maxiwell: High Voltage (Default)
Не писав нічого нового аж два тижні. Просто нема про що писати - нема грошей щоб кудись поїхати, та й нічого цікавого на кінець весни / початок літа не намічалось. Надодачу — нестабільна погода. І в результаті не хочеться нікуди їхати, і взагалі, не хочеться нічого робити.

Не додає бажання вести блоги і блокування фотохостингу на Яндексі (цього тижня місцевий інтернет-провайдер «розібрався» з усіма забороненими сайтами і їхніми сервісами). Не хочеться змінювати формат блогів. Нє, звичайно, можна писати щоденникові записи — але фотозвіти і читають активніше, і самому більш до вподоби. Та й писати про особисте не хочеться. Навряд чи вам сподобається ниття про безрезультатні пошуки роботи, чи про кашель, від якого ніяк не можу позбутися.

Початок літа-2017
1. Початок літа-2017. На перший погляд, нецікавий, але дещо цікавеньке і нове вдалося побачити: пофоткав бджілок, дійшов до джерела, побачив новинку від ЗАЗу, прогулявся новими нехоженими місцями. Ну і інтернет трохи озадачив. А ще знову повернулися ластівки.

Здається, раніше вже розводив подібні роздуми. Та що поробиш? Нинішнє літо нагадало літо 2015го - тоді теж не було про що писати і в житті не було ніяких позитивних переспектив.

Але я все ж пересилив небажання щось писати і відшукав що вам показати. Це замальовки кінця весни - початку літа 2017. Можливо потім буду себе картати за те що написав нецікавий звіт - але треба щось написати.

В зв'язку з блокуванням фотохостингу Яндекс на території України для адекватного перегляду блогу українськими читачами раджу скористатися «обхідними шляхами» — VPN додатками до браузерів, або Тор браузером.
Також буду вдячний, якщо підкажете, як розібратись у flickr.

Читати далі (+46 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Сталкерський сезон цього року відкрив вилазкою на Опіковий центр на Троєщині. Це величезний недобудований медичний комплекс на околиці Києва, і один із найвідоміших столичних закинутих об'єктів. Тому давно були наміри його відвідати. От тільки недобуд гарно охороняється. Навіть більше — значна частина території використовується під офіси і виробництва. Також на території розміщені склади. Так що ризик «приймалова» досить високий. Ще один, не менш важливий, аспект — транспортація. Бо на абандон треба пертися через все місто з декількома пересадками. Це і довго, і дорого. Та й знайомі сталкери не виявляли особливого бажання туди злазити. Але несподіванно [livejournal.com profile] samogonnoeozero запропонувала з'їздити на Опіковий центр. Якраз і обставини гарно склалися — останній день зниженої вартості проїзду в приміських маршрутках; запровадження подовжених тролейбусних маршрутів; бажання полазити по заброшкам; і свято, на випадок відмазки. Тим паче, на недобудах давно не був.

Звичайно, лазити взимку по заброшкам некомфортно. Докучали снігові замети, вітер і холод. Ще й тротуари на масиві вкриті льодом. Однак відмовлятися було пізно. А потім додалися складності місцевості — довелося з'їзжати з гірки на сраці, карабкатися на пагорби і пробиратися крізь колючі кущі.

Якщо чесно, толком все облазити не вийшло. Здається, вилазка вдалася цікавішою, ніж сама заброшка. Зате пригоди які!

Недобудований Опіковий центр на Троєщині
1. Один із корпусів Опікового центру.

Будівництво республіканської лікарні розпочали в 1987 році. Приводом для створення медичного комплексу стала аварія на Чорнобильській АЕС. Планувалося, що крім опікового відділення, в лікарні буде і радіологічне. Це мав бути найбільший радіаційний реабілітаційний центр у всьому СРСР, площею 2га і розрахованим на 1200 місць. З повністю автономною інфраструктурою. Однак з перебудовою і розпадом Радянського Союзу, кошти скінчились і будівництво зупинили. В 1990х замість опікового центру збиралися зробити інфекційну лікарню. В 2004му Київська міська державна адміністрація прийняла розпорядження про добудову лікарні, зробивши її закладом широкого медичного профілю. В «Київраді» розраховували ввести в експлуатацію в 2006 році. Та справа не зрушила з місця. Лише на території побудували ангари для складів. Ну а прилегла територія потроху забудовується: з двох боків до недобуду з 2008 року примикає котеджне містечко суддів. Поле перед лікарнею також обростає маєтками.

Як писав вище, територія недобудованої лікарні частково використовується арендаторами. І зрідка музиканти (як наприклад, «Brutto») знімають відеокліпи. Добудовувати Опіковий центр не будуть. Ймовірно, комплекс знесуть. Але поки він стоїть і вабить поціновувачів закинутих краєвидів.
Читати далі (+61 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Якби не обламалися з [livejournal.com profile] samogonnoeozero із вилазкою, то можливо б і не прогулявся Бортничами. Хоча не скажу, що було таке сильне бажання там пройтися. Просто Бортничі залишались чи не єдиним масивом Києва, де я ще не був. Щоправда, і робити там нічого. Хіба шо фоткати автобуси і маршрутки — бо шанувальники громадського транспорту в тому районі майже не фотографували. Все-таки це віддалений масив столиці. А мені щоб туди дістатися треба пертися через весь Київ. А це і час, і гроші.

  Розвідати Бортничі допоміг випадок. Справа в тому, що наш шлях пролягав через цю місцину. А оскільки вилазку довелося перервати, то повертатися додому ні з чим не хотілося. Тому і відбулася ця прогулянка. Тим паче, фотозвітів з Бортничів не зустрічав.

Бортничі
1. Так виглядає центр масиву Бортничі. На вигляд — типове селище міського типу. Доля правди в цьому є: раніше Бортничі були смт..

  Бортничі — це віддалений масив Києва, розташований на лівому березі Дніпра і оточений лісом. З 1988 року ця територія була включена до складу столиці. В 1987-1988 роках Бортничі були селищем міського типу. До 1987 року Бортничі були сільским населеним пунктом. Можливо через це масив сприймається як передмістя, а не як частинка Києва. З «цивілізацією» з'єднується автобусним маршрутом №104 (Ст. метро «Харківська» - Бортничі (Фельдшерсько-акушерний пункт)).
  Масив складається з багатьох урочищ: Демидівка, Борова, Каланчак, Гора, Орохів, Угольня, Слобода та ін.. Це й не дивно, бо за площею масив чималенький.
  Свою назву поселення отримало від слова «борть» — дуплисте дерево, в якому селилися бджоли. Ймовірно, що стародавні мешканці займалися бджільництвом.

  Незважаючи на таку еволюцію населеного пункту — від села, до смт. і до району Києва — пам'яток і цікавостей там нема. Тому матеріал розбавив фотографіями осіннього лісу.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Зазвичай про пам'ятки Києва не пишу окремі пости. Хіба що в контексті парків, або якихось репортажів. По-перше, не хочеться повторюватись. По-друге, цікавинок і пам'яток в столиці настільки багато, що охопити всі просто нереально. По-третє, не вийде написати нормальний звіт, оскільки сам майже киянин — а про рідне місто цільний огляд не зробиш. Ну і по-четверте, пам'ятки Києва всі бачили і всі знають. Але прогулюватися просто так не звик. Тому з прогулянки захотів зробити фотозвіт. Тим паче, 3 роки тому робив пост на таку тему.

  Ця фотопрогулянка трохи нагадує аналогічну прогулянку центром Києва від парку ім. Шевченка до Старовокзальної трирічної давності. Однак маршрут набагато довший, та по більшій частині відрізняється від тієї прогулянки. А ще деякі місця за три роки змінились.

Прогулянка по центру Киэва
1. В старому центрі Києва є багато пам'яток.

  Для мене це була ностальгічна прогулянка, бо це знайомі місця. А ще згадуєш, що роки йдуть, і що за останній рік в житті відбулося багато змін. Та й осіння пора навіває сум. Добре, що по маршруту багато пам'яток і пам'ятників, які хоч трохи відволікають від осінньої меланхолії.
Читати далі (+57 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  З подорожами цього року трохи краще, ніж в минулому році, але поїздки в нові міста і селища міського типу відбуваються дуже рідко. Тому змушений звернути увагу на навколишні села. Можливо це розмін на дріб'язковіість, однак інколи села за цікавинками нічим не поступаються смт..

  Останнім часом доводиться частенько бувати в селі чи біля села Софіївська Борщагівка, що в Південно-західному передмісті Києва. Не скажу, що в ньому багато цікавинок, але при бажанні можна знайти на що подивитись.

Село Софіївська Борщагівка
1. Основні цікавинки села Софіївська Борщагівка. Військовий меморіал і церкви.

  Назва села походить від Софіївського монастиря, якому належали землі, на яких було розташоване село. А Борщагівка пішло від назви річки, що протікала біля сел. Зараз ця річка називається Нивка. До речі, топонім «Борщагівка» вельми поширений на південно-західному напрямку столиці. Найменування Борщагівка мали п'ять поселень, які належали монастирям — Софіївська, Петропавлівська, Михайлівська, Микільська, Братська. Деякі села, як от Софіївська Борщагівка і Петропавлівська Борщагівка, — окремі населені пункти Київської області. Деякі колишні села — Михайлівська Борщагівка, Микільська Борщагівка, Братська Борщагівка — увійшли до складу Києва. А ще спальний масив на околиці Києва отримав назву Південна Борщагівка. Зі сходу Софіївська Борщагівка примикає до Києва. Село від столиці розділяє Кільцева (Окружна) дорога. З інших сторін село межує з містом Вишневе та селами Петропавлівська Борщагівка і Святопетрівське (колишнє Петрівське).

  Село засноване у 1497 році. Поселення належало Софіївському монастирю. Що цікаво, протягом 150 років за межами монастиря було лише три хати. У 1650 році на березі річки Нивка почали заселятись козаки.В 1786 році церковні землі вилучили у монастирів і землі стали належати державі. В 1970х роках деякі села були включені до складу Києва, а Софіївську та Петропавлівські Борщагівки віддали області. В період Другої світової війни на території Софіївської Борщагівки проходили запеклі бої. В пам'ять про героїчну оборону в селі встановили памятник. В 1972му збудували великий тепличний комплекс, що входив до місцевого радгоспу. В наші дні село активно забудовується багатоповерхівками, а агрокомбінат потроху розвалюють.
Читати далі (+39 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Продовження циклу розповідей про столичні парки. Сьогодні піде мова про парк Партизанської слави, що розташований на Дарниці. Вперше у парку побував у 2014 році, але тоді не було сил фоткати. Лише нещодавно повернувся у ці місця, щоб відфотографувати і розповісти вам.

  Цей парк — один із найбільших в Києві (майже 112 га.), і хоча б через це вартий уваги. Історія виникнення парку така: в 1965 році частина Микільського лісу була включена в межі Дарницького району міста для організаціє парку. В 1970 році було закладено парк. Своїм виглядом він дуже нагадує парк «Перемога» (можливо тому, що цей парк також схожий на сосновий ліс і тому що у ньому також є мотузковий парк і водойми). З пам'ятників у парку є камінь дружби партизан СРСР (але я його прогавив). А так, просто гарна місцина для прогулянок і відпочинку.

Парк Партизанської слави у Києві
1. Один зі входів до парку Партизанської слави. Цей — боковий вхід, біля трамвайної зупинки Музична школа».

  Сказати коротко — парк Партизанської слави місцями нагадує облагороджений ліс, місцями просто звичайний ліс. Сам парк є продовженням лісу (і про це також розповім). В парку окрім лісу є ставки, ресторан, мотузковий парк, аттракціони, дитячі майданчики — нудно не буде.
Читати далі (+62 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Несподівано! Відважився вчора на авантюрну подорож (чи точніше — прогулянку) до сусіднього населеного пункту — смт. Глеваха. Дивний не лише вибір місця, а й спосіб транспортації: туди вирішив поїхати на електричці, а назад — пішки. Все-таки від мого міста до селища не так далеко. Та ще й можна зекономити. Тим паче, що декілька років тому вже прогулювався вздовж залізниці до платформи «Малютинка».

  Про селище сказати особливо нічого. Як жартують, головна «пам'ятка» смт. Глеваха — психлікарня (до речі, їх там декілька). Що не дуже приваблює. До того ж, селище не рясніє пам'ятками чи історичними будівлями. Але тим цікавіше знаходити цікавинки. Та й селища міського типу на Київщині я вже неоднократно досліджував. А про Глеваху звітів взагалі ще не бачив. І маршрутки в цих місцях ще ніхто не фоткав.

  Серед інших причин: ностальгія (хоча тут доречніше сказати — дитячі спогади) — в 1990х з батьками їздив на базар, що біля залізничної платформи «Глеваха». Потім, на початку 2000х, будучи студентом, один чи два рази з'їздив подивитись на масив багатоповерхівок і транспортну інфраструктуру. Так що давно не бував в тих краях. Ну і остання причина — засидівся вдома. Погода проти подорожей, а цю весну майже прогавив. А тут якраз пообіцяли відсутність опадів, зранку було сонячно і безхмарно. Еге, наївний:) Не тут то було. З полудня погода змінилася і треба було тікати, поки не потрапив під дощ.

Смт. Глеваха
1. Смт. Глеваха складається з двох частин: масиву міської забудови (багатоповерхівки, наукові установи і психлікарня) і великого села. Ці дві частини селища розділені автотрасою «Київ-Одеса» (М-05/Е95). Є ще й третя частина селища, яка відділена залізною дорогою — дачі.
  Глеваха (як і смт. Калинівка) сприймається як містечко-супутник Василькову (бо в Василькові немає пасажирської залізничної станції). Як підтвердження, навіть приміська маршрутка від залізничної платформи «Глеваха» до Василькова має міський номер маршруту(!).

  Назва селища походить від невеликої річки Глеви, що протікає через село. Перша згадка про поселення з населенням у 8 сімей. В 18320х рр. Глеваха стажє волостю (найнижча територіально-адмініістративна одиниця, що складалася з декількох сіл). В 1957 році в селі відкрили Обласну психоневрологічну лікарню. З 1976 року Глеваха отримала статус селища міського типу. З 1982 року в селищі працює Науково-інженерний центр «Матеріалообробка вибухом» Інституту електрозварювання ім. Патона НАН України.

  Подивимось, чи вдалося знайти якісь пам'ятки і які пригоди сталися. Без пригод, нажаль, не обійшлося:(
Читати далі (+60 фото)... )
maxiwell: High Voltage (фирменный знак)
  На 30 річницю аварії на Чорнобильській АЕС запропонували з'їздити у Славутич — місто енергетиків, збудоване замість відселеної Прип'яті. Тому місто цікаве не лише урбаністичною забудовою, але й відношенням до ЧАЕС. До того ж, Славутич — наймолодше місто в Україні. А також — ексклав Київської області на Чернігівщині. Серед інших особливостей міста можна відзначити близькість до ЧАЕС (приблизно 45 км. по прямій)(!) і до кордону з Білоруссю (10 км.). Самі розумієте, місце непересічне. Так що не дивно, що в Славутичі побувало багато народу. Планував сюди поїхати і я, але якби не друг навряд чи б вибрався.

Славутич
1. Майже центр Славутича, проспект Дружби народів.

  Як зазначив вище, територіально Славутич розташований на території Чернігівської області. Але адмінистративно відноситься до Київської. Ймовірно, це пов'язано з тим, що місто-супутник повинен належати області, в якій розташована АЕС.

  Рішення про будівництво нового міста для працівників Чорнобильскої АЕС було прийняте у жовтні 1986го, а саме будівництво розпочалося в кінці року. Для нового міста було декілька варіантів розміщення. Але вибрали відносно чисту ділянку в радіусі 50 кілометрів від ЧАЕС, біля залізничної гілки Чернігів-Янов-Овруч. Офіційне заселення міста відбулося в березні 1988го. Будували Славутич архітектори і будівельники з восьми радянських республік колишнього СРСР — України, Росії, Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану, Вірменії. Будівництво велося за кошти союзних республік. В результаті спільного будівництва кожна союзна республіка будувала свій мікрорайон. Тому місто поділене на квартали (всього їх 13) з власним колоритом і архітектурою, а адреси будинків називаються переважно не назвами вулиць, а назвами кварталів. Для зручності городян була побудована розвинта інфраструктура — школи, дитячі садки, магазини, спорткомплекси та ін. Славутич — наймолодше місто України. Як за віком міста, так і за середнім віком жителів. Населення складає близько 25 тис. мешканців. Саме місто невелике, тому його можна легко обійти пішки за хвилин 15-20 з одного краю до іншого.

  Основним містоутворюючим об'єктом є Чорнобильська АЕС, працівників якої з міста до електростанції розвозить електричка. Після закриття ЧАЕС кількість працівників була скорочена, тому другим за значенням в економічній сфері стала сфера обслуговування.
Читати далі (+66 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Давно хотів побувати в місті Українка. І ось, нарешті, це відбулося. Хоча в Українці я був двічі: вперше — в 2005му, по роботі; вдруге — в 2009 році, під час автобусних покатушок у с. Витачів — нормально оглянути місто не було можливості, бо в цих місцях був лише проїздом. Потім від поїздки відмовляли висока вартість проїзду (в порівнянні з приміськими маршрутками інших нарямків). Та й з мого міста незручно добиратись. Ця поїздка теж декілька раз відкладалася. Але таки приїхав. Незважаючи на те, що в Українці я вже був (причому в інший період життя), — якоїсь ностальгії (суму за минулим) не відчував. Може через те, що природа розквітає і дівчата легше одягнені. Та й погода, всупереч прогнозам, була гарною.

Українка
1. Набережна (Дніпровський проспект) — одна з візитівок міста Українка.

  В Українці не побував тільки лінивий. І це при тому, що ні памятників, ні старовинних будинків у місті немає. Але щось таке приваблює туристів. Можливо, це — набережна на березі Дніпра. Можливо — урбаністична забудова. Ну а може річ у охайності і затишності — прогулюватись чистим, компактним містечком просто приємно. А ще в Українці розташована Трипільска ТЕС і є дві залізничні зупинки. Ймовірно, ці аспекти й компенсують нестачу історичних пам'яток. В усякому разі, саме цим Українка особисто мені цікава.

  Не обійшлося й без «фішок» міста — тут справджній заповідник автомобілів «Таврія» і багацько котів.

  Вибачайте, якщо фотозвіт вам здасться сумбурним. Фоткав все підряд. Та й з [livejournal.com profile] samogonnoeozero добряче покружляли містом. А ще побачив місце, яке снилося(!). Та про все по черзі.
Читати далі (+73 фото)... )
maxiwell: High Voltage (фирменный знак)
  Думав куди б піти і згадав про місце, яке давно було в запасних планах. Воздвиженка у Києві. Місцина туристична (поруч Поділ і Андріївський узвіз) і «забоянена». Навіть я вже показував згори (з Замкової гори). І не раз. Але цього разу вирішив показати будиночки з висоти людьського зросту.

  Воздвиженка — елітний мікрорайон, що почав розбудовуватись з 2003 року в урочищі Гончарі-Кожум'яки (це між Пейзажною аллеєю і Подолом). Це вулиці Воздвиженська, Гончарна, Кожум'яцька, Дегтярна. Особливість цього мікрорайону — архітектура, стилізована під старовину. Район добудували до 2010го. Але й станом на 2016 рік є нові будівельні майданчики.

  Ну і трішки історії. Раніше, до початку XIX ст. в урочищі були цехі і поселення ремісників. Але поступово місце почало занепадати. В 1970х жителів урочища Гончарі-Кожум'яки почали відселяти через незадовільний стан будівель. А в 1980 будинки знесли. Район перетворився на пустир. Потім були ідеї забудувати мікрорайон сучасними багатоповерхівками. Але врешті-решт вирішили побудувати невеличкі будинки. Однак бажаючих заселитися було небагато (начебто через погану якість будівельних робіт) і мікрорайон вважали пустуючим. Та на момент прогулянки Возвиженка не виглядала порожньою. Незаселені будинки були помічені переважно в закутках і бічних вулицях.

Воздвиженка
1. Новоробна старовина. Хоч не має історичної цінності, але виглядає красиво.

Отже, помилуємося псевдоісторичними будиночками.
Читати далі (+42 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Рік, що минає, видався невтішним. Погода зовсім не зимова. Та й сподівань на майбутнє немає. Зрозуміло, що за таких обставин і новорічний настрій відсутній. Тому, щоб хоч якось себе потішити, вирішив подивитися на головну новорічну ялинку країни (яка з минулого року встановлюється на Софійській площі у Києві) і заодно — по традиції, закрити сезон цьогорічних фотозвітів новорічним оглядом. Хоча трохи сумнівався — чи не буде повтору з минулорічної ялинки? Тож для уникнення «баяну» приїхав під вечір. Бо вдень одне — вночі картина інша.

  Хоча варто зазначити, Головна ялинка 2015/2016 відрізнялася від Ялинки 2014/2015. Цього разу новорічна ярмарково-розважальна територія розтягнулась від Софійської до Михайлівської площі; зробили місця для селфі; влаштували оглядовий майданчик біля пам'ятника Богдану Хмельницькому, щоб можна було подивитись на святкову площу з висоти; змінилось оформлення самої ялинки. Софійська площа стала більш вільною — ларьки розташували під оглядовим майданчиком і на Володимирському проїзді. А дитячі аттракціони перемістились до Михайлівської площі. За виключенням каруселі, яка залишилась там, де і торік. Так що «баяну» не вийшло.

Головна новорічна ялинка країни на Софійській та Михайлівській площах 2016
1. Святкова територія на відміну від 2014/2015 розтягнулась від Софійської площі до Михайлівської. Якраз між Софійскою та Михайлівською дзвіницями. Тому новорічний майданчик називається «Новий рік між двох дзвіниць».

  Оскільки територія збільшилась, то й дивитись було що. А ще цього разу пофотографував увечері і вперше — вночі. До речі, цього разу на ярмарку не дивився. Так що повторення не буде, хоч інколи й було відчуття дежавю.
Читати далі (+40 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Жека з «Вечірнього кварталу» напередодні свят скаржився, що понаїзджають з Боярки на День Києва:) А що робити? Набридло стирчати вдома — отож поїхав у центр столиці особисто подивитись на святкові заходи до Дня Києва.

  Цього року День Києва святкують аж 5 днів. Але заходи, як на мене, не дуже цікаві (тут я погоджусь з Кошовим) — ярмарка на Софіївській площі, велогонка Race Horizon Park, джазові концерти, пробіг під каштанами, флешмоб з парасольок, танці, фестиваль морозива. Хоча були ще регата на Дніпрі та повітроплавання на повітряних кулях на Трухановому острові. Однак якихось масових гулянок не було. До того ж, щоб побувати на всіх святкових заходах треба цілий день блукати Києвом — заходи були розпорошені по різним місцям і розведені у часі. Парад націй переробили в «Парад культур» і провели десь за містом. Велодня, як у минулому році, не було.

  Чому ж тоді поїхав? Ну, була одна незвична виставка. А ще запланував трохи пофоткати для інших фотозвітів. Проте зараз — про святкування дня Києва.

День Києва
1. Парасольки на Софіївській площі. Мабуть від флешмобу.
До речі, сам флешмоб танцю з парасольками тривав лише декілька хвилин і проводився ввечері. Тож його я ніяк би не застав.
Читати далі (+29 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
   Взагалі-то я не збирався вдруге підкорювати Замкову гору, але запропонували прогулятись по нерозвіданій частині гори (минулого разу я осилив лише гору Клинець) щоб згаяти час перед відкриттям виставки. Тож, зважаючи на відсутність інших ідей для прогулянок, погодився. Ну а те що краєвиди схожі, так ракурси трохи інші. І оглядових точок більше. До того ж, цікаві не лише панорами — на самій горі теж є що подивитись.

Замкова гора-2
1. Старовинний склеп. На Замковій горі розташоване кладовище Фролівського монистиря.

   Нафоткав десь 150 знімків. Не міг визначитися з заголовним фото. Нехай це буде фото залишків кладовища. Хоча б тому, що вперше побачив склеп. Ніколи б не подумав, що доведеться лазити по залишкам старого кладовища. До речі, на самій горі ще є руїни військового радіовузлу (розташованого на кладовищі!).
  Ну а краєвиди з гори і панорами само собою будуть.
Читати далі (+70 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Як жеж цікаво і корисно копирсатися у архівах. Можна знайти багато цікавого, згадати молодість минуле. Прикрасити сірі, похмурі зимові дні. Особливо у часи, коли не до поїздок.

  Якщо чесно, після розповідей про дендропарки та Києво-Печерську лавру я й не сподівався, що знайдеться матеріал для фотозвіту про минулі здобутки. Але згадав як одного разу вперше поїхав «розширювати горизонти» світогляду у незвідані куточки Київської області. А саме, у Бориспіль. І виявилося, що фоткав тоді не лише маршрутки і автобуси, а трохи міських пейзажів.

  Було це давно, восени 2010 року. Перебуваючи на Харківському массиві у Києві (не пам'ятаю з якої причини), вирішив ще десь прогулятись. І спонтанно вирішив поїхати у Бориспіль. Бо планував давно, та ніяк не наважувався поїхати один. А це погода була гарна —  «бабине літо». Ціна на проїзд навіть на ті часи була дешевою — усього 4 грн. (а скільки ж зараз коштує?). При тому, що до аеропорту проїзд коштував 20 гривень.

  Оскільки це було у «доблогерський» період, то поїздки були транспортні. Ну, подивитись що їздить по місцям, яка маршрутна мережа і чи є рідкісні автобуси або маршрутки. Якраз закінчувалась епоха радянського громадського транспорту. А в Борисполі раритет якраз був — по місту їздили останні Ikarus'и у Київській області. Тож було цікаво подивитися на власні очі. Та й громадський транспорт станом на 2010й там ніхто не фоткав. Тож цікавість переважила мої сумніви і я поїхав сам.

Бориспіль: транспортно-ознайомча поїздка у 2010му
1. Ikarus 260. У Борисполі їздили вони лише по одному маршруту №2 «Аеропорт "Бориспіль" — Вул. Каховська». Дивина та й годі.
До речі, кажуть, що Ікаруси там і досі їздять.

  І хоч моя подорож була присвячена громадському транспорту, трохи уваги приділив і міським пейзажам. Мабуть фоткав для Вікімапії:) Тож вийшло сумбурно і з акцентом на транспортну тематику. Проте з такого ракурсу місто, ви, певно, ще не бачили.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Зима, пришедшая внезапно, порушила планы фотопрогулок. На улице стало холодно и скользко, хоть и красиво. А ещё и денежный фактор сыграл роль —  резервы истощаются, а новых поступлений нет:( Поэтому и остаётся, что шуршить архивы.
  Если честно, предполагал, что после поездок по дендропаркам 2008-2009 гг. больше нечего показать. Но вдруг, чисто случайно, захотел пересмотреть старые фотоальбомы. Вспомнил свою молодость и места, где побывал. И даже нашёл материальчик для дневника. К слову, однажды я уже пытался пересканировать фотографии, но ничего из той затеи не вышло. А в этот раз решил просто переснять распечатанные фотографии на фотокамеру. Получились фотографии фотографий. Весьма неплохо, по-моему, учитывая низкое качество исходных снимков, запечатлённых на китайский плёночный фотоаппарат.

  Итак, летом 2001 года я проходил студенческую практику в Киево-Печерской лавре. От университета нас отправили рисовать пейзажи. При иных раскладах вряд ли там побывал — сам на экскурсию не отважился бы. А нам, как студентам, предоставили возможность посетить эту святыню, притом бесплатно.

  Сначала обошли всю территорию в поисках сюжетов для картин. А потом сообразили, что можно рисовать по фотографиям. Так и появились эти снимки.

Киево-Печерская лавра на старых фотографиях
1. Успенский собор Киево-Печерской лавры. Сидящие на скамейке студенты делают зарисовки.

  При посещении Лавры было ощущение будто время остановилось. В силу древней истории или из-за намоленности места казалось, что и десятки, и сотни лет тому храмы и дворы монастыря были такие же. И что в сравнении с божественным суетливая реальность — всего лишь миг в бесконечности.

  Впрочем, местность и вправду историческая — Киево-Печерская Лавра была основана в 1051 году монахом Антинием. Он поселился в пещере на склоне Днепра. От пещер и происходит название Киево-Печерская Лавра. А слово «лавра» означает статус, который получали большие и влиятельные монастыри. В разное время монастырь был подчинён то киевскому, то московскому митрополиту. Про советские годы пишут в Википедии: «29 сентября 1926 года ВУЦИК и Совет народных комиссаров УССР приняли постановление о «Признании бывшей Киево-Печерской Лавры историко-культурным государственным заповедником и о превращении её во Всеукраинский музейный городок». Постепенное вытеснение монашеской общины новосозданным музеем завершились к началу 1930 полной ликвидацией монастыря.» Лишь на закате Советского союза монастырь вернули монахам. Сейчас же Лавру делят историко-культурный заповедник (занимает Верхнюю Лавру) и собственно, монастырь (Нижняя Лавра и пещеры). Киево-Печерская Лавра относится к Украинской православной церкви Московского патриархата.
Читать дальше (+22 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
   Экономическая и общественно-политическая ситуация в стране не способствует фотопрогулкам и поездкам. Хотя идей куда съездить и что пофотографировать куча. И тут я вспомнил, что давно собирался сделать отчёт по киевскому пригороду — городу Вишнёвое. А то заезжал в него только ради маршруток и автобусов (до 2009г. в Вишнёвое ездил киевский коммунальный автобусный маршрут №82) — и то нечасто. А сам город так и не удосужился отснять. Всё не мог определить когда город красивее — цветущей весной или золотой осенью. А потом подорожание проезда в пригородных маршрутках — заезжать в Вишнёвое стало дорого.

   И вот, надумал:) Специально в город вряд ли бы собрался. Поэтому заехал вечером по пути в Киев на учёбу. Взял с собой "мыльницу", чтоб не привлекать внимания, и отправился смотреть город.

Вишнёвое — город духовности и добра
1. Стела-монумент на въезде в город.

   Вишнёвое не изобилует достопримечательностями. Внешне напоминает спальный массив большого города (урбанистичные пейзажи мне нравится). Этим он схож с Броварами. Только компактный. Весь город можно обойти вдоль и впоперёк пешком за полчаса. От Киева близко — чуть более 1,5 километра. Что ещё такого примечательного..? Отсутствие парка! Как ни странно, в Вишнёвом нет парка.

   Сам город молодой. Это видно и по застройке, и по количеству достопримечательностей. Оказывается, Вишнёвое, как и Буча, разросся с пристанционного посёлка.
   Свою историю Вишнёвое ведёт с прокладки в 1886 году железной дороги Киев-Фастов. Первоначально "железка" должна была пройти через село Жуляны, но дорогу решили спрямить, пустив через поля. Так, в 1887 году возникла ж/д станция «Жуляны». Для железнодорожников возвели два дома. Сначала они работали посменно. А с 1912 года стали селиться на постоянное место жительства. Известен первый житель пристанционного посёлка — работник почтового поезда, Тимофей Олефирко. Постепенно возле станции начали строить индивидуальные дома. Естественно, жителями нового посёлка также стали железнодорожники. В 1919 станция стала местом сражения деникинцев и красных партизан. В 20-е годы «Жуляны» использовались как перевалочный пункт при строительстве дотов Киевского укрепрайона. В 1930-х гг. около станции насчитывалось 80 дворов. С 1950х город стали активно застраивать. К 1960 году посёлок получил статус "посёлок городского типа" и название "Вишнёвое". В 1971 году Вишнёвое получило статус города. Население по состоянию на 2013 г. — 37 457 чел.

  Итак, вечер, осенний антураж, фотик-"мыльница" и жуткая обработка фото к которой недавно пристрастился. :)
В иных условиях сфоткал бы лучше и по-другому, но «маємо те, що маємо». Чтоб не заскучали добавил старые фотки с предыдущих поездок.
Читать дальше (+57 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Предыдущая часть:
Бровары (часть 1): Парк Победы

   Обещанное продолжение фотопрогулки по Броварам. По сравнению с поездкой 2012 года в городе много чего изменилось: построили новые дома, проложили и расширили дороги, благоустроили территорию. Город выглядит красиво. Хотя, как заметили читатели, Бровары напоминают позднесоветский спальный район Киева:) Но это можно воспринимать как комплимент — многие города Киевщины вообще похожи на большие сёла, а тут видно что большой город. Вот, центр (район «Массив») застроен 9-14ти этажными домами, есть огромная промзона. Опять же, по размерам Бровары большие. Единственное что, город молодой, поэтому достопримечательностей мало.

   Но для начала — небольшая справка. Относительно названия есть две версии. Первая — «бровар» в переводе на русский означает «пивовар». Вторая версия — название произошло от «браві вори». Если верить украинской Википедии, поселение упоминается с 1628 года, но статус города Бровары получили в 1956 году. По количеству населения это второй город в области (после Белой Церкви). Сейчас в городе проживает 99 000 чел(!). Транспорт развит хорошо — имеется куча маршруток с Киева и внутригородские маршруты. В планах есть строительство междугородней троллейбусной линии Киев — Бровары.

Бровары (часть 2): Город и выставка пожарной техники
1. Центр города. Бульвар Независимости. 6-ти полосная дорога в 90-тысячном городе(!).

  Думаю, не менее интересной будет история первого визита в Бровары. Было это в начале 2000х, зимой. Находясь на обследовании в областной больнице на было скучно (диагностика — не лечение). Дядьки ходили куда хотели. Вот и мне захотелось. Сосед по палате был с Броваров. Так чего же не поехать туда? Договорившись с дежурной собрался, "допилял" до станции метро «Лукьяновская», доехал до «Лесной». Потом — маршруткой. Доехал до ж/д вокзала. До сих пор удивляюсь как к вечеру успел походить по городу, ещё и вернуться вовремя.
  Ну а теперь давайте посмотрим город.
Читать дальше (+73 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
   Северо-Западное направление Киевского пригорода чем-то приглянулось. Долгое время для меня оно было загадкой, но потом пошло-поехало: Клавдиевская фабрика ёлочных украшений, капвей в Гостомеле, Коростень, Ирпень, Бородянка, Ворзель, Немешаево. При этом оставался обделённым вниманием один город, который столько раз проезжал мимоходом. Так что заглянуть в него нужно было непременно. Речь идёт о Буче, с виду ничем не примечательном городке. Но так ли это?
    И вот, прохладным погожим деньком вместе с [livejournal.com profile] samogonnoeozero отправился на экскурсию по городу.

Буча
1. Железнодорожная станция «Буча». Благодаря железной дороге и появился этот город.

     В названии заголовка не случайно написал: "посёлок, ставший городом". До 2007 года Буча была посёлком городского типа в подчинении Ирпенского горсовета. Удивительно, что Буча не отошла к нему — вместе с Ирпенём, посёлками городского типа Гостомель и Ворзель она составляет Ирпенскую агломерацию. Визуально, словно одно целое. По застройке Буча тоже очень похожа на Ирпень: большой частный сектор в лесу, вкрапления многоэтажек, железнодорожная станция, пустыри поросшие лесом. До поездки из достопримечательностей знал только бронеавтомобиль на постаменте.
Читать дальше (+58 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
"Не было бы счастья да несчастье помогло". Вместе с [livejournal.com profile] samogonnoeozero отправились посетить один заброшенный объект в столичной области. Но нас ожидал облом. Пришлось менять планы. Запасным или дополнительным пунктом путешествия был посёлок городского типа Макаров. Давно метил туда съездить, но друзья и знакомые разубеждали, что там есть что смотреть.

Вроде как ничего особенного — пгт как пгт (хоть и районный центр). Предварительный осмотр спутниковой карты обилия достопримечательностей не выявил. Памятник церковному деятелю, самолёт, церковь, центр (как урбанисту интересен) — всё? Совсем не туристическое место. Ехать ради транспорта? Так даже поселковых (городских) маршруток нету, только пригородные. Ну и информации о том, что там может ездить что-то раритетное не было. Поэтому специально не поехал бы. А так, чтоб зря не кататься — можно.

пгт. Макаров Киевской области
1. Памятник церковному деятелю Дмитрию Ростовскому.

В принципе, это не первая прогулка по посёлкам городского типа, но первая прогулка по Макарову. И очень даже хорошая прогулка (при том, что посёлок не вельми урбанистичный). Скептицизм насчёт скучности быстро развеялся, а по количеству достопримечательностей пгт. Макаров может потягаться с Бородянкой.

Предполагал, что нечего будет показать, но оно во как!
Читать дальше (+62 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  В предыдущем посте про Боярку упрекали, мол, накидал кучу фоток разных времён года — несуразно получилось. Отрицать не стану. Солянка из разношёрстных снимков не смотрится. Поэтому исправляю это недоразумение. Правда, трудно написать про свой город. Всё-таки взгляд со стороны был бы более беспристрастным. Да и фоткать свой город крайне неудобно. Особенно в нынешнее неспокойное время. Но набрался смеслости отфоткать город и показать общественности.

Боярка
1.Свято-Михайловская церковь в старой части города. В предыдущем отчёте была фотка с другой стороны.

Увы, отфоткать все достопримечательности не получилось. Во-первых, "нельзя объять необъятное". Во-вторых, стеснительно фоткать. Ну и в-третьих, смотреть одно и тоже было бы неинтересно. Понятно, что повторений не избежать. Но в сегодняшнем обзоре железной дороги, паровоза и "водопада" не будет.

Зато покажу непоказанное ранее. И изменения в городе. Время же не стоит на месте.

(Для лучшего просмотра желательно сравнивать с первым постом "Что смотреть в Боярке?")
Читать дальше (+56 фото)... )

Profile

maxiwell: High Voltage (Default)
maxiwell

June 2017

M T W T F S S
   1234
5678 91011
12 131415161718
19202122232425
2627282930  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 08:37 am
Powered by Dreamwidth Studios