maxiwell: High Voltage (Default)
Як правило, я не роблю повторні фотозвіти про одні й ті самі місця і події. Не хочеться повторюватись. Та й вам навряд чи буде цікаво читати про одне й теж. Але іноді досліджена місцевість чи захід видозмінюються — і тоді можна зробити повторний огляд. Так сталося і з Київським велотреком.

Не буду переповідати історію велотреку. Про неї я писав у звіті про закинутий велотрек. Зазначу лише, що з 1998 року ця споруда отримала статус пам'ятки архітектури. Та в 2007му її позбавили охоронного статусу. А в 2009му, заради будівництва чергового хмарочосу, взагалі знесли частину трекового полотна. В 2014му громада звернулася до мера міста, Віталія Кличка, з пропозицією відновити велотрек. Ініціатива була пітримана і розпочалася неспішна реконструкція. В листопаді 2014го на велотрек звернули увагу столичні ЗМІ — так я і дізнався про це місце. І вже у грудні того ж року, разом із знайомою сталкершою, сходив подивитися на незвичну спортивну споруду. Закинутий велотрек мене вразив і сподобався.

Ну а потім його врешті-решт відремонтували. І 21 травня цього року відбулося урочисте відкриття велотреку. Нажаль, не зміг побувати на святкових заходах. Тому вирішив подивитися на відреставрований велотрек у буденній обстановці.

P1190915_
1. Велотрек вже не порівняти зі станом наприкінці 2014 року.

Як ви зрозуміли, мені було цікаво порівняти закинутий і відремонтований велотрек. Тим паче, що закинуті об'єкти рідко відновлюють. Особливо зі збереженням першопочаткового призначення. Так що це перша з відвіданих заброшок, яку відновили.

А ще звіт про велотрек став першим україномовним оглядом в моєму блозі. І 5 років тому розпочався новий період блогерства. Саме з 12 червня 2012 року ведуть відлік записи в блогах на ЖЖ і Дрімі. А також це перший пост зі знімками, розміщеними на новому фотохостингу.

! Через заборону в Україні найпопулярніших російських поштових сервісів і соцмереж з усіма додатками від 15 травня 2017 року, фотохостинг від Яндексу виявився заблокованим на території України. Тому, після довгих роздумів, змінив хостинг для нових фото. Однак для повноцінного перегляду блогу і записів, опублікованих до початку червня 2017 року, українським читачам необхідно скористатись VPN-додатками до браузерів, або Тор браузером. !
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Не писав нічого нового аж два тижні. Просто нема про що писати - нема грошей щоб кудись поїхати, та й нічого цікавого на кінець весни / початок літа не намічалось. Надодачу — нестабільна погода. І в результаті не хочеться нікуди їхати, і взагалі, не хочеться нічого робити.

Не додає бажання вести блоги і блокування фотохостингу на Яндексі (цього тижня місцевий інтернет-провайдер «розібрався» з усіма забороненими сайтами і їхніми сервісами). Не хочеться змінювати формат блогів. Нє, звичайно, можна писати щоденникові записи — але фотозвіти і читають активніше, і самому більш до вподоби. Та й писати про особисте не хочеться. Навряд чи вам сподобається ниття про безрезультатні пошуки роботи, чи про кашель, від якого ніяк не можу позбутися.

Початок літа-2017
1. Початок літа-2017. На перший погляд, нецікавий, але дещо цікавеньке і нове вдалося побачити: пофоткав бджілок, дійшов до джерела, побачив новинку від ЗАЗу, прогулявся новими нехоженими місцями. Ну і інтернет трохи озадачив. А ще знову повернулися ластівки.

Здається, раніше вже розводив подібні роздуми. Та що поробиш? Нинішнє літо нагадало літо 2015го - тоді теж не було про що писати і в житті не було ніяких позитивних переспектив.

Але я все ж пересилив небажання щось писати і відшукав що вам показати. Це замальовки кінця весни - початку літа 2017. Можливо потім буду себе картати за те що написав нецікавий звіт - але треба щось написати.

В зв'язку з блокуванням фотохостингу Яндекс на території України для адекватного перегляду блогу українськими читачами раджу скористатися «обхідними шляхами» — VPN додатками до браузерів, або Тор браузером.
Також буду вдячний, якщо підкажете, як розібратись у flickr.

Читати далі (+46 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Минулого року відновив вилазки по ДОТам Київського укріпрайону. По двом ДОТам навіть полазив всередині. Однак не все задумане вдалося оглянути. Так що деякі матеріали відклав до повторних вилазок. От тільки все, що відкладається на «потім» — відкладається на невизначений строк. Та й не факт, що повторні поїздки відбулися б так само влітку. Тому вирішив показати те, що не вдалося нормально дослідити: ДОТи №№205, 206 і 405. І офф-топ у вигляді краєвидів. Ну а якщо все-таки вдасться повторно відвідати вищевказані ДОТи, то зроблю ще один фотозвіт по цим ДОТам. Думаю, нічого страшного в тому не буде. А поки що «залаз не зараховано». Тому вилазка в light-версії. Можна сказати, розвідка.

Замальовки з прогулянок по Київському укріпрайону
1. Краєвиди села Юрівка, ДОТи №205 і 405. А ще 206й.

В цьому огляді зібрав неопубліковані фоточки з прогулянки по Юрівці і Білогородці. В тих місцях чималеньке скупчення ДОТів. Однак знімав не лише оборонні споруди, але й природу. Як виявилось, не даремно — нудними зимовими вечорами можна згадати пригоди літа.
Читати далі (+50 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  В продовженні огляду парку «Нивки» подивимось західну частину. Хоча зараз вони становлять єдине ціле зі східною частиною, до 1991го року це були два окремих парки. Історія цього парку розпочалася в 1954 році. В парку були вириті два озера, збудований зелений театр. За радянських часів це був парк Ленінського комсомолу. В 1961му році на території парку поставили пам'ятник комсомольцям 1920х років (до нашого часу монумент не зберігся). От мабуть і все, що можна розказати про цю частину парку.

  З точки зору цікавинок ця частина менш приваблива, ніж східні «Нивки». Та й площа набагато менша. Із речей, які псують вигляд парку — комерційні будови. Наче не парк, а якийсь базар-клуб. На фоні цього привертають увагу тільки рідкісні дерева платани, модрини.

Парк «Нивки»-2 (Частина 2): Західна частина
1. Парк «Нивки», західна частина. Знімки заголовного фото навряд чи презентуюють весь парк — скоріше відображають те цікаве, заради чого, можна прогулятися самим парком. Не показувати ж забігайлівки?

  Цікавий нюанс: вперше прогулявся цим парком (як і східною частиною).
Читати далі (+36 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Якось так сталося, що в новому періоді життя часто повертаюся в минуле. Так і на цей раз — знову повернення в раніше досліджені місця. Зокрема, парк «Нивки» я вже показував, в 2013 році. Розгромний такий пост. Читачі дуже критикували. Але відтоді місцина трохи змінилася — повалили радянських ідолів. До того ж, перший звіт про парк був поверховим, за що мені дорікали. Ну і ще один аспект — попередній огляд парку робив по зимовій погоді (хоч і навесні). Тому виправляю ці недопрацювання і пропоную вашій увазі розгорнутий (в порівнянні зі фотозвітом 2013го року) огляд парку «Нивки».

  Цікава особливість парку — він складається з двох частин: західної і східної. Раніше це були два окремих парки. В цій частині розповім про східну частину.

Парк «Нивки»-2 (Частина 1): Східна частина
1. Якоїсь особливої «фішки» парк «Нивки» не має. І з проспекту Перемоги виглядає нудно (нижня частина фото). Однак всередині парку (верхня частина) можна знайти цікаві краєвиди.

  Писати багато літер нема ні натхнення, ні часу, але без історичної довідки не обійтись. Отже, ще до створеня парку навколишня місцевість називалась «Васильчикова дача», оскільки на ній розташовувався маєток київського генерал-губернатора Іларіона Васильчикова. А поруч із садибою були ліс, сади, городи і сінокоси. Після більшовицької революції дача була націоналізована. В 1930х ділянкою зацікавилась радянська влада і в урочищі було вирішено зробити спецдачу для вищого партійного керівництва Радянської України. Територію садиби було обнесено високим парканом. Потім, зі зміною власників змінювались і неофіційні назви місцевості — дача Любченка, дача Кагановича, дача Хрущова, дача Коротченка. Саме за часів існування державної дачі був збудоаний двоповерховий будинок.

  Паркани біля партійної дачі зняли в 1962му. А сама територія навколо маєтку була передана місту. На землях спецдачі зробили парк «Ім. ХХII зїзду КПРС». У 1972му році парк отримав статус пам'ятника садово-паркового мистецтва, а сам перк перейменовано в «Комсомольський». В 1991му Комсомольський парк було об'єднано із парком Ленінського комсомолу і об'єданий парк назвали «Нивки».
Читати далі (+49 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Давно викладав у блозі відео програми «Долі гігантів» — цикл передач про могутні автомобільні (і не тільки автомобільні) заводи СРСР і соцстран. Так ось, задумався, а чи не зробити звіт про долі найбільших заводів Києва?! Що з ними, чи вижили при недорозвиненому капіталізмі, чи стали історією? Також подивимось на артефакти минулого, комуністичного, ладу — зараз, в період декомунізації, символи Радянського Союзу — велика рідкість в столиці. Думаю, фотозвіт буде цікавий.

Київські заводи
1. В цій розповіді — завод «Більшовик», Київський мотоциклетний завод, виробниче об'єдання «Реле і автоматики» та завод «Артем».
Хоча покажу і деякі інші київські заводи.

  Передчуваю, що або зовсім не буде коментарів, або в коментах буде срач:) Так шо прошу утриматися від різких висловів типу «укропи все розвалили». Тому що, можливо, ці заводи і непотрібні в наш час? Хоча, якщо без матюків і образ, стосовно цього можна і подискутувати. Я ж, в свою чергу, розповім про історію підприємств і їх сучасний стан.
Читати далі (+51 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Як тільки намітиш собі плани фотозвітів — то вони неодмінно порушаться. То через нестачу фінансів. То через зайнятість друзів. То через погану погоду. А писати про щось і хочеться, і потрібно. Бо рейтинг скочується вниз. І тоді, в такій ситуації, виручають місцеві масові заходи, які регулярно проводяться в моєму місті. Звичайно, вони не такі масштабні, гламурні і цікаві, як столичні. Однак не потрібно нікуди їхати.

Зазвичай, перелік святкувань звичний — Новий рік, День Перемоги, Івана Купала, День Незалежності, День міста. Але цього разу міська влада здивувала грандіозним (як анонсували) заходом — 27 і 28 серпня 2016го відбувся перший фестиваль народної творчості «Родина». Цей захід присвятили 25й річниці Незалежності України. Ну а основним заходом фестивалю був огляд народної творчості — виступи фольклорних колективів Києво-Святошинського району і Києва. Хоча були й інші локації — мала сцена, нічний театр, виставка творчості громад Києво-Святошинського району, ярмарка (по-простому, базар), мотузковий парк, канатна дорога та інше. Ведучими фестивалю мали були Ольга Сумська і її чоловік, Віталій Борисюк. А от інших знаменитостей не намічалося.

Фестиваль народної творчості Родина у Боярці
1. Місцем проведення фестивалю став стадіон «Зеніт» у парку ім. Т. Шевченко. На основній сцені виступали фольклорні колективи з Київщини та столиці.

Різноманіття всіляких локацій і виступи самодіяльності мене не зацікавили. Нічого особливого від чергового масового заходу не очікував. Та й відкриття фестивалю благополучно проґавив. Однак по дорозі до Києва вирішив заглянути. Спочатку фестиваль не зацікавив зовсім. Але повертаючись додому захотів подивитись що там і до чого. Виявилось, що не такий вже й нудний захід. Прийшов подивитись на святкування і на другий день. Хоча Сумської так і не побачив. А ще було дуже спекотно — +30˚ за бортом.
Читати далі (+45 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  З подорожами цього року трохи краще, ніж в минулому році, але поїздки в нові міста і селища міського типу відбуваються дуже рідко. Тому змушений звернути увагу на навколишні села. Можливо це розмін на дріб'язковіість, однак інколи села за цікавинками нічим не поступаються смт..

  Останнім часом доводиться частенько бувати в селі чи біля села Софіївська Борщагівка, що в Південно-західному передмісті Києва. Не скажу, що в ньому багато цікавинок, але при бажанні можна знайти на що подивитись.

Село Софіївська Борщагівка
1. Основні цікавинки села Софіївська Борщагівка. Військовий меморіал і церкви.

  Назва села походить від Софіївського монастиря, якому належали землі, на яких було розташоване село. А Борщагівка пішло від назви річки, що протікала біля сел. Зараз ця річка називається Нивка. До речі, топонім «Борщагівка» вельми поширений на південно-західному напрямку столиці. Найменування Борщагівка мали п'ять поселень, які належали монастирям — Софіївська, Петропавлівська, Михайлівська, Микільська, Братська. Деякі села, як от Софіївська Борщагівка і Петропавлівська Борщагівка, — окремі населені пункти Київської області. Деякі колишні села — Михайлівська Борщагівка, Микільська Борщагівка, Братська Борщагівка — увійшли до складу Києва. А ще спальний масив на околиці Києва отримав назву Південна Борщагівка. Зі сходу Софіївська Борщагівка примикає до Києва. Село від столиці розділяє Кільцева (Окружна) дорога. З інших сторін село межує з містом Вишневе та селами Петропавлівська Борщагівка і Святопетрівське (колишнє Петрівське).

  Село засноване у 1497 році. Поселення належало Софіївському монастирю. Що цікаво, протягом 150 років за межами монастиря було лише три хати. У 1650 році на березі річки Нивка почали заселятись козаки.В 1786 році церковні землі вилучили у монастирів і землі стали належати державі. В 1970х роках деякі села були включені до складу Києва, а Софіївську та Петропавлівські Борщагівки віддали області. В період Другої світової війни на території Софіївської Борщагівки проходили запеклі бої. В пам'ять про героїчну оборону в селі встановили памятник. В 1972му збудували великий тепличний комплекс, що входив до місцевого радгоспу. В наші дні село активно забудовується багатоповерхівками, а агрокомбінат потроху розвалюють.
Читати далі (+39 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Проїжджаючи по дорозі на Бровари, за селищем Биківня, звертаєш увагу на меморіальний комплекс, присвячений жертвам політичних репресій. Це одне з найбільших поховань жертв тоталітарного режиму на території України. Місце, звичайно, не дуже приємне, однак виглядає цікаво і велично. До того ж, поховання у Биківнянському лісі слугують ілюстраціією жорстокості і безглуздості радянського режиму (який офіційно прирівняний до німецького нацизму). Хоч проїжджаючи комплекс помітно з дороги, відвідати це місце якось не складалося: меморіал розташований поза міською смугою, зупинки маршруток нема, від Биківні треба йти по трасі. І от, лише на днях, після вилазки по школі, завітав до меморіального комплексу. Під час урочистих подій меморіальний комплекс відвідує багато народу, перші чини країни. Однак цікавіше прогулятися, коли немає натовпу. Можливо, не так прибрано, як під час відвідувань делегацій, зате можна спокійно пофотографувати. Біля входу із [livejournal.com profile] samogonnoeozero зустріли працівницю заповідника, яка розповіла нам про биківнянські поховання.

  Раніше вважалося, що масові розстріли проводили лише німецько-нациські окупанти (як, наприклад, урочище Бабин яр — місце розстрілу євреїв). Але існувало багато поховань людей, яких вбила радянська влада. Той період в історії названий «Великим терором». Правда почала відкриватися тільки перед розвалом СРСР. Масовим репресіям передували партійні чистки 1934 року. А започаткували масові репресії в 1937 році постановою ЦК ВКП(Б) «Про антирадянські елементи». Вліітку того ж року був затвердженений оперативний наказ №00447 «Про операцію щодо репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів». Наказом встановлювались ліміти кількості репресованих для кожного регіону СРСР. Ліміти встановлювались по двом категоріям: «перша» — розстріл, «друга категорія» передбачала ув'язнення в таборах.В 1938 році були встановлені додаткові ліміти на репресії. Справи по засудженим розглядали «двійки» і «трійки» — комісії, створені спеціально для масових репресій. До їх складу входили керівники місцевих управлінь НКВС, прокурори, секретарі обкомів. Вироки виносилися часто без суду і можливості оскарження і проводилися до виконання. Страждали від репресій не тільки заарештовані, але й їх родичі. В НКВС добивали зізнання всіма засобами. Серед слідчих йшли змагання хто більше «розколе». Дивно, що й керівник НКВС не виключав, що можуть бути засуджені невинні люди. Всього ж, за період 1937-1938 було засуджено 818 тис. чоловік. З них ростріляні — 436 тис..В 1938му до репресіям були піддані емігранти та працівники Китайсько-Східної залізниці, яка була предана до СРСР.

Меморіальний комплекс «Биківнянські могили»
1. Меморіальний комплекс «Биківнянські могили». Складається з безлічі пам'ятників і монументів. Це і пам'ятник жертвам радянського терору, Український меморіал і польське військове кладовище.

  Зрозуміло, що для поховань такої маси люду були потрібні земельні ділянки. Тому, в березні 1937го року, Київська міська рада утвердила відвід 4,2 га Биківнянського лісу, в межах 19 і 20 кварталів, для «спеціальних потреб» НКВС. Виділену ділянку обгородили високим щільним зеленим парканом. Поверх огорожі був натягнутий колючий дріт. А для спостереження побудували спостережні вишки. За легендою, створеною для місцевих жителів, за парканом розміщувався артилерійський склад.

  Розстріли відбувалися в застінках НКВС, а тіла під покровом ночі, на полуторах, накритих брезентом, звозили до Биківнянського лісу. Там їх закопували і засипали грунтом і вапном. Ймовірно, в 1941 році, розстріли відбувались і в Биківнянському лісі. За даними українських дослідників, в спецділянці протягом 1937-1941х років були поховані 30-35 тис. чоловік, жителів Києва і області. Також у Биеівнянському лісі було поховано понад 3,5 тис. іноземців, серед яких польські військовополонені. На сьогодні дослідники встановили прізвища 14 191 людини, похованої у Біківнянському лісі. Серед розстріляних була еліта країни — академіки, художники, письменники. З середини вересня 1941го спецділянка не використовувалась. А після захоплення Києва німцями, в результаті бойових дій і мародерства огорожа і споруди були знищені.

  Після 1941 року, про спецділянку НКВС стало відомо німецьким окупаційним військам, які зайшли в Київ. Ними були проведені розкопки і виявлені масові поховання радянських громадян. Але після повернення радянської влади інформацію засекретили. Радянською владою було проведено три державних комісії в 1944, 1971,1987 і 1988 рр.. На першій комісії захоронення визнали похованнями в'язнів Дарницького концтабору.Лише остання комісія 1988 року визнала, що у Биківнянському лісі були поховані жертви сталінського терору.

  В 1994 році, постановою Президента України було створено меморіальний комплекс. Перші памятники з'явились в 1995 році. У травні 2001 року Кабінет міністрів України затвердив постанову про створення історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». В 2006му заповіднику було надано статус національного заповідника. А у вересні 2012го відкрили Меморіал жертвам тоталітаризму, що складається з Українського меморіалу та польського військового кладовища.
Читати далі (+51 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  І знову абандон. І знову камбек. Тобто, несподіване повернення. В 2014 році вже облазили недобудований корпус школи (виявився нудним і нецікавим), але в закинутий корпус — стару школу — так і не потрапили через те, що був навчальний рік і могли «попалити» (як школярі, так і вчителі). Довелося задовольнитися фотозвітом про недобудований корпус і загальним оглядом комплексу — недобудованого, закинутого і нового (діючого) корпусів. А також дегустацією нового пива. Цього разу вирішив повернутися, щоб засталкерити старий, закинутий корпус школи. Тому причина цієї вилазки-повернення банальна і така сама, як і під час першої прогулянки по цій школі — відсутність інших ідей для вилазок. Звичайно, було б добре все облазити за один раз. Один узагальний детальний пост був би кращим і об'ємнішим, ніж розповідати окремо... Тим паче, що недобуд і закинута школа самі по собі не дуже цікаві. Однак поєднання об'єктів незвичне: недобудований, закинутий і діючий корпуси одніє школи. Плюс — ці три корпуси з'єднані між собою (стоять впритул). Ну, але вже як є... Формально — новий об'єкт. Хоча й у комплексі з іншими. Тому і назвав «Три школи в одній-2». В цьому звіті основний упор буде на закинутому корпусі. Тому повторів (однакових ракурсів) буду уникати. Але для наглядності все ж таки рекомендую переглянути той перший фотозвіт про недобудований корпус школи №23.

  Як і два роки тому, на сталк вибрався з [livejournal.com profile] samogonnoeozero.

Закинута школа в Биківні або Три школи в одній-2
1. Старий корпус школи №23, побудований в 1956 році. Зліва видно недобудований корпус. Справа — новий, діючий.
В порівнянні з 2014 роком, поставили нові вікна на другому поверсі. Мабуть, будуть ремонтувати і вводити в експлуатацію. Так, іноді заброшки відновлюють. Чи пробують відновити.

  За традицією, історична довідка. Школа №23, яка розташувалась у віддаленому мікрорайоні Києва Биківні — відкрилася 1956 року. Коли закинули старий корпус невідомо. Можливо тоді, коли побудували новий в 2006 році. Нині це спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови.

  Через те, що в закинутому корпусі почали проводити ремонт, думали що не вдасться засталкерити. Однак пролізли вдало. І все було б добре, та нажаль, закинутий корпус школи виявився таким же нудним, як і недобуд. Нас очікував тліноград. Ну, я так і думав. Так що заброшка чисто для статистики полазок.
Оскільки в старому корпусі нічого цікавого не було, то і фоток вийшло небагато.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Чим більше цікавишся дотами Київського укріпрайону, тим більше переконуєшся наскільки цікавими можуть видатися ці оборонні вогневі споруди періоду Другої світової війни. Вражає різноманіття типів дотів: кулеметні доти, артилерійські доти, відкриті артилерійські позиції, командно-спостережні пункти, польове укриття. За конструкцією доти також різні: одноповерхові трьохамбразурні типу М2, одноповерхові і двоповерхові типу Б, невеликі 1-2 кулеметні доти. У Київському укріпрайоні (далі — КиУР) є і доти індивідуальних проектів. Також є доти з підземними ходами. До наших часів «відлуння війни» зберіглися в різному стані: частина дотів і ТАУТів зникли або вбудовані в інші споруди; багато зруйнованих і напівзруйнованих, деякі вцілілі. Є і музеїфіковані доти, в які так просто не потрапити. Однак якими б різноманітними вони не були, доти Київського укріпрайону не можуть пишатися своїми розмірами — німці будували масштабніші споруди. Тому, хоча вони й закинуті, на роль повноцінних заброшок не підходять. Тим паче, що навіть вцілілі доти всередині порожнє. Навіть те скромне начиння, що було в дотах — бронековпаки, гермодвері, лафети, проводка — розкрадено і розпиляно. Ну а зруйновані доти взагалі не можуть розглядатися як абандони. Тому в сталкерському контексті дослідників можуть зацікавити лише незвичні великі доти з підземними ходами. Таких в КиУРі тільки три: дот №211 у Віті-Поштовій, дот №205 в Юрівці і дот №401 (402) у Білогородці. Доти №211 і №401 я вже бачив. Однак не лазив по них. Це те, за що дорікаю собі. Тому, поки немає ідей по іншим заброшкам, вирішив ретельно облазити дот №401 і його підземелля. По-перше, Білогородка знаходиться недалеко від мого міста. А по-друге, 401й дот — найбільший і найвідоміший дот КиУРу. Минулого разу, коли приїздив до доту №401, пройшов лише декілька метрів по першому поверху каземату. Підземні галереї від запасного входу не дивився.

  Довго шукав компанію (3 роки!), і от, озброївшись ліхтариком і знайшовши супутника — досвідченого сталкера і дігера — зібрався дослідити дот 401. Знову довелося пройти випробування спогадами. Але без залазу огляд доту був би неповним. Порівнюючи з 2013м роком, коли вперше побачив дот №401 змінилося не тільки власне життя — змінилися як оточуюча місцевість, так і сам дот. Та й в 2013му я прогулювався весною, а друга вилазка відбулася влітку. Так що краєвиди тієї, першої, ознайомчої поїздки і свіжої вилазки будуть відрізнятися. Ну і походу це вже друга вилазка по підземним спорудам.

ДОТ №401 Київського укріпрайону
1. ДОТ №401 Київського укріпрайону — один з найбільших дотів КиУРу. Тому що, окрім трьохрівневого каземату з двома амбразурами є 500-метровий підземний хід. І, що не менш важливо, — ДОТ цілий!

  ДОТ №401 побудований в 1929 році. Вогнева точка відноситься до третього батальонного району оборони КиУРу. Дот — кулеметний напівкапонір, двохамбразурний, типу «Б». Плюс — ще дві амбразури — розміщені у відгалуженні підземних ходів. Такі ДОТи, з декількома вогневими точками (група дотів), називають «мінною групою». Каземат трьохповерховий. На першому поверсі — вхід і кулеметні позиції. На другому — невелике приміщення (кімната для бійців, чи арсенал). На третьому, нижньому рівні — вихід до підземних ходів — потерни, яка веде до запасних виходів подалі від доту. Довжина підземних ходів, разом із бічними відгалуженнями і паралельними ходами 510 метрів(!).

  Про участь доту 401 у військових діях відомо дуже мало. 12 липня, після невдалої спроби прорватися у Київ, німецькі війська вирішили піти в наступ південніше, в районі Білогородки. В цих боях і приймав участь дот 401. Дот був обстріляний, але серйозних ушкоджень не отримав. 19 вересня 1941 року, під час відступу, радянські військові покинули дот неушкодженим. В 1943 році, під час відступу німецьких військ, дот також не підірвали. Тому до наших днів лишився вцілілим. Звичайно, мародерами було зпиляно всі металеві частини. Але корпус лишився цілим. В 2006 році в доті зняли перший український фільм жахів «Штольня». А дот став популярним туристичним і закинутим об'єктом.

  Як вже зрозуміли, буде дуже багато фоток і багато тексту.
Читати далі (+ 78 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Продовження циклу розповідей про столичні парки. Сьогодні піде мова про парк Партизанської слави, що розташований на Дарниці. Вперше у парку побував у 2014 році, але тоді не було сил фоткати. Лише нещодавно повернувся у ці місця, щоб відфотографувати і розповісти вам.

  Цей парк — один із найбільших в Києві (майже 112 га.), і хоча б через це вартий уваги. Історія виникнення парку така: в 1965 році частина Микільського лісу була включена в межі Дарницького району міста для організаціє парку. В 1970 році було закладено парк. Своїм виглядом він дуже нагадує парк «Перемога» (можливо тому, що цей парк також схожий на сосновий ліс і тому що у ньому також є мотузковий парк і водойми). З пам'ятників у парку є камінь дружби партизан СРСР (але я його прогавив). А так, просто гарна місцина для прогулянок і відпочинку.

Парк Партизанської слави у Києві
1. Один зі входів до парку Партизанської слави. Цей — боковий вхід, біля трамвайної зупинки Музична школа».

  Сказати коротко — парк Партизанської слави місцями нагадує облагороджений ліс, місцями просто звичайний ліс. Сам парк є продовженням лісу (і про це також розповім). В парку окрім лісу є ставки, ресторан, мотузковий парк, аттракціони, дитячі майданчики — нудно не буде.
Читати далі (+62 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Цей рік видався щедрим на автомобільні заходи. Чого тільки вартий фестиваль OldCarLand. Також повернулись виставки-автосалони. Серед інших подій, 26 червня, в Києві відбувся парад ретро-автомобілів. Це щось новеньке, бо автомобільні паради в столиці проводять нечасто. Організатором виставки став оргкомітет фестивалю OldCarLand. Учасниками параду-пробігу було більше 40 машин, добре відомих по ретро-виставкам OldCarLand. Так що чогось особливого не очікував. Однак були і рідкісні моделі — Škoda 100 і ГАЗ-24-10. Обіцяли ще тролейбус Škoda 14Tr, але я його щось не побачив. Ну а взагалі-то техніка була різнопланова: легкові авто, вантажівка, автобуси, тролейбус, мотоцикли і навіть трамвай (який мав приєднатися до пробігу на площі Перемоги). А от що погано — це не те, що більшість машин вже бачив; а те, що було багато тюнінгу.

  Парад збирався на площі біля пам'ятнику-танку на Шулявці. Маршрут пробігу був такий: збори учасників, потім старт — станція метро «Шулявська» — станція метро «Берестейська» — станція метро «Шулявська» — площа Перемоги — вул. Димитрівська — просп. Чорновола — проспект Перемоги — станція метро «Шулявська». Потім — виставка на площі.

Парад ретро-авто на Шулявці
1. Учасники на проспекті Перемоги вишикувались в очікуванні пробігу.
Головне — вибрати зручне місце для фотозйомки:)

  Враховуючи, що деякі автомобільні події пропустив, то міг би проігнорувати і ретро-пробіг. Та захотілось побувати на автомобільному заході, подивитись на дивну задньомоторну «Шкоду» і по ходу дозняти заброшку у селищі Сільгосптехнікум і засталкерити абандон в Софіївській Борщагівці. Так що поїздка видалась продуктивною, незважаючи на сильну спеку.
Читати далі (+69 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Перебуваючи по справах в Софіївській Борщагівці, вирішив розвідати один потенційний абандон на предмет закинутості. Але по дорозі випадково натрапив на іншу заброшку — закинуту адміністративну будівлю, схожу на будинок побуту. З дороги її не видно. На Вікімапії її також не було. Тому про існування цього абандону навіть не здогадувався. Про історію будівлі теж не вдалося нічого дізнатися. Орієнтовно, будинок був побудований в 1980х. Чому закинули і не знайшлися арендатори — невідомо. Місце все-таки людне. Та й від Києва недалеко.

  Взяв об'єкт на замітку. Але лізти не став. По-перше, був стомлений після поїздки та й вилазку зовсім не планував. По-друге, будинок здався невеликим за розміром (приблизно, як відвіданий напередодні закинутий кінотеатр у Боярці) і не був впевнений у цікавості абандону — будинок з відкритими настіж дверима посеред житлового мікрорайону навряд чи може бути в гарному збереженні. По-третє, одне з приміщень виявилось обжитим. А що там було — перукарня чи сторож перевіряти не захотів. Ну і в-четверте, я приходив розвідувати зовсім інше місце.

  Підприємство, заради якого йшов у розвідку, виявилось дійсно закинутим, а не працюючим. Однак добре охоронюваним. Тому переглянув свої плани. Думаю: поки буду думати як туди пролізти, злазяю на легкодоступний абандон. Навіть якщо не вдасться зібрати достатньо матеріалу для фотозвіту, буду знати що з себе являє занедбаний будинок побуту. Тим паче, що з доступними заброшками зараз напряг. І будинки побуту іще не досліджував.

Закинутий будинок побуту в Софіївській Борщагівці
1. Закинутий будинок побуту. Мабуть, це фасад — «перед» будівлі.

  Слушна нагода трапилась після поїздки на парад ретро-автомобілів (про який я напишу трохи згодом). По дорозі назад вирішив заскочити в село і облазити цей будинок побуту. Добре, що не було проблеми як залізти — входів було багато. Була проблема вибрати куди спершу зайти:D

  Виявилося, що можна назбирати матеріалу на фотозвіт. Навіть дещо зберіглося всередині. Жаль, досліджувати абандон довелося наодинці.
Читати далі (+37 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Навіть не знаю як зробити підводку до цього фотозвіту і яке фото зробити заголовним. Бо об'єкт небанальний і неординарний. Та й історія сталку також незвична. Якби не воля випадку, то навряд чи тут побував.

  Стоянка туристичних поїздів — одна із найвідоміших столичних заброшок. Знатний баян як серед сталкерів, так і серед фанатів залізничного транспорту. Але водночас досить незвичний об'єкт — закинута залізнична станція з підземними приміщеннями. Я знаю всього лише декілька закинутих залізничних станцій (недіючі залізничні гілки і бази запасу не рахуються), але такого місця напевне більш ніде нема. По-суті, це закинуті платформи з підземними вбиральнями (сортирами).

  Ну і трохи історії. Раніше парк «Перемога» був популярним серед туристів. Тому приблизно у 1970х рр. біля станції «Київ-Дніпровський» був побудований відстійник для туристичних поїздів. Платформи були розраховані для розміщення 4х поїздів. До платформ збудували під'їзд і стоянку для десяти автобусів. На станції були два підземні приміщення, які були на глибині 1,5-2 м., з кімнатами для гоління, вмивання, туалетом, прасування. Точна дата коли станція була закинута невідома. Пишуть, що це сталося після переведення всіх поїздів до центрального вокзалу. До нашого часу стоянка так і лишається закинутою. Пишуть, що охорони нема.

Закинута стоянка туристичних поїздів у Києві
1. Заброшка настільки незвична і різнопланова, що не визначився яке фото зробити заголовним. Тому такий мікс.
А взагалі-то, стоянка туристичних поїздів складається із двох складників: залізничних платформ і підземних приміщень.

  Абандон настільки незвичний, що не одразу наважився зробити вилазку. Мені більш звичніші закинуті будинки, ніж споруди. А тут саме споруди. До того ж, ще й підземні. Та й об'єкт, на мій погляд, був маленький (насправді, як виявилося, було що фоткати) і роздестроєний. Але спочатку спланував вилазку через те що не було інших абандонів у планах і цікаво було дізнатись як змінився об'єкт за декілька років (в 2011-2013 його добре відфоткали, щоправда, не дуже докладно). А вже потім, до другої вилазки, захотілось чогось незвичного і екзотичного.

  Перша вилазка минулого року була невдалою. На станції побачили свіжопофарбований вагон-побутівку і якогось дядьку. Вирішив не ризикувати. Друга вилазка відбулася рівно через рік(!), у червні 2016го, і в іншій компанії. На цей раз набрався сміливості і вигадав легенду в разі запалу. А також взяв з собою ліхтарик (що б я там робив без ліхтаря). Звичайно, що відчував ностальгію. Зате повторна вилазка була вдалою. Добре полазив по цікавому і незвичному абандону. А ще відкрив для себе залізничні заброшки і спробував дігг(!). Лазити по підземеллям круто!
Читати далі (+72 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Як тільки скінчився сезон дощів і настали спекотні сонячні деньки захотілося десь прогулятись. Якихось особливих планів не було. Та й у Києві нічого цікавого не намічалось. І з грошима, як завжди, напряжно щоб їхати кудись без певної мети. Так що про фотопрогулянку мова не йшла. Було бажання просто пройтися. Тому вирішив прогулятися своїм містом і нарешті таки дофоткати селище Сільгосптехнікуму (бо виявилося, що деякі цікавинки прогавив. Місцина й справді колоритна). Думаю: пофотографую мікрорайон, може ще маршрутки — та й поїду додому. З маршрутками нічого не вийшло — трасу якраз ремонтували. А от мікрорайончик знатно облазив уздовж і впоперек. А поки кружляв селищем, декілька разів проходив повз закинуту столову або кінотеатр.

  Про історію цієї заброшки мені нічого невідомо. Навіть достеменно невідомо про призначення будівлі. Я вважав цей дім кінотеатром, але підказали що це столова. Ну, нехай буде столова. Єдине, що відомо, — будівля відноситься до технікуму. І, судячи з напису на стіні, збудована у 198? році.

Закинутий кінотеатр Боярського сільгосптехнікуму
1. Закинута чи то столова, чи то кінотеатр у селищі Сільгосптехнікум. Вигляд станом на весну 2014р..

  Я знаю цей абандон ще з кінця 1990х (нажаль, не пам'ятаю в якому стані вона була на той час). А в 2013 році пройшов біля заброшки пішки. Тоді я вже цікавився сталкерством (і тоді ще не був перебірливим), однак лізти не наважився — на сходах сиділи птушники, а при них лізти посоромився. Наступного року дочекався — сміттєві баки прибрали, а будинок загородили. Одразу подумав, що будуть робити реконструкцію (от наївний!). Навіть подумав, що могли виставити охорону (хоча, для сторожа зробили б окремі апартаменти). Палитися на понурому помийнику (в 2014му я вже був більш перебірливий у закинутих об'єктах) не хотілось. А через декілька місяців діру в паркані заколотили. Вчергове звернув увагу на цей абандон в цьому році. Перебірливість нікуди не ділася. Але коли чотири місяці не було сталків і нові вилазки не планувались, то згоден полазити будь-де. Хоча лазити по смітникам не дуже цікаво і неприємно. Зате, закинута будівля — не недобуд. Як мінімум, можуть бути облицьовані стіни і двері. А якщо пощастить — вцілілі комунікації. Потім — нікуди не треба їхати (під'їхати міською маршруткою не рахується). Економія! Відсутність охорони — теж вагомий аргумент. Четвертий фактор — місце нерозкручене. Та й просто цікавість взяла гору. Так що, незважаючи на відсутність ліхтарика, поліз досліджувати заброшку.

  Оскільки при першій вилазці не знайшов вхід на другий поверх і був без ліхтарика, то довелося повертатись щоб долазити і дофоткати. От така заплутана історія сталку.

  Звичайно, думав що столова / кінотеатр виявиться повним тліном і помийкою — нудним роздестроєним смітником. Та ще й сам будинок невеликий за розмірами. Думав що і фоткати буде нічого. Та на перевірку заброшка виявилась цікавішою, ніж очікував. Цілком годний абандон.
Читати далі (+54 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Не думав, не гадав — у парку «Перемога» погуляв. Спеціально навряд чи відвідав (хоча проходив повз декілька разів), але гуляв поруч і вирішив подивитися що собою являє цей парк. Тим паче, що столичні парки — один із напрямків моїх фотозвітів.

Парк «Перемога» у Києві
1. Центр парку: голдовна алея, курган Безсмертя та пам'ятник матері-вдові.

  Парк мене вразив. По-перше, розмірами (мабуть, «Перемога» — один з найбільших парків Києва). По-друге, кількістю пам'ятників. По-третє, деревами — у парку є сосновий бір і березовий гай; частина парку виглядає як ліс чи лісопарк. По-четверте, у парку багато аттракціонів (здається, більше, ніж у Голосіївському парку). Так що за цікавістю цьому парку немає рівних. В усякому разі, у столиці.
   Але це я щось забіг наперед. Тож пропоную детальніше подивитись чим цікавий парк. А прогулянка буде «задом наперед» — не з центрального входу, а від проспекту Визволителів до центрального входу.
Читати далі (+58 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Ліс — це великі за площею насадження дерев (переважно хвойних). Але ж яке було здивування, коли дізнався, що лісом вважається вузька смужка лісових насаджень шириною 100 метрів і довжиною півтора кілометри, розташована посеред Києва!
  Чогось думав, що ці зарослі або пустир, або парк. А виявляється це 67й квартал Дніпровського лісництва Дарницького лісопаркового господарства.

  Ну добре, лісовий квартал може бути не лише квадратної, але й прямокутної форми — але ж чимала площа сосняку з галявинами, та й половину території займають генделики та торгові центри. Дивно якось, чи не так?

67 квартал Дніпровського лісництва
І це ліс?!
Ще фото... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Зима, пришедшая внезапно, порушила планы фотопрогулок. На улице стало холодно и скользко, хоть и красиво. А ещё и денежный фактор сыграл роль —  резервы истощаются, а новых поступлений нет:( Поэтому и остаётся, что шуршить архивы.
  Если честно, предполагал, что после поездок по дендропаркам 2008-2009 гг. больше нечего показать. Но вдруг, чисто случайно, захотел пересмотреть старые фотоальбомы. Вспомнил свою молодость и места, где побывал. И даже нашёл материальчик для дневника. К слову, однажды я уже пытался пересканировать фотографии, но ничего из той затеи не вышло. А в этот раз решил просто переснять распечатанные фотографии на фотокамеру. Получились фотографии фотографий. Весьма неплохо, по-моему, учитывая низкое качество исходных снимков, запечатлённых на китайский плёночный фотоаппарат.

  Итак, летом 2001 года я проходил студенческую практику в Киево-Печерской лавре. От университета нас отправили рисовать пейзажи. При иных раскладах вряд ли там побывал — сам на экскурсию не отважился бы. А нам, как студентам, предоставили возможность посетить эту святыню, притом бесплатно.

  Сначала обошли всю территорию в поисках сюжетов для картин. А потом сообразили, что можно рисовать по фотографиям. Так и появились эти снимки.

Киево-Печерская лавра на старых фотографиях
1. Успенский собор Киево-Печерской лавры. Сидящие на скамейке студенты делают зарисовки.

  При посещении Лавры было ощущение будто время остановилось. В силу древней истории или из-за намоленности места казалось, что и десятки, и сотни лет тому храмы и дворы монастыря были такие же. И что в сравнении с божественным суетливая реальность — всего лишь миг в бесконечности.

  Впрочем, местность и вправду историческая — Киево-Печерская Лавра была основана в 1051 году монахом Антинием. Он поселился в пещере на склоне Днепра. От пещер и происходит название Киево-Печерская Лавра. А слово «лавра» означает статус, который получали большие и влиятельные монастыри. В разное время монастырь был подчинён то киевскому, то московскому митрополиту. Про советские годы пишут в Википедии: «29 сентября 1926 года ВУЦИК и Совет народных комиссаров УССР приняли постановление о «Признании бывшей Киево-Печерской Лавры историко-культурным государственным заповедником и о превращении её во Всеукраинский музейный городок». Постепенное вытеснение монашеской общины новосозданным музеем завершились к началу 1930 полной ликвидацией монастыря.» Лишь на закате Советского союза монастырь вернули монахам. Сейчас же Лавру делят историко-культурный заповедник (занимает Верхнюю Лавру) и собственно, монастырь (Нижняя Лавра и пещеры). Киево-Печерская Лавра относится к Украинской православной церкви Московского патриархата.
Читать дальше (+22 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Предыдущие части:
Музей народной архитектуры и быта Украины (часть 1): хатынки Надднепрянщины, Подолья и Полесья

Ближе к полудню народу становилось всё больше, солнце припекает. Сумка с фотокамерой нагревается. Вместе с ней нагревается и макушка. Из-за яркого солнца не все ракурсы доступны для съёмки, но музей хочется осмотреть и пофотографировать полностью. Приходится снимать против солнца. Жалко фотокамеру, поэтому по очереди снимаю и зеркалкой и "цифромыльницей". Надеюсь, что не угробил. Ну а я продолжаю прогуливаться.


1. Буковина.

Экспозицию Буковины уже видел зимой и показывал вам. Но теперь ведь лето. Совсем другая обстановка. А ещё заглянем в Карпаты. Так что смотрим.
Читать дальше (+45 фото)... )

Profile

maxiwell: High Voltage (Default)
maxiwell

June 2017

M T W T F S S
   1234
5678 91011
12 131415161718
19202122232425
2627282930  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 08:43 am
Powered by Dreamwidth Studios