maxiwell: High Voltage (Default)
Не писав нічого нового аж два тижні. Просто нема про що писати - нема грошей щоб кудись поїхати, та й нічого цікавого на кінець весни / початок літа не намічалось. Надодачу — нестабільна погода. І в результаті не хочеться нікуди їхати, і взагалі, не хочеться нічого робити.

Не додає бажання вести блоги і блокування фотохостингу на Яндексі (цього тижня місцевий інтернет-провайдер «розібрався» з усіма забороненими сайтами і їхніми сервісами). Не хочеться змінювати формат блогів. Нє, звичайно, можна писати щоденникові записи — але фотозвіти і читають активніше, і самому більш до вподоби. Та й писати про особисте не хочеться. Навряд чи вам сподобається ниття про безрезультатні пошуки роботи, чи про кашель, від якого ніяк не можу позбутися.

Початок літа-2017
1. Початок літа-2017. На перший погляд, нецікавий, але дещо цікавеньке і нове вдалося побачити: пофоткав бджілок, дійшов до джерела, побачив новинку від ЗАЗу, прогулявся новими нехоженими місцями. Ну і інтернет трохи озадачив. А ще знову повернулися ластівки.

Здається, раніше вже розводив подібні роздуми. Та що поробиш? Нинішнє літо нагадало літо 2015го - тоді теж не було про що писати і в житті не було ніяких позитивних переспектив.

Але я все ж пересилив небажання щось писати і відшукав що вам показати. Це замальовки кінця весни - початку літа 2017. Можливо потім буду себе картати за те що написав нецікавий звіт - але треба щось написати.

В зв'язку з блокуванням фотохостингу Яндекс на території України для адекватного перегляду блогу українськими читачами раджу скористатися «обхідними шляхами» — VPN додатками до браузерів, або Тор браузером.
Також буду вдячний, якщо підкажете, як розібратись у flickr.

Читати далі (+46 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Про що вже точно не думав, так про те, що після двох фотозвітів про дачу, знову повернуся до цієї теми. Здавалось: ну що ще можна показати?! Та й думки про дачу останнім часом викликають спогади, які навівають сум. Але життя триває. Тож і цього року відкрили черговий дачний сезон. Ну а щоб було цікавіше, взяв з собою фотокамеру. Тим паче, були розмови що дачу або віддамо родичам, або взагалі продамо. Тому захотілося сфотографувати на згадку. А фотозвіт вирішив зробити з тих самих причин, що й у 2015му: відсутність інших тем; на дачі круто; зміни на дачі; відсутність фотопрогулянок по виставках квітів.

Якщо перший звіт про дачу був присвячений пригодам кота Рижика, ночівлі на дачі, новим рослинам і квітам, то другий огляд був про дачу без нашого коте. Цей, третій огляд, про нову дачу — добудовану і без котів. В порівнянні з дачею 2015 року, її добудували (хоча ще добудовувати і добудовувати). Ну, це я показувати не буду. Це особисте. Зате покажу інші зміни — пташки, нове дерево, капітальну обрізку дерев і результат травневих приморозків.

Знову на дачі
1. Чергові фотозамальовки з дачі.

Як зазначив вище, розсекречувати дачу не буду. А от рослини, квіти та інші фотозамальовки з радістю покажу.

І ще... фотки розміщені на Яндексі. Тому якщо їх не видно, використовуйте VPN-плагіни до браузерів Opera і Chrome, або Тор браузер. Ну а я починаю фоторозповідь.
Читати далі (+53 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Можливо ця тема банальна, нецікава і заїжджена — однак, коли нема про що написати фотозвіт, а дуже хочеться; або якщо просто хочеться десь прогулись, а ніде — згадуєш про прогулянки по місцевому лісу. Тим паче, п'ять років тому заклав таку традицію.

  Кожен фотоогляд лісу присвячується певному періоду життя. Так виходить. Перша фотопрогулянка (до речі, перший фотозвіт у блозі) відбувся, коли ще був живий кіт Рижик і коли була депресія через самотність. Друга фотопрогулянка відбулася, коли не стало нашого улюбленця і знов депресняк. І ось, на черзі третя фотопрогулянка. І новий період в житті — нова обстановка, кицька і новий кіт. От тільки цього разу без депресії. Просто поганий настрій. Якщо чесно, задовбали сварки вдома, тож пішов куди-небудь, аби не вдома.

Прогуляночка по лісу-3
1. Щоб не повторюватись, цього разу вибрав нову локацію. Ну, як нову? Тут я вже бував доволі часто. Однак не показував у блозі.
Так що покажу інші куточки боярського лісу. Ну і, звісно, самого міста.

  Тут буде і знайомий район лісу, і ліс посеред міста. І вузькоколійка. І ліс в старій частині міста. І трохи міста.
Читати далі (+44 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Вчора вийшов прогулятись. Думав, трохи потеплішає — і можна не ковзатись по дорозі. Але виявилось, що погода — лайно! Як пишуть синоптики: «замерзання мокрого снігу на землі і ожеледь». Прийшов додому, обтрусився — стільки льоду обсипалося. Фотік і телефон мокрі від конденсованої вологи. Руки замерзли. Тому-то і назва така провокативна.

  А сьогодні інша крайність. Обіцяли ожеледицю і -2˚С, а походу відлига і калюжі. Ну, зате не слизько.

Погода — лайно!
1. Вчора — ожеледиця і намерзання мокрого снігу. Сьогодні — калюжі.

  Та я все одно трохи прогулявся трохи по місту і дещо нафоткав.
Читати далі (+36 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Минулого року відновив вилазки по ДОТам Київського укріпрайону. По двом ДОТам навіть полазив всередині. Однак не все задумане вдалося оглянути. Так що деякі матеріали відклав до повторних вилазок. От тільки все, що відкладається на «потім» — відкладається на невизначений строк. Та й не факт, що повторні поїздки відбулися б так само влітку. Тому вирішив показати те, що не вдалося нормально дослідити: ДОТи №№205, 206 і 405. І офф-топ у вигляді краєвидів. Ну а якщо все-таки вдасться повторно відвідати вищевказані ДОТи, то зроблю ще один фотозвіт по цим ДОТам. Думаю, нічого страшного в тому не буде. А поки що «залаз не зараховано». Тому вилазка в light-версії. Можна сказати, розвідка.

Замальовки з прогулянок по Київському укріпрайону
1. Краєвиди села Юрівка, ДОТи №205 і 405. А ще 206й.

В цьому огляді зібрав неопубліковані фоточки з прогулянки по Юрівці і Білогородці. В тих місцях чималеньке скупчення ДОТів. Однак знімав не лише оборонні споруди, але й природу. Як виявилось, не даремно — нудними зимовими вечорами можна згадати пригоди літа.
Читати далі (+50 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Якби не обламалися з [livejournal.com profile] samogonnoeozero із вилазкою, то можливо б і не прогулявся Бортничами. Хоча не скажу, що було таке сильне бажання там пройтися. Просто Бортничі залишались чи не єдиним масивом Києва, де я ще не був. Щоправда, і робити там нічого. Хіба шо фоткати автобуси і маршрутки — бо шанувальники громадського транспорту в тому районі майже не фотографували. Все-таки це віддалений масив столиці. А мені щоб туди дістатися треба пертися через весь Київ. А це і час, і гроші.

  Розвідати Бортничі допоміг випадок. Справа в тому, що наш шлях пролягав через цю місцину. А оскільки вилазку довелося перервати, то повертатися додому ні з чим не хотілося. Тому і відбулася ця прогулянка. Тим паче, фотозвітів з Бортничів не зустрічав.

Бортничі
1. Так виглядає центр масиву Бортничі. На вигляд — типове селище міського типу. Доля правди в цьому є: раніше Бортничі були смт..

  Бортничі — це віддалений масив Києва, розташований на лівому березі Дніпра і оточений лісом. З 1988 року ця територія була включена до складу столиці. В 1987-1988 роках Бортничі були селищем міського типу. До 1987 року Бортничі були сільским населеним пунктом. Можливо через це масив сприймається як передмістя, а не як частинка Києва. З «цивілізацією» з'єднується автобусним маршрутом №104 (Ст. метро «Харківська» - Бортничі (Фельдшерсько-акушерний пункт)).
  Масив складається з багатьох урочищ: Демидівка, Борова, Каланчак, Гора, Орохів, Угольня, Слобода та ін.. Це й не дивно, бо за площею масив чималенький.
  Свою назву поселення отримало від слова «борть» — дуплисте дерево, в якому селилися бджоли. Ймовірно, що стародавні мешканці займалися бджільництвом.

  Незважаючи на таку еволюцію населеного пункту — від села, до смт. і до району Києва — пам'яток і цікавостей там нема. Тому матеріал розбавив фотографіями осіннього лісу.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Після вилазки по ДОТу №401 захотів продовжити дослідження Київського укріпрайону. Бо все-таки ДОТи самі по собі цікаві і різноманітні за конструкцією та типом озброєння. До того ж, формально, довготривалі оборонні (вогневі) точки є заброшками. Хоч і не дуже масштабними (за виключенням так званих «мінних груп»). ДОТи КиУРу скромні за розмірами, зате різні за конструкцією і зовнішнім виглядом. Оскільки залаз (хоч і в один ДОТ) був, то цю вилазку вирішив вважати сталком.

  Цього разу вирішив подивитися ДОТи Батальонного району оборони №6, що знаходяться в селі Юрівка. Це недалеко від мого міста. Та й у Юрівці був лише проїздом. Запланував оглянути зруйнований ДОТ №202, командно-спостережний пункт ДОТ №204 і «мінну групу» ДОТ №205 з підземними ходами. Нажаль, перед поїздкою не вдалося розвідати інформацію про актуальний стан цих споруд. В мережі знаходив відомості, що ДОТ №205 частково підтоплений. А з ДОТу №204 взагалі не знайшов фотографій внутрішніх приміщень. В таких випадках доводиться все «розвідувати на місцині» самому. Добре, що проїзд коштує недорого і не треба далеко їхати.

ДОТи №202 і 204 Київського укріпрайону
1. З трьох запланованих ДОТів вдалося нормально оглянути тільки два: ДОТ №202 і ДОТ №204 (Артилерійський командно-спостережний пункт). І хоча перший ДОТ зруйнований, а другий лише одноповерховий, дивитися було на що.

  ДОТ №202 цікавий тим, що він зруйнований не до уламків і можна подивитись на його будову. А також зацінити висоту (чи точніше, глибину) двоповерхової споруди. Ну а ДОТ №204, хоч і маленький, — цікавий тим, що він незвичної конструкції — з двома бронековпаками (замість амбразур в бетонному казематі). І наявністю гермодвері (нарешті сам побачив як вона виглядає). А от полазити по ДОТу №205 не вдалося.
Читати далі (+59 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Проїжджаючи по дорозі на Бровари, за селищем Биківня, звертаєш увагу на меморіальний комплекс, присвячений жертвам політичних репресій. Це одне з найбільших поховань жертв тоталітарного режиму на території України. Місце, звичайно, не дуже приємне, однак виглядає цікаво і велично. До того ж, поховання у Биківнянському лісі слугують ілюстраціією жорстокості і безглуздості радянського режиму (який офіційно прирівняний до німецького нацизму). Хоч проїжджаючи комплекс помітно з дороги, відвідати це місце якось не складалося: меморіал розташований поза міською смугою, зупинки маршруток нема, від Биківні треба йти по трасі. І от, лише на днях, після вилазки по школі, завітав до меморіального комплексу. Під час урочистих подій меморіальний комплекс відвідує багато народу, перші чини країни. Однак цікавіше прогулятися, коли немає натовпу. Можливо, не так прибрано, як під час відвідувань делегацій, зате можна спокійно пофотографувати. Біля входу із [livejournal.com profile] samogonnoeozero зустріли працівницю заповідника, яка розповіла нам про биківнянські поховання.

  Раніше вважалося, що масові розстріли проводили лише німецько-нациські окупанти (як, наприклад, урочище Бабин яр — місце розстрілу євреїв). Але існувало багато поховань людей, яких вбила радянська влада. Той період в історії названий «Великим терором». Правда почала відкриватися тільки перед розвалом СРСР. Масовим репресіям передували партійні чистки 1934 року. А започаткували масові репресії в 1937 році постановою ЦК ВКП(Б) «Про антирадянські елементи». Вліітку того ж року був затвердженений оперативний наказ №00447 «Про операцію щодо репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів». Наказом встановлювались ліміти кількості репресованих для кожного регіону СРСР. Ліміти встановлювались по двом категоріям: «перша» — розстріл, «друга категорія» передбачала ув'язнення в таборах.В 1938 році були встановлені додаткові ліміти на репресії. Справи по засудженим розглядали «двійки» і «трійки» — комісії, створені спеціально для масових репресій. До їх складу входили керівники місцевих управлінь НКВС, прокурори, секретарі обкомів. Вироки виносилися часто без суду і можливості оскарження і проводилися до виконання. Страждали від репресій не тільки заарештовані, але й їх родичі. В НКВС добивали зізнання всіма засобами. Серед слідчих йшли змагання хто більше «розколе». Дивно, що й керівник НКВС не виключав, що можуть бути засуджені невинні люди. Всього ж, за період 1937-1938 було засуджено 818 тис. чоловік. З них ростріляні — 436 тис..В 1938му до репресіям були піддані емігранти та працівники Китайсько-Східної залізниці, яка була предана до СРСР.

Меморіальний комплекс «Биківнянські могили»
1. Меморіальний комплекс «Биківнянські могили». Складається з безлічі пам'ятників і монументів. Це і пам'ятник жертвам радянського терору, Український меморіал і польське військове кладовище.

  Зрозуміло, що для поховань такої маси люду були потрібні земельні ділянки. Тому, в березні 1937го року, Київська міська рада утвердила відвід 4,2 га Биківнянського лісу, в межах 19 і 20 кварталів, для «спеціальних потреб» НКВС. Виділену ділянку обгородили високим щільним зеленим парканом. Поверх огорожі був натягнутий колючий дріт. А для спостереження побудували спостережні вишки. За легендою, створеною для місцевих жителів, за парканом розміщувався артилерійський склад.

  Розстріли відбувалися в застінках НКВС, а тіла під покровом ночі, на полуторах, накритих брезентом, звозили до Биківнянського лісу. Там їх закопували і засипали грунтом і вапном. Ймовірно, в 1941 році, розстріли відбувались і в Биківнянському лісі. За даними українських дослідників, в спецділянці протягом 1937-1941х років були поховані 30-35 тис. чоловік, жителів Києва і області. Також у Биеівнянському лісі було поховано понад 3,5 тис. іноземців, серед яких польські військовополонені. На сьогодні дослідники встановили прізвища 14 191 людини, похованої у Біківнянському лісі. Серед розстріляних була еліта країни — академіки, художники, письменники. З середини вересня 1941го спецділянка не використовувалась. А після захоплення Києва німцями, в результаті бойових дій і мародерства огорожа і споруди були знищені.

  Після 1941 року, про спецділянку НКВС стало відомо німецьким окупаційним військам, які зайшли в Київ. Ними були проведені розкопки і виявлені масові поховання радянських громадян. Але після повернення радянської влади інформацію засекретили. Радянською владою було проведено три державних комісії в 1944, 1971,1987 і 1988 рр.. На першій комісії захоронення визнали похованнями в'язнів Дарницького концтабору.Лише остання комісія 1988 року визнала, що у Биківнянському лісі були поховані жертви сталінського терору.

  В 1994 році, постановою Президента України було створено меморіальний комплекс. Перші памятники з'явились в 1995 році. У травні 2001 року Кабінет міністрів України затвердив постанову про створення історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». В 2006му заповіднику було надано статус національного заповідника. А у вересні 2012го відкрили Меморіал жертвам тоталітаризму, що складається з Українського меморіалу та польського військового кладовища.
Читати далі (+51 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Продовження циклу розповідей про столичні парки. Сьогодні піде мова про парк Партизанської слави, що розташований на Дарниці. Вперше у парку побував у 2014 році, але тоді не було сил фоткати. Лише нещодавно повернувся у ці місця, щоб відфотографувати і розповісти вам.

  Цей парк — один із найбільших в Києві (майже 112 га.), і хоча б через це вартий уваги. Історія виникнення парку така: в 1965 році частина Микільського лісу була включена в межі Дарницького району міста для організаціє парку. В 1970 році було закладено парк. Своїм виглядом він дуже нагадує парк «Перемога» (можливо тому, що цей парк також схожий на сосновий ліс і тому що у ньому також є мотузковий парк і водойми). З пам'ятників у парку є камінь дружби партизан СРСР (але я його прогавив). А так, просто гарна місцина для прогулянок і відпочинку.

Парк Партизанської слави у Києві
1. Один зі входів до парку Партизанської слави. Цей — боковий вхід, біля трамвайної зупинки Музична школа».

  Сказати коротко — парк Партизанської слави місцями нагадує облагороджений ліс, місцями просто звичайний ліс. Сам парк є продовженням лісу (і про це також розповім). В парку окрім лісу є ставки, ресторан, мотузковий парк, аттракціони, дитячі майданчики — нудно не буде.
Читати далі (+62 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Несподівано! Відважився вчора на авантюрну подорож (чи точніше — прогулянку) до сусіднього населеного пункту — смт. Глеваха. Дивний не лише вибір місця, а й спосіб транспортації: туди вирішив поїхати на електричці, а назад — пішки. Все-таки від мого міста до селища не так далеко. Та ще й можна зекономити. Тим паче, що декілька років тому вже прогулювався вздовж залізниці до платформи «Малютинка».

  Про селище сказати особливо нічого. Як жартують, головна «пам'ятка» смт. Глеваха — психлікарня (до речі, їх там декілька). Що не дуже приваблює. До того ж, селище не рясніє пам'ятками чи історичними будівлями. Але тим цікавіше знаходити цікавинки. Та й селища міського типу на Київщині я вже неоднократно досліджував. А про Глеваху звітів взагалі ще не бачив. І маршрутки в цих місцях ще ніхто не фоткав.

  Серед інших причин: ностальгія (хоча тут доречніше сказати — дитячі спогади) — в 1990х з батьками їздив на базар, що біля залізничної платформи «Глеваха». Потім, на початку 2000х, будучи студентом, один чи два рази з'їздив подивитись на масив багатоповерхівок і транспортну інфраструктуру. Так що давно не бував в тих краях. Ну і остання причина — засидівся вдома. Погода проти подорожей, а цю весну майже прогавив. А тут якраз пообіцяли відсутність опадів, зранку було сонячно і безхмарно. Еге, наївний:) Не тут то було. З полудня погода змінилася і треба було тікати, поки не потрапив під дощ.

Смт. Глеваха
1. Смт. Глеваха складається з двох частин: масиву міської забудови (багатоповерхівки, наукові установи і психлікарня) і великого села. Ці дві частини селища розділені автотрасою «Київ-Одеса» (М-05/Е95). Є ще й третя частина селища, яка відділена залізною дорогою — дачі.
  Глеваха (як і смт. Калинівка) сприймається як містечко-супутник Василькову (бо в Василькові немає пасажирської залізничної станції). Як підтвердження, навіть приміська маршрутка від залізничної платформи «Глеваха» до Василькова має міський номер маршруту(!).

  Назва селища походить від невеликої річки Глеви, що протікає через село. Перша згадка про поселення з населенням у 8 сімей. В 18320х рр. Глеваха стажє волостю (найнижча територіально-адмініістративна одиниця, що складалася з декількох сіл). В 1957 році в селі відкрили Обласну психоневрологічну лікарню. З 1976 року Глеваха отримала статус селища міського типу. З 1982 року в селищі працює Науково-інженерний центр «Матеріалообробка вибухом» Інституту електрозварювання ім. Патона НАН України.

  Подивимось, чи вдалося знайти якісь пам'ятки і які пригоди сталися. Без пригод, нажаль, не обійшлося:(
Читати далі (+60 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Давно хотів побувати в місті Українка. І ось, нарешті, це відбулося. Хоча в Українці я був двічі: вперше — в 2005му, по роботі; вдруге — в 2009 році, під час автобусних покатушок у с. Витачів — нормально оглянути місто не було можливості, бо в цих місцях був лише проїздом. Потім від поїздки відмовляли висока вартість проїзду (в порівнянні з приміськими маршрутками інших нарямків). Та й з мого міста незручно добиратись. Ця поїздка теж декілька раз відкладалася. Але таки приїхав. Незважаючи на те, що в Українці я вже був (причому в інший період життя), — якоїсь ностальгії (суму за минулим) не відчував. Може через те, що природа розквітає і дівчата легше одягнені. Та й погода, всупереч прогнозам, була гарною.

Українка
1. Набережна (Дніпровський проспект) — одна з візитівок міста Українка.

  В Українці не побував тільки лінивий. І це при тому, що ні памятників, ні старовинних будинків у місті немає. Але щось таке приваблює туристів. Можливо, це — набережна на березі Дніпра. Можливо — урбаністична забудова. Ну а може річ у охайності і затишності — прогулюватись чистим, компактним містечком просто приємно. А ще в Українці розташована Трипільска ТЕС і є дві залізничні зупинки. Ймовірно, ці аспекти й компенсують нестачу історичних пам'яток. В усякому разі, саме цим Українка особисто мені цікава.

  Не обійшлося й без «фішок» міста — тут справджній заповідник автомобілів «Таврія» і багацько котів.

  Вибачайте, якщо фотозвіт вам здасться сумбурним. Фоткав все підряд. Та й з [livejournal.com profile] samogonnoeozero добряче покружляли містом. А ще побачив місце, яке снилося(!). Та про все по черзі.
Читати далі (+73 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Попередня частина

  Вперше фотозвіт про заброшку виходить у двох частинах(!). Повністю пост не пролазив. Тому продовження розповіді про недобудовані залізничні тунелі під Дніпром у Києві. В першій частині розповідав про північний тунель (Титул №10/Кесон), який не встигли побудувати; і про частину південного тунелю — Титули №2 і №3 на Осокорках. У цій частині покажу Титул №6 — недобудований залізничний тунель на Жуковому острові. Заброшка може «так собі». Я не вважаю споруди (мости, тунелі, дамби, недіючі залізничні гілки, стадіони, велотреки, випробувальні полігони електротранспорту) серйозними абандонами. Будівлі якось більш асоціюються з заброшками. Але формально цей тунель — абандон. Тому тег «заброшка» можна застосувати й до цього об'єкту. Хоча цікаві думки й інших сталкерів з цього приводу: що вважати заброшкою, а що — ні? Непоганий привід поговорити про це.

  Сам тунель особливо нема чого роздивлятись. Тому фоток буде менше, ніж в попередній частині. Але, як і в першій частині, на шляху будуть траплятися й інші закинуті об'єкти київської інфраструктури. І оточуюче середовище теж вельми незвичне.

«Сталінське метро» або недобудовані залізничні тонелі під Дніпром
1. Титул №6. Тунель довжиною 700 метрів(!). Виглядає не менш епічно, ніж Кесон на Оболоні. Хоча дивитися особливо нема чого. А ще без залазу. Бо залазити нема куди (хіба що на човні:) )
Як видно по фото, тунель був одноколійним. Мабуть, у якості резервного, таке цілком влаштовувало владу.

  Отож, продовжу... Пізньої осені день короткий, але я вирішив що встигну з'їздити на Жуків острів до Титулу №6. З Осокорківських дач одразу виїхав на маршрутці. Потім — метро. Поблукав трохи у підземному переході з метро «Видубичі»:) На щастя, на «Видубичах» не довелося довго чекати 43 автобус. Хоча знаю, що він рідко їздить. Якихось 10 хвилин — і я майже на місці. Треба тільки пройтися кілометр-другий:)
Читати далі (+35 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Як кінопродюсери полюбляють сиквели, так і деякі блогери інколи повертаються до минулих тем. Ось і я вирішив повернутись до першого свого фотозвіту — прогулянки по лісу. Все-таки прогулювався весною, а зараз осінь. Та й було це три роки тому. Тоді прогулювався зі знайомим. А зараз — сам. Так що різниця є. Після пропажі кота треба було розвіятись. Тим паче, давно не прогулювався лісом. Як казав один знайомий: «Коли сумно — прогулюєшся лісом». Там і покричати можна, і матюкнутись без сторонніх вух. А заодно — побути на самоті. Не скажу, що мені ліс подобається (особливо в нинішньому стані), але взагалі до лісів ставлюся прихильно.

Прогулочка по лесу-2
1. Хоча восени ліс виглядає трохи сумно.
Ну, печаль х печаль = 0.

  Початок маршруту прийшовся на ті місця, де лазив 3 роки тому. Але цього разу не планував подивитись на залишки вузькоколійки. Просто було бажання пройтись де-небудь. Щоб відволіктись від думок про кота. Ну і щоб прогулятися Бояркою — бо цього року жили на два доми, а це психологічно теж важкувато.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Ліс — це великі за площею насадження дерев (переважно хвойних). Але ж яке було здивування, коли дізнався, що лісом вважається вузька смужка лісових насаджень шириною 100 метрів і довжиною півтора кілометри, розташована посеред Києва!
  Чогось думав, що ці зарослі або пустир, або парк. А виявляється це 67й квартал Дніпровського лісництва Дарницького лісопаркового господарства.

  Ну добре, лісовий квартал може бути не лише квадратної, але й прямокутної форми — але ж чимала площа сосняку з галявинами, та й половину території займають генделики та торгові центри. Дивно якось, чи не так?

67 квартал Дніпровського лісництва
І це ліс?!
Ще фото... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Предыдущие части:
Заброшенный санаторий «Голубые озёра»
Пгт. Песковка или Ж/д станция «Тетерев»

   Чойта я отошёл от тематики заброшек. Хотя с предыдущих вылазок пылятся фотки с нескольких объектов. А в крайних отчётах встречаются различные заброшенности — кафе, ДОТы, аттракционы. Так что дорасскажу об курортно-оздоровительных учреждениях, посещённых в конце марта.

Недостроенная база отдыха в Теретерских лесах
1. Один из корпусов для отдыхающих. Самый достроенный

   Сегодня поговорим о безымянной недостроенной базе отдыха, спрятанной в сосновом лесу возле речки Тетерев. Объект небольшой по площади и территории, зато состоит из трёхи корпусов: административного и двух для отдыхающих.

   Особых иллюзий относительно интересности этого объекта не питал — по фоткам в интернете и спутниковым снимкам было ясно, что здания абандон скучен и уныл. Ну а после увиденного разграбленного заброшенного санатория оптимизм вовсе улетучился. Тем более, база отдыха вроде как попроще санатория или оздоровительного лагеря, не так ли? Что ж, пускай объект скучный — засталкерить всё равно нужно. Не зря же ехал за десятки километров от дома?

   Думал, что с обеих заброшек получится написать только один отчёт. Но удалось написать про каждый отдельно. А по недостроенной базе обнаружил более 40 фото. Так что есть что вам показать. Смотрим.
Читать дальше (+37 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Не знаю отчего, но заинтересовался ДОТами. Честно говоря, эти военно-фортификационные объекты всегда казались чем-то необычным и загадочным: обломки бетона, раскуроченные бетонные плиты, бункеры с амбразурами, торчащие из холмов и лесов в самых укромных и непредсказуемых местах, словно какие-то постройки внеземных цивилизаций. Хотя, по-сути, это небольшие, локальные абандоны. На полноценные заброшки не тянут, но как туристические, исторические и военные объекты вполне сойдут.

И, что немаловажно, — не нужно далеко ехать (Оборонительные сооружения Киевского укрепрайона расположены в области на подходах к столице). Вот только посетить эти укрепления с экскурсией от турфирм дорого. Поэтому решил прогуляться в одиночку.

Исследование ДОТов Киевского укрепрайона
1. ДОТ 179 (он же, по другой нумерации, - ДОТ 211) возле "Одесской" трассы (Е-95).

Для прогулки выбрал несколько ДОТов возле трассы Е-95 в районе сёла Вита-Почтовая (ДОТы №211 (179), 178, 177, 176). Природа красивая, можно пофоткать кучу транспорта, ну и просто побыть в одиночестве — в общем, красотень!

Тем более, прогулка состоялась в преддверии празднования Дня Победы. И погодка выдалась чудесная.
Читать дальше (+46 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  В предыдущем посте про Боярку упрекали, мол, накидал кучу фоток разных времён года — несуразно получилось. Отрицать не стану. Солянка из разношёрстных снимков не смотрится. Поэтому исправляю это недоразумение. Правда, трудно написать про свой город. Всё-таки взгляд со стороны был бы более беспристрастным. Да и фоткать свой город крайне неудобно. Особенно в нынешнее неспокойное время. Но набрался смеслости отфоткать город и показать общественности.

Боярка
1.Свято-Михайловская церковь в старой части города. В предыдущем отчёте была фотка с другой стороны.

Увы, отфоткать все достопримечательности не получилось. Во-первых, "нельзя объять необъятное". Во-вторых, стеснительно фоткать. Ну и в-третьих, смотреть одно и тоже было бы неинтересно. Понятно, что повторений не избежать. Но в сегодняшнем обзоре железной дороги, паровоза и "водопада" не будет.

Зато покажу непоказанное ранее. И изменения в городе. Время же не стоит на месте.

(Для лучшего просмотра желательно сравнивать с первым постом "Что смотреть в Боярке?")
Читать дальше (+56 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  В Тетеревских лесах, на границе Киевской и Житомирской областей, нашёл заброшенные санатории. Насчитал там четыре вероятных абандона. Объекты вроде бы небаянные. На спутниковой карте выглядели заманчиво. Однако фоток - ноль. Информации о состоянии объектов - тоже ноль. Что же делать? Только ехать и лично убедиться есть ли на что смотреть или не на что.

   Смущало только одно - транспорт ездит туда редко и надо много ходить пешком.

Санаторий «Голубые озёра»
1. Первый абандон в Тетеревских лесах — детский санаторий «Голубые озёра».

   Поездка несколько раз откладывалась. И вот, после дождливой и ветренной недели установилась хорошая погода и я, наконец-то, вырвался. Не скрою - было приятно что не меня приглашают, а я приглашаю на вылазку. Ну и интересно было посмотреть на заброшенные санатории - никогда не лазил по такому типу объектов.

К сожалению, заброшки оказались говняными и раздестроенными даже для такого новичка-сталкера, как я. Впрочем, не буду забегать наперёд. Подробности - под катом.
Читать дальше (+33 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Промониторив спутниковые карты нашёл парочку заброшек, которые можно посетить. Но очередная вылазка на абандон долго откладывалась. Находились разные причины. То просыпал, то погода нелётная, то были дела поважнее. Ну, и, если честно, стремался лазить по таким объектам в одиночку. В первую очередь из соображений безопасности. А это не выдержал, поехал сам. Как говорится, не узнаешь, пока не попробуешь.

Объект выбрал не случайный - третий подряд недострой медицинского учереждения. И не абы какой, а больница строгого режима недостроенные корпуса Киевской областной психоневрологической больницы №2. Задачка осложнялась тем, что по соседству с заброшенной больницей находится действующая. Вокруг - лес, автотрасса М07. До ближайших поселений - минимум 1,5 км.

Больница в Ворзеле (Киевская обл.)
1. Недостроенная психо-неврологическая больница с торца.Основное строение - два корпуса с коридорами-перемычками.

От прилюдии переходим к действию. Смотрим фотки и описание похождений:)
Читать дальше (+69 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Не удивительно, что после обильных дождей начали появляться грибы! Причём не только в лесу. Видел их под ёлками в музее электротранспорта и просто на пустырях.

Так вот, по дороге на дачу решили заехать в лес. Под моросящим дождиком пробираться по зарослям молодого сосняка. Но из грибов там одни мухоморы. Хоть и несъедобно, зато красиво.

Ещё в лесу обнаружили нелегальное кладбище домашних животных. Печальная картина. Подумал про нашего Рыжика. Как хорошо, что он с нами. Хотя неизбежный миг расставания когда-нибудь наступит. Хоть нашему коту уже 7 лет, надеюсь проживёт ещё долго.
А погода тем временем только ухудшалась: дождь усиливался. Потом, после работ на даче, пошли по пустырям. Не такие там пустыри. Всё в тропинках, вытоптанных дачниками-грибниками. Кто бы мог подумать, что даже на даче можно насобирать грибы. Между сосенками попадаются вполне съедобные маслята. Даже сам нашёл одного. Пока ходил по высокой траве под дождём промок.

По приезду домой помог чистить грибы. А они скольские, бррр. Чтоб не было скучно, в грибах попадались паучки (вот только этих гостей ещё не хватало).
В общем, справились с чисткой, поставили варить. И некоторые грибы при варке поменяли цвет. Поиск в интернете ничего толкового не дал. Решили не рисковать и выбросить. Жаль, что зря тратили силы и время. В итоге: 1) собирали грибы под дождём; 2) чистил; 3) грибы пришлось выбросить; 4) из-за того, что промок, заболел. Вот так собирать грибы:)

P.S.: А ещё, как только приехали домой - дождь утих. Очень странная погода.

Profile

maxiwell: High Voltage (Default)
maxiwell

September 2017

M T W T F S S
     123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 21st, 2017 06:57 am
Powered by Dreamwidth Studios