпус лишився цілим. В 2006 році в доті зняли перший український фільм жахів «Штольня». А дот став популярним туристичним і закинутим об'єктом.

  Як вже зрозуміли, буде дуже багато фоток і багато тексту.
Читати далі (+ 78 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Перебуваючи по справах в Софіївській Борщагівці, вирішив розвідати один потенційний абандон на предмет закинутості. Але по дорозі випадково натрапив на іншу заброшку — закинуту адміністративну будівлю, схожу на будинок побуту. З дороги її не видно. На Вікімапії її також не було. Тому про існування цього абандону навіть не здогадувався. Про історію будівлі теж не вдалося нічого дізнатися. Орієнтовно, будинок був побудований в 1980х. Чому закинули і не знайшлися арендатори — невідомо. Місце все-таки людне. Та й від Києва недалеко.

  Взяв об'єкт на замітку. Але лізти не став. По-перше, був стомлений після поїздки та й вилазку зовсім не планував. По-друге, будинок здався невеликим за розміром (приблизно, як відвіданий напередодні закинутий кінотеатр у Боярці) і не був впевнений у цікавості абандону — будинок з відкритими настіж дверима посеред житлового мікрорайону навряд чи може бути в гарному збереженні. По-третє, одне з приміщень виявилось обжитим. А що там було — перукарня чи сторож перевіряти не захотів. Ну і в-четверте, я приходив розвідувати зовсім інше місце.

  Підприємство, заради якого йшов у розвідку, виявилось дійсно закинутим, а не працюючим. Однак добре охоронюваним. Тому переглянув свої плани. Думаю: поки буду думати як туди пролізти, злазяю на легкодоступний абандон. Навіть якщо не вдасться зібрати достатньо матеріалу для фотозвіту, буду знати що з себе являє занедбаний будинок побуту. Тим паче, що з доступними заброшками зараз напряг. І будинки побуту іще не досліджував.

Закинутий будинок побуту в Софіївській Борщагівці
1. Закинутий будинок побуту. Мабуть, це фасад — «перед» будівлі.

  Слушна нагода трапилась після поїздки на парад ретро-автомобілів (про який я напишу трохи згодом). По дорозі назад вирішив заскочити в село і облазити цей будинок побуту. Добре, що не було проблеми як залізти — входів було багато. Була проблема вибрати куди спершу зайти:D

  Виявилося, що можна назбирати матеріалу на фотозвіт. Навіть дещо зберіглося всередині. Жаль, досліджувати абандон довелося наодинці.
Читати далі (+37 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Як тільки скінчився сезон дощів і настали спекотні сонячні деньки захотілося десь прогулятись. Якихось особливих планів не було. Та й у Києві нічого цікавого не намічалось. І з грошима, як завжди, напряжно щоб їхати кудись без певної мети. Так що про фотопрогулянку мова не йшла. Було бажання просто пройтися. Тому вирішив прогулятися своїм містом і нарешті таки дофоткати селище Сільгосптехнікуму (бо виявилося, що деякі цікавинки прогавив. Місцина й справді колоритна). Думаю: пофотографую мікрорайон, може ще маршрутки — та й поїду додому. З маршрутками нічого не вийшло — трасу якраз ремонтували. А от мікрорайончик знатно облазив уздовж і впоперек. А поки кружляв селищем, декілька разів проходив повз закинуту столову або кінотеатр.

  Про історію цієї заброшки мені нічого невідомо. Навіть достеменно невідомо про призначення будівлі. Я вважав цей дім кінотеатром, але підказали що це столова. Ну, нехай буде столова. Єдине, що відомо, — будівля відноситься до технікуму. І, судячи з напису на стіні, збудована у 198? році.

Закинутий кінотеатр Боярського сільгосптехнікуму
1. Закинута чи то столова, чи то кінотеатр у селищі Сільгосптехнікум. Вигляд станом на весну 2014р..

  Я знаю цей абандон ще з кінця 1990х (нажаль, не пам'ятаю в якому стані вона була на той час). А в 2013 році пройшов біля заброшки пішки. Тоді я вже цікавився сталкерством (і тоді ще не був перебірливим), однак лізти не наважився — на сходах сиділи птушники, а при них лізти посоромився. Наступного року дочекався — сміттєві баки прибрали, а будинок загородили. Одразу подумав, що будуть робити реконструкцію (от наївний!). Навіть подумав, що могли виставити охорону (хоча, для сторожа зробили б окремі апартаменти). Палитися на понурому помийнику (в 2014му я вже був більш перебірливий у закинутих об'єктах) не хотілось. А через декілька місяців діру в паркані заколотили. Вчергове звернув увагу на цей абандон в цьому році. Перебірливість нікуди не ділася. Але коли чотири місяці не було сталків і нові вилазки не планувались, то згоден полазити будь-де. Хоча лазити по смітникам не дуже цікаво і неприємно. Зате, закинута будівля — не недобуд. Як мінімум, можуть бути облицьовані стіни і двері. А якщо пощастить — вцілілі комунікації. Потім — нікуди не треба їхати (під'їхати міською маршруткою не рахується). Економія! Відсутність охорони — теж вагомий аргумент. Четвертий фактор — місце нерозкручене. Та й просто цікавість взяла гору. Так що, незважаючи на відсутність ліхтарика, поліз досліджувати заброшку.

  Оскільки при першій вилазці не знайшов вхід на другий поверх і був без ліхтарика, то довелося повертатись щоб долазити і дофоткати. От така заплутана історія сталку.

  Звичайно, думав що столова / кінотеатр виявиться повним тліном і помийкою — нудним роздестроєним смітником. Та ще й сам будинок невеликий за розмірами. Думав що і фоткати буде нічого. Та на перевірку заброшка виявилась цікавішою, ніж очікував. Цілком годний абандон.
Читати далі (+54 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Несподівано! Відважився вчора на авантюрну подорож (чи точніше — прогулянку) до сусіднього населеного пункту — смт. Глеваха. Дивний не лише вибір місця, а й спосіб транспортації: туди вирішив поїхати на електричці, а назад — пішки. Все-таки від мого міста до селища не так далеко. Та ще й можна зекономити. Тим паче, що декілька років тому вже прогулювався вздовж залізниці до платформи «Малютинка».

  Про селище сказати особливо нічого. Як жартують, головна «пам'ятка» смт. Глеваха — психлікарня (до речі, їх там декілька). Що не дуже приваблює. До того ж, селище не рясніє пам'ятками чи історичними будівлями. Але тим цікавіше знаходити цікавинки. Та й селища міського типу на Київщині я вже неоднократно досліджував. А про Глеваху звітів взагалі ще не бачив. І маршрутки в цих місцях ще ніхто не фоткав.

  Серед інших причин: ностальгія (хоча тут доречніше сказати — дитячі спогади) — в 1990х з батьками їздив на базар, що біля залізничної платформи «Глеваха». Потім, на початку 2000х, будучи студентом, один чи два рази з'їздив подивитись на масив багатоповерхівок і транспортну інфраструктуру. Так що давно не бував в тих краях. Ну і остання причина — засидівся вдома. Погода проти подорожей, а цю весну майже прогавив. А тут якраз пообіцяли відсутність опадів, зранку було сонячно і безхмарно. Еге, наївний:) Не тут то було. З полудня погода змінилася і треба було тікати, поки не потрапив під дощ.

Смт. Глеваха
1. Смт. Глеваха складається з двох частин: масиву міської забудови (багатоповерхівки, наукові установи і психлікарня) і великого села. Ці дві частини селища розділені автотрасою «Київ-Одеса» (М-05/Е95). Є ще й третя частина селища, яка відділена залізною дорогою — дачі.
  Глеваха (як і смт. Калинівка) сприймається як містечко-супутник Василькову (бо в Василькові немає пасажирської залізничної станції). Як підтвердження, навіть приміська маршрутка від залізничної платформи «Глеваха» до Василькова має міський номер маршруту(!).

  Назва селища походить від невеликої річки Глеви, що протікає через село. Перша згадка про поселення з населенням у 8 сімей. В 18320х рр. Глеваха стажє волостю (найнижча територіально-адмініістративна одиниця, що складалася з декількох сіл). В 1957 році в селі відкрили Обласну психоневрологічну лікарню. З 1976 року Глеваха отримала статус селища міського типу. З 1982 року в селищі працює Науково-інженерний центр «Матеріалообробка вибухом» Інституту електрозварювання ім. Патона НАН України.

  Подивимось, чи вдалося знайти якісь пам'ятки і які пригоди сталися. Без пригод, нажаль, не обійшлося:(
Читати далі (+60 фото)... )
maxiwell: High Voltage (фирменный знак)
  На 30 річницю аварії на Чорнобильській АЕС запропонували з'їздити у Славутич — місто енергетиків, збудоване замість відселеної Прип'яті. Тому місто цікаве не лише урбаністичною забудовою, але й відношенням до ЧАЕС. До того ж, Славутич — наймолодше місто в Україні. А також — ексклав Київської області на Чернігівщині. Серед інших особливостей міста можна відзначити близькість до ЧАЕС (приблизно 45 км. по прямій)(!) і до кордону з Білоруссю (10 км.). Самі розумієте, місце непересічне. Так що не дивно, що в Славутичі побувало багато народу. Планував сюди поїхати і я, але якби не друг навряд чи б вибрався.

Славутич
1. Майже центр Славутича, проспект Дружби народів.

  Як зазначив вище, територіально Славутич розташований на території Чернігівської області. Але адмінистративно відноситься до Київської. Ймовірно, це пов'язано з тим, що місто-супутник повинен належати області, в якій розташована АЕС.

  Рішення про будівництво нового міста для працівників Чорнобильскої АЕС було прийняте у жовтні 1986го, а саме будівництво розпочалося в кінці року. Для нового міста було декілька варіантів розміщення. Але вибрали відносно чисту ділянку в радіусі 50 кілометрів від ЧАЕС, біля залізничної гілки Чернігів-Янов-Овруч. Офіційне заселення міста відбулося в березні 1988го. Будували Славутич архітектори і будівельники з восьми радянських республік колишнього СРСР — України, Росії, Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану, Вірменії. Будівництво велося за кошти союзних республік. В результаті спільного будівництва кожна союзна республіка будувала свій мікрорайон. Тому місто поділене на квартали (всього їх 13) з власним колоритом і архітектурою, а адреси будинків називаються переважно не назвами вулиць, а назвами кварталів. Для зручності городян була побудована розвинта інфраструктура — школи, дитячі садки, магазини, спорткомплекси та ін. Славутич — наймолодше місто України. Як за віком міста, так і за середнім віком жителів. Населення складає близько 25 тис. мешканців. Саме місто невелике, тому його можна легко обійти пішки за хвилин 15-20 з одного краю до іншого.

  Основним містоутворюючим об'єктом є Чорнобильська АЕС, працівників якої з міста до електростанції розвозить електричка. Після закриття ЧАЕС кількість працівників була скорочена, тому другим за значенням в економічній сфері стала сфера обслуговування.
Читати далі (+66 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Давно хотів побувати в місті Українка. І ось, нарешті, це відбулося. Хоча в Українці я був двічі: вперше — в 2005му, по роботі; вдруге — в 2009 році, під час автобусних покатушок у с. Витачів — нормально оглянути місто не було можливості, бо в цих місцях був лише проїздом. Потім від поїздки відмовляли висока вартість проїзду (в порівнянні з приміськими маршрутками інших нарямків). Та й з мого міста незручно добиратись. Ця поїздка теж декілька раз відкладалася. Але таки приїхав. Незважаючи на те, що в Українці я вже був (причому в інший період життя), — якоїсь ностальгії (суму за минулим) не відчував. Може через те, що природа розквітає і дівчата легше одягнені. Та й погода, всупереч прогнозам, була гарною.

Українка
1. Набережна (Дніпровський проспект) — одна з візитівок міста Українка.

  В Українці не побував тільки лінивий. І це при тому, що ні памятників, ні старовинних будинків у місті немає. Але щось таке приваблює туристів. Можливо, це — набережна на березі Дніпра. Можливо — урбаністична забудова. Ну а може річ у охайності і затишності — прогулюватись чистим, компактним містечком просто приємно. А ще в Українці розташована Трипільска ТЕС і є дві залізничні зупинки. Ймовірно, ці аспекти й компенсують нестачу історичних пам'яток. В усякому разі, саме цим Українка особисто мені цікава.

  Не обійшлося й без «фішок» міста — тут справджній заповідник автомобілів «Таврія» і багацько котів.

  Вибачайте, якщо фотозвіт вам здасться сумбурним. Фоткав все підряд. Та й з [livejournal.com profile] samogonnoeozero добряче покружляли містом. А ще побачив місце, яке снилося(!). Та про все по черзі.
Читати далі (+73 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Керуючись принципом «цікаве і нерозвідане поруч», вирішив подивитись доти Київського укріпрайону, що розташовані біля села Тарасівка (5й район оборони КіУРу). Там є відкриті артилерійські позиції (ТАУТ), яких я ще не бачив. Та й взагалі давненько не прогулювався біля дотів. Ну а заодно сподівався поглянути на місцевий радгосп. В будь-якому разі пізнавати нерозвідані куточки в рідних краях — незвично і небанально (якщо поки не складається з дальніми подорожами).

  Прогулянка вийшла також незвичною. Не зовсім туристична. І не зовсім сталкерська. Хоча побачені об'єкти можна віднести до закинутих місць. Однак залазу не було. Тому тег «заброшка», на мою думку, не зовсім доречний. Так, «light stalk».

Радгосп і доти біля Тарасівки
1. Цього разу звіт знову груповий: радгосп «Тарасівський», доти і залізниця. Ну і багато чого ще.
Думав окремо написати про радгосп і доти. Але окремо було б не так цікаво (поясню чому).

  Прогулянка довго відкладувалась через погоду і відсутність компанії. Та все-таки наважився. Перша прогулянка виявилась невдалою, бо ледь не загруз в багнюці і дуже вимазався.  Друга прогулянка була вже вдалою. Нажаль, компашка так і не знайшлася. Тому прогулявся сам, без ансамбля.
Читати далі (+77 фото)... )
maxiwell: High Voltage (фирменный знак)
  Сьогодні зранку став свідком пожежі. Горів будинок в приватному секторі.
Це просто жах. Шифер тріщав так, що через закриті вікна було чутно. Будинок вигорів повністю.

Пожежа в Боярці

Навіть і не думав, що такі речі можуть відбуватись поруч.

Profile

maxiwell: High Voltage (Default)
maxiwell

September 2017

M T W T F S S
     123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 21st, 2017 06:52 am
Powered by Dreamwidth Studios