maxiwell: High Voltage (Default)
На початках нинішнього періоду блогерства (з 2012 року) писав про все підряд, оскільки на той час ще не визначився з концепцією щоденника. Потім, визначившись з напрямком блогу, став редагувати пости. Деякі записи зовсім видаляв. Тому частина фоток не використовувалась. І от, на днях, редагуючи блоги на ЖЖ і Дрімі, натрапив на невикористовувані фото — і вирішив зробити з них фотозвіт.

Осінні замальовки
1. Мікс із знімків листя, квітів, краєвидів.

Восени 2012го я прогулювався по Києву, просто фотографуючи осіннє листя. Також восени 2012го декілька раз їздив на риболовлю. Ці фотопрогулянки і пропоную вашій увазі. Ну і надодачу доповню ще й іншими фотками квітів і листя, які завалялися. Думаю, переглядати осінні фотографії наприкінці весни дуже незвично.
Читати далі (+38 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  На Різдво накрило спогадами. Здається, що починаю жити минулим. Особливо стає сумно, коли згадуєш про те чого/кого нема. Хоча і зміни життєвого устрою, і зміни в обстановці і серед оточення, і душевні потрясіння були й раніше. Однак жив сьогоденням. А тепер чомусь хочеться повернутися у минуле. Притому, що там було не все гладко, і проблем вистачало. І справа не в тому, що раніше було цікавіше. Я б не сказав, що зараз нудно. Просто раніше життя було іншим.

  Інколи здається, що те, що було в минулому — прожите не мною, а іншою людиною (хоча сам не сильно змінився). Дивне відчуття. Спочатку прожите виглядало реальністю. Тепер же важко уявити, яким був життєвий період 2006-2015го. Важко згадати деталі. Перегляд старих фоток вже не викликає емоцій на момент зйомки. Зміни в домашній обстановці сприймаються наче так було давно. Можливо, звикаю до нового періоду життя?

  Роздумував, в чому може бути причина ностальгії.
- Ймовірно, справа в тому, що раніше все було стабільним і звичним: оточення, кіт, робота, хоббі, звички. Хоча інколи одноманітність набридала. Тоді звертався до подорожей. Але все одно звичний життєвий уклад грів душу. Здавалось, що все, як було, буде і далі.
- Друга причина: погіршення життя — здоров'я, ціни зростають і доводиться платити за те, що раніше було безкоштовним. В порівнянні з 2006-2015м народ (ну і я) стали бідніше.
- Третя причина — вік. З роками стаємо старшими, змінюємось. Але тільки зараз відчув швидкоплинність часу. І якщо раніше були сподівання, що скільки всього попереду, то зараз думаю скільки було прожито. Можливо, це наближається «криза середнього віку»? Скоро ж буде 34.
- Четверта причина: повтори фільмів і програм по тєліку нагадують минулі роки, коли їх також показували. Але тоді життя було іншим. Якщо фільми можна переглянути в повторі, то життя — ні.
- П'ята причина — давно задумані, але не реалізовані плани.
Ну і причини для суму і депресії зовсім різні. Якщо раніше сумував через невлаштованість особистого життя і здоров'я, то зараз турбує швидкоплинність часу і життя.

  Сум вдалося залити лікером і гумористичними програмами, які раніше не дивився. А ще спробував себе переконати, що життя триває — тому треба радіти. Знаходити нові хоббі, відкривати нові місця.
---------------------------------------------------------------------------------------------------
  Тільки накрило спогадами, як знову нагадали про минуле — роздрукували старі фотографії, відзняті на плівку. Наче насипали сіль на рану. Тому що очікував побачити знімки попереднього життєвого періоду — кота Рижика, застілля. Так і вийшло: на декількох знімках — наш улюблений кіт на новорічному святі. Здається, то була зустріч 2014 року. А ще на тих фотках — ялинка і святковий стіл у залі, гості. Тепер же це все в минулому — у спогадах і на фотографіях. Правда, фото освіжили спогади і повернули відчуття пережитого мною. Згадав, що все це було в моєму житті.
maxiwell: High Voltage (Default)
  Як завжди, наприкінці кожного року закривається сезон поїздок і фотопрогулянок. Тому писати в блог нічого. І тоді згадуєш про подорожі, що відбулися, в пошуках неопублікованих матеріалів. Так вийшло і цього разу. На щастя, в цьому році мені вдалося вирватись в дальню поїздку до Славутича, тож є знімки, які зробив по дорозі туди й назад. Довго думав, куди б приткнути шляхові замальовки — ось і трапилась зручна нагода.

Замальовки з поїздки в Славутич
1.  А дивитись по дорозі, попри одноманітні пейзажі, було що. Тільки магістральні автобусні зупинки варті окремої теми. А ще — церкви, елеватори, колгоспи. Також покажу фотографії з однієї поїздки у Бровари, які не потрапили в огляди, оскільки були зроблені після написання фотозвіту про місто.

  Та й сама поїздка варта окремої розмови.
Читати далі (+33 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  І знову абандон. І знову камбек. Тобто, несподіване повернення. В 2014 році вже облазили недобудований корпус школи (виявився нудним і нецікавим), але в закинутий корпус — стару школу — так і не потрапили через те, що був навчальний рік і могли «попалити» (як школярі, так і вчителі). Довелося задовольнитися фотозвітом про недобудований корпус і загальним оглядом комплексу — недобудованого, закинутого і нового (діючого) корпусів. А також дегустацією нового пива. Цього разу вирішив повернутися, щоб засталкерити старий, закинутий корпус школи. Тому причина цієї вилазки-повернення банальна і така сама, як і під час першої прогулянки по цій школі — відсутність інших ідей для вилазок. Звичайно, було б добре все облазити за один раз. Один узагальний детальний пост був би кращим і об'ємнішим, ніж розповідати окремо... Тим паче, що недобуд і закинута школа самі по собі не дуже цікаві. Однак поєднання об'єктів незвичне: недобудований, закинутий і діючий корпуси одніє школи. Плюс — ці три корпуси з'єднані між собою (стоять впритул). Ну, але вже як є... Формально — новий об'єкт. Хоча й у комплексі з іншими. Тому і назвав «Три школи в одній-2». В цьому звіті основний упор буде на закинутому корпусі. Тому повторів (однакових ракурсів) буду уникати. Але для наглядності все ж таки рекомендую переглянути той перший фотозвіт про недобудований корпус школи №23.

  Як і два роки тому, на сталк вибрався з [livejournal.com profile] samogonnoeozero.

Закинута школа в Биківні або Три школи в одній-2
1. Старий корпус школи №23, побудований в 1956 році. Зліва видно недобудований корпус. Справа — новий, діючий.
В порівнянні з 2014 роком, поставили нові вікна на другому поверсі. Мабуть, будуть ремонтувати і вводити в експлуатацію. Так, іноді заброшки відновлюють. Чи пробують відновити.

  За традицією, історична довідка. Школа №23, яка розташувалась у віддаленому мікрорайоні Києва Биківні — відкрилася 1956 року. Коли закинули старий корпус невідомо. Можливо тоді, коли побудували новий в 2006 році. Нині це спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови.

  Через те, що в закинутому корпусі почали проводити ремонт, думали що не вдасться засталкерити. Однак пролізли вдало. І все було б добре, та нажаль, закинутий корпус школи виявився таким же нудним, як і недобуд. Нас очікував тліноград. Ну, я так і думав. Так що заброшка чисто для статистики полазок.
Оскільки в старому корпусі нічого цікавого не було, то і фоток вийшло небагато.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Знову «криза жанру» — нема про що писати. Поки думав про що ж таке розповісти, згадав, що один блогер колись писав про колекцію вкладишів. Тож чому й мені не зробити щось подібне? Тим паче, в дитинстві був активним збирачем вкладишів з жуйок. Заодно цим фотозвітом закрию тему власних захопленнь, розпочату минулого року.

  В першій половині 1990х вкладиші від жувальних гумок були не лише предметом колекціонування, а й шкільною валютою, азартною грою і джерелом інформації про сучасні іноземні автомобілі. Телевізійні програми з'явились тільки у другій половині 90х. А інтернету в ті часи не було. До того ж, фантики з зображенням машин хоч якось компенсували нестачу іграшок у дитинстві. І хоча запеклим збирачем вкладишів не можу себе назвати (жуйки купляли рідко, та й батьки не дуже зоохочували таке хоббі) — була невелика колекція вкладишів.

Колекція вкладишів
1. Основа колекції вкладишів — Turbo Super.
До цього часу, нажаль, колекція збереглася частково. Деякі вкладиші або загубилися під час ремонтів, або були виміняні на щось інше, або були обмальовані братом. А можливо і потрапили в смітник. Якщо честно, то й ці вкладиші ледве знайшов. Тому не можу похизуватися обширністю підбірки. Але... вже що є.

 Заодно — привід згадати безтурботне дитинство.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (фирменный знак)
  Вот и пришла очередь лытдыбра... Пока собирался и, забыл о чём хотел рассказать:) Вспомнил! Я понемногу привык к новой обстановке и другой комнате. Правда, уже и в моей прежней комнате нахозяйничали — сделали перестановки. Но может так даже лучше. Вон, некоторые говорят, что нужено каждые 7 лет кардинально менять привычный уклад. Уже появилось ощущение, что не два месяца прошло, а больше, с тех пор, как в жизни произошли изменения. Впрочем, изменились только обстановка и некоторые привычки.

  Что примечательно, изменился режим сна. Если раньше был отбой в 23 часа. То теперь раньше получночи, а то и около часу ночи, не удаётся улечься. Наверное совсем разленился. Сплю потом до 8-9 часов утра. С чего бы это? Радио и телик? Возможно. Но даже когда не смотрить допозна, всё равно перед сном думаешь о произошедшем за день и мысленно подводишь итоги уходящего года. Радует в этой ситуации что не один я так поздно ложусь спать. Но всё равно странно, что изменился режим сна.
-------------------------------------------------------------------------------------------------
  Сами сны тоже интересны. В этом году дважды снилась церковь, один раз кладбище. К чему бы это? Два раза снилась дача (первый раз — будто прятался,  второй раз — будто забрёл на заброшенную дачу). Возможно даже сон оказался вещим. Потому что дачи снились в начале года и всё лето провёл там. Вообще, с этого года стал записывать сны. Спилберг отдыхает. Часто снятся вымышленные города. Но самое необычное: через полгода после снов узнал что две местности, которые снились, на самом деле существуют. Тоже непонятно что это может означать? Раньше я там не был, и не мог знать об их существовании. Снились заброшки, экскурсии, старинные автобусы. Снилось один раз будто взлетаю над диваном во сне. А я думал, что во сне только дети летают.

  Пересказывать подробности не собираюсь. Не думаю, что тут есть эксперты. Но сны в этом году стали необычными и абсурдными.
---------------------------------------------------------------------------------------------------
  Наконец-то режил перечитать SMS'ки. Планировал это сделать ещё в начале года, но не хватало силы воли. А недавно, на волне ностальгии, пробило на воспоминания. Прикольная штука! По сообщениям можно изучать биографию:) (поэтому откровенничать не буду). Вспомнил даже то, что успел забыть. Про Рыжика писали не раз. Начиная с 2009 и до 2013го. А я про кота писал в 2015м. Якобы на даче наш Рыжик подружился с котом («Мы на даче. Рыжик подружился с Мурзиком» (сентябрь 2009го)). А я такого не помню. Удивительно, что осенью привозили кота на дачу. Да, многое забыл. Как терялся на даче. И выползал тольуко когда заманивали печёнкой. А после этого писали: «Рыжик остаётся дома». Какие-то странные сообщения об услугах. А, это отправлял SMS'ки на сайт знакомств. Но самое прикольное: рекламная рассылка. Было написано латиницей «Мої знижки», а мне показалось «Мої жінки»:)  Про кота мама писала не часто, но почти каждый год. Апрель 2013: «Едем на дачу с Масяней». Оказывается, тогда начали так называть кота. А на следующий день SMS'ка: «Нашли!». Наверное снова Рыжик терялся на даче. А после 2013го сообщений стали писать меньше — больше звонил.

  Ну а я писал об подорожаниях, проблемах на работе. Тоже не без приколов: «С какой радости звонил? Выходные до 2012 января». Или:«Мурки пришли. Все трое. Отдал колбасу. Пока ходил в туалет ни котов, ни колбасы». Эх, словно вся жизнь перед глазами. Старая работа, дача, другая работа, ещё одна работа, больница, поездки, работа, поездки.
  Впрочем, были и жуткие сообщения. 2009 год: «Маршрутка сбила человека». В 2010м писал, что чуть не грохнулся с лестницы на работе. Из более свежего, за 2015й, май месяц: «Рыжик ждёт вас. Мне тоже скучно». В июне: «Завтра будете на даче? Привезём кота» (Рыжик очень просился на улицу). Ну а по большей части сообщения тоже были однотипными.  Вот такая история по SMS'кам.
maxiwell: High Voltage (Default)
Чего-то захотелось снова писать на русском. Ладно, может хоть так попытаюсь что-то изменить. Ведь кардинально изменить обстановку нереально.

13.10.2015 - вторник (продолжение)
  Хотел протереть мебель от пыли, но промудохался с лечением и провтыкал за компом. Как рассказывал, пару дней тому сдали телик в ремонт. А спустя два дня не выдержали — и купили новый. Так вот, вечером принесли. То ни одного телика не было, а теперь аж два. Не знаем куда деть. Кстати, думали, что новый телик меньше старого: перемерили — почти одинаковы, новый чуть шире, но уже.

14.10.2015 - среда
  Просто обычный день. Лечение, комп, безделье. Боль утраты постепенно стала уходить. И на фотки кота стал спокойнее реагировать. Не знаю, стоит ли ворошить теперь уже былое, но советуют записать приятные воспоминания про кота. Про него я очень мало писал и не всегда обращал внимание. Даже боялся чтоб не сглазить. А теперь что уж... Ради всего хорошего нужно вспомнить, пересиливая грусть. Правда, публиковать на всеобщее обозрение не осмелюсь. Да и написал прилично. Теперь уже ничего не изменишь и корить себя предположениями не стоит.

  Целый день писал воспоминания. Почему-то они притупились. Может из-за течения времени. А может из-за того, что мозг оберегает от чрезмерного нервного напряжения. Хотя много чего вспомнил. Но конкретика смазалась.
  Подробности излил в офф-лайн дневник.

Update: всё-таки решил написать тут. Поскольку за месяц писанины бумага отсырела, потом вообще ничего не разберёшь. Пусть Рыжик простит — я же про себя пишу в открытую.
Ещё... )
maxiwell: High Voltage (Default)
12.10.2015 - понеділок

  Як не дивно, спалося добре. І навіть клонило на сон. Навіть щось снилось. Хоча перед сном думав. Може гарно спалося через те, що трохи змінив тему роздумів, чи тому що тепліше одягнувся. І горло перестало боліти.

  А роздумував, що Рижик для нас був не лише членом сім'ї — він був для нас центром уваги. Навіть тоді, коли були зайняті своїми справами. Однак частину мого життя він займав не тільки фізично — з ним був пов'язані справи: купівля корму. годування, прибирання туалету. І, відповідно, лишились його речі і місця, де він спав і ходив. Рятує лише те, що останнім часом він себе дивно поводив і більше часу спав чи вмивався, ховаючись під диваном або у шафі. (Згадав що і на дачі він ховався. Мабуть передчував.) А спав біля мене рідко і лише до літа. Відчуття двоякі: з одного боку хочеться змінити обстановку щоб не було ностальгічних асоціацій; а з іншого боку хочеться лишити все як є — заради добрих спогадів, та й на зміну обстановки немає грошей. Навіть старі звички не хочеться міняти. Хоча розумію, що без кота життя вже не те.

  Ходив до брата, відніс гостинці. Давно у нього не був (Хоча згадав, що з Рижиком ми й до нього одного разу влітку приїзджали). Виговорилися і заодно згаяв час (бо дома нудно і сумно). Про кота брат сказав, що краще було б думати, що він живий. А ще що кіт захотів померти. Як це? Як може набриднути життя? иМожливо йому просто було погано і чимось хворів. Ми ж не знаємо що він відчував. Погодився, що від звичок важко відвикати. І що треба змиритисмя з законами природи.
  Додому дав гостинці і подарунки. Ну а я прогулявся.

  А ще, як і в суботу не включав комп.

13.10.2015 - вівторок

  Спалось так собі. Як і минулої ночі. Сни абсурдні і незрозумілі. Вночі у ванні знайшов таракана(!). Звідки взялись? Їх у нас давно не було. Чомусь згадав, що влітку (в липні чи серпні) батько в лісі збив собачку яка раптово вибігла на дорогу. І навіть не зупинився — так поспішав додому. А мати сказала, що це не до добра і буде відплата. Можливо те, що сталося і є кара за загублене життя?
  Як назло ще захворів як тільки похолодало.

  Все ніяк не можу оговтатися від шокуючої правди. Важко змиритися зі втратою. Хоча розумію, що це природньо і всі колись помремо. Але сприйняти це важко. Особиво коли загибель відбувається несподівано і без особливих причин. Хоча, звідки нам знати, що було з котом? Родичі вже змирились, а мені важко визнати, що коте вже нема з нами.
  Особливо сумно, коли пригадую останній день коли його бачив. Вночі прийшов, лащився. терся мордочкою — таке з ним бувало рідко. А мурликав як. Хоча й охрип. Дивно, що коли переставав гладити одразу замовкав.
  Важко, ще й тому, що Рижик був довгожителем з усіх котів, що колись були у нас. Інші коти теж вмирали, та вони жили всього 4-5 років. І їх теж було жаль. Особливо тих, що жили із нами. А Рижик теж жив із нами. Як справлялись з біллю втрати? Заводили нових улюбленців. Як пишуть інші котоводи, спочатку до нових котів ніяких відчуттів, а почім починаєш любити і з часом біль і спогади притупляються. Однак вже більше не хочеться заводити котів. Хоча батьки начебто йне проти. Навіть коли Рижик був, десь два чи чотири роки тому казали що все — більше ніяких котів. Бо з ними куча клопотів. А без них нічим себе зайняти.

  Але цього разу особливо сумно, бо з'явились нудьга і відчуття пустоти  Про сум мовчу — йтак довго його шукали, потім звістка сумна. Раніше  не було нудно, бо був зайнятий — працював, ходив на курси, мучився з рукою, подорожував. А цього року почастішали дні, коли було нудно. І лише Рижик хоч якось прикрашав вільний час. А зараз нікому мене розважити. І ничим себе зайняти. Дачний сезон завершився (та й на дачі тепер якось ніяково, не зможу там заснути бо холодно і Рижик спав біля мене), та мабуть треба подивитись де його поховали. Як вважаєте? Роботу теж знайти не вдалося. Сезон подорожей пройшов (бо вже не літо). Та й грошей малувато. І ще одна проблема — відчуття пустоти. Це відсутність Рижика поруч, відсутність обов'язків, що були з ним пов'язані.

  Ну що ж, треба змиритись. Хоча це і важко. Всі там будем.
maxiwell: High Voltage (Default)
  А ви ще пам'ятаєте часи, коли музику слухали не з компакт-дисків і комп'ютера? Чомусь захотілось згадати, що раніше світ був більш матеріальний — не те що зараз: все в електронному вигляді. It's nostalgy!

  Моє знайомство з касетами відбулося в 1996му. Тоді вперше подарували альбом, вперше купив на розкладці касету. Та й музику можна було слухати або на магнітофоні/плеєрі, або по радіо. А як касети перемотували вручну, а як магнітофони плівку зажовували? Це ж ціла епоха!

Аудіокасети
1. Не менш популярними, ніж касети з записами, були чисті касети. LG HP 90-хвилинна з 2000х.

  Давайте пригадаємо як це було.
Читати далі (+20 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
   Сьогодні незвичний фотозвіт — про кота, який нещодавно загубився. Привід не найкращий, але все-таки причина згадати про домашнього улюбленця. Тим паче, він був у нас найдовше з усіх котів — 9 років. Та й з'явився в нашій родині випадково. Сам прийшов до нас на дачу. А була осінь. Тож вирішили взяти до себе. Хоча перед цим зарікались не заводити нікого. Співпадіння, чи ні — але на дачі він від нас і утік. Сьогодні вже рівно два тиждні, як загубився. Дорогу повинен знати, але чого не повертається?

   Важив 6 кг. Всі казали: здоровенний. Але зі здоров'ям було не дуже. Щось хворів. Народився орієнтовно влітку 2006го. А зник в ніч на 9 вересня 2015 року.
Про пригоди, що були пов'язані з Рижиком, можна розказувати довго. І по ветеринарним клінікам возили, і батьки одного разу ледь не прибили (бо спати заважав), і спати по ночам не давав, і вазу розбив, і кусав іноді, і шерсті було повно по всій квартирі. І дряпав стільці/дивани/двері. Як ховався під диван / у шафу. Але ж були і приємні моменти — як зустрічав з роботи чи з подорожей, як приходив грітися на ліжко, як мяукав (хоча батьків це дратувало), як мурликав (до цього року, поки не охрип).

Коте
1.  Рижик у своєму улюбленому кошику. Хоча він не одразу його полюбив. Зацінив лише як стало холодно.
Я як відчував. Після пригод (коли хворів, чи брали надовго на дачу) став частіше його фоткати. Щоб були згадки на пам'ять.
Хоча... кажуть, що фоткати домашніх улюбленців — погана прикмета (Що на це б сказали шанувальники Instagram та інших соцмереж:) ).
Згадав, що він у нас вже дорослий, а час і хвороби невблаганні, та й при частих поїздках на дачу міг просто втікти —  і вирішив пофоткати.

  Спочатку думав, що знайдеться. А як не знайшов через майже тиждень почав нервувавтись. Дуже переживав, однак через декілька днів попустило. Ну, а шо зробиш, якщо сам утік. Ніхто його не виганяв.
Update: Через місяць після зникнення мати розповіла, що він від нас пішов, щоб... померти.
Читати далі (+24 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Серед сталкерської спільноти не прийнято розповідати про невдалі вилазки. Звичайно, не по всіх заброшках полазиш (хоча це залежить від фізичної форми та нахабності). Але інколи не вдається полазити навіть по запланованим об'єктам. Справа в тому, що попередня розвідка доступності абандону стала дорогим задоволенням, тож інформація черпається лише зі супутникових карт. От і виявляється, что десь є охорона, десь залатали залази, десь будівлю відновлюють, десь навпаки, зносять. А інколи буває, що й дивитись нема на шо. Особливо образливо, коли поїздка планувалась спеціально заради відвідин закинутих об'єктів. З таких поїздок накопичилося трохи фоток, які сьогодні вам покажу.

  Отже, невдалі вилазки та абандони по яким не можна полазити. А хотілось би.

Недобудований корпус КІБ-центру
Кінотеатр «Маяк»
Недобудоване посольство Туреччини
Бомбосховище у центрі («Бункер»)
Закинутий житловий будинок на Відрадному
Недіючий молокозавод у Київській області
ДОТи Київського укріпрайону
Недобудована школа у с.Петрівське
Закинута школа у Боярці
Закинутий кінотеатр «Космос»

Невдалі вилазки або Збірна солянка заброшок
1. Перший об'єкт — недобудований корпус Кібернетичного центру (Київ). Вилазка була спонтанною — взагалі-то збирався поїхати на військово-історичний фестиваль, але через війну на сході країни захід відмінили. До того ж непощастило з погодою — весь день лив дощ. А оскільки був на Теремках, то запропонував дослідити цю недобудову. Легендарну.
  На перевірку виявилось, що дірки в заборі закладені, є будочки охорони. Але нас це не зупинило і ми пішли шукати «службовий вхід»:) В результаті пошуків був знайдений тісний залаз, але таки якось проліз, хоч і коліно не згиналось.

   За забором очікувала пастка — натягнута проволка на висоті шиї. Спеціально, щоб хтось порізався. В кущах розтяжку не помітно і можна зачепитись.
Читати далі (+38 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Казав мені один колекціонер: «Якщо нема грошей, то не треба колекціонувати!». А якщо хочеться? В дитинстві не вистачало машинок — найбільше, на що міг розраховувати — це іграшки. Тому й не дивно, що як тільки з'явилися недорогі журнальні серії «заграло дитинство». Та мабуть він був прав. Якщо вже на першочергові потреби не дуже розженешся, то що вже казати про захоплення. Хоча... хоча 2 роки перебивався журнальними серіями, а з цього року змушений закинути колекціонування. Остаточно.

Колекційні моделі автомобілів
1. ІЖ-2715 «Служба быта» і ІЖ-27156.

  Можливо колись продовжу поповнювати. Хоча є багато аспектів цього хоббі. На форумах періодично з'являються звістки про вздуття фарби та перекошення кузовів. Але не буду про неприємне. Давайте краще згадаємо приємні моменти колекціонування.
Читати далі (+42 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Як жеж цікаво і корисно копирсатися у архівах. Можна знайти багато цікавого, згадати молодість минуле. Прикрасити сірі, похмурі зимові дні. Особливо у часи, коли не до поїздок.

  Якщо чесно, після розповідей про дендропарки та Києво-Печерську лавру я й не сподівався, що знайдеться матеріал для фотозвіту про минулі здобутки. Але згадав як одного разу вперше поїхав «розширювати горизонти» світогляду у незвідані куточки Київської області. А саме, у Бориспіль. І виявилося, що фоткав тоді не лише маршрутки і автобуси, а трохи міських пейзажів.

  Було це давно, восени 2010 року. Перебуваючи на Харківському массиві у Києві (не пам'ятаю з якої причини), вирішив ще десь прогулятись. І спонтанно вирішив поїхати у Бориспіль. Бо планував давно, та ніяк не наважувався поїхати один. А це погода була гарна —  «бабине літо». Ціна на проїзд навіть на ті часи була дешевою — усього 4 грн. (а скільки ж зараз коштує?). При тому, що до аеропорту проїзд коштував 20 гривень.

  Оскільки це було у «доблогерський» період, то поїздки були транспортні. Ну, подивитись що їздить по місцям, яка маршрутна мережа і чи є рідкісні автобуси або маршрутки. Якраз закінчувалась епоха радянського громадського транспорту. А в Борисполі раритет якраз був — по місту їздили останні Ikarus'и у Київській області. Тож було цікаво подивитися на власні очі. Та й громадський транспорт станом на 2010й там ніхто не фоткав. Тож цікавість переважила мої сумніви і я поїхав сам.

Бориспіль: транспортно-ознайомча поїздка у 2010му
1. Ikarus 260. У Борисполі їздили вони лише по одному маршруту №2 «Аеропорт "Бориспіль" — Вул. Каховська». Дивина та й годі.
До речі, кажуть, що Ікаруси там і досі їздять.

  І хоч моя подорож була присвячена громадському транспорту, трохи уваги приділив і міським пейзажам. Мабуть фоткав для Вікімапії:) Тож вийшло сумбурно і з акцентом на транспортну тематику. Проте з такого ракурсу місто, ви, певно, ще не бачили.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Зима, пришедшая внезапно, порушила планы фотопрогулок. На улице стало холодно и скользко, хоть и красиво. А ещё и денежный фактор сыграл роль —  резервы истощаются, а новых поступлений нет:( Поэтому и остаётся, что шуршить архивы.
  Если честно, предполагал, что после поездок по дендропаркам 2008-2009 гг. больше нечего показать. Но вдруг, чисто случайно, захотел пересмотреть старые фотоальбомы. Вспомнил свою молодость и места, где побывал. И даже нашёл материальчик для дневника. К слову, однажды я уже пытался пересканировать фотографии, но ничего из той затеи не вышло. А в этот раз решил просто переснять распечатанные фотографии на фотокамеру. Получились фотографии фотографий. Весьма неплохо, по-моему, учитывая низкое качество исходных снимков, запечатлённых на китайский плёночный фотоаппарат.

  Итак, летом 2001 года я проходил студенческую практику в Киево-Печерской лавре. От университета нас отправили рисовать пейзажи. При иных раскладах вряд ли там побывал — сам на экскурсию не отважился бы. А нам, как студентам, предоставили возможность посетить эту святыню, притом бесплатно.

  Сначала обошли всю территорию в поисках сюжетов для картин. А потом сообразили, что можно рисовать по фотографиям. Так и появились эти снимки.

Киево-Печерская лавра на старых фотографиях
1. Успенский собор Киево-Печерской лавры. Сидящие на скамейке студенты делают зарисовки.

  При посещении Лавры было ощущение будто время остановилось. В силу древней истории или из-за намоленности места казалось, что и десятки, и сотни лет тому храмы и дворы монастыря были такие же. И что в сравнении с божественным суетливая реальность — всего лишь миг в бесконечности.

  Впрочем, местность и вправду историческая — Киево-Печерская Лавра была основана в 1051 году монахом Антинием. Он поселился в пещере на склоне Днепра. От пещер и происходит название Киево-Печерская Лавра. А слово «лавра» означает статус, который получали большие и влиятельные монастыри. В разное время монастырь был подчинён то киевскому, то московскому митрополиту. Про советские годы пишут в Википедии: «29 сентября 1926 года ВУЦИК и Совет народных комиссаров УССР приняли постановление о «Признании бывшей Киево-Печерской Лавры историко-культурным государственным заповедником и о превращении её во Всеукраинский музейный городок». Постепенное вытеснение монашеской общины новосозданным музеем завершились к началу 1930 полной ликвидацией монастыря.» Лишь на закате Советского союза монастырь вернули монахам. Сейчас же Лавру делят историко-культурный заповедник (занимает Верхнюю Лавру) и собственно, монастырь (Нижняя Лавра и пещеры). Киево-Печерская Лавра относится к Украинской православной церкви Московского патриархата.
Читать дальше (+22 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Когда нет новых тем для отчётов самое время вспомнить былые похождения. Я хоть нечасто путешествую, но вспомнить есть что. Поэтому сейчас вас ожидает очередной ретроспективный пост. Много архивных поездок я уже публиковал ранее. И вот настал черёд для самых первых путешествий, которые не удосуживался показать ранее по причине низкого качества снимков и недостаточного количества материала. Ну давность тоже сыграла роль. А сейчас захотелось похвалиться и вспомнить с чего начминались мои поездки.

  Итак, в июле 2008 ездил на экскурсию в дендропарк «Софиевка» (Умань, Черкасская область). А годом позже — в дендропарк «Александрия» (Белая Церковь, Киевская область). По-хорошему, по каждому из них стоит написать огромный развёрнутый отчёт. Ведь это уникальные дендропарки Украины. Одни из наиболее популярных и больших памяток природы страны. Но для полноценного обзора фоток мало. Поэтому будет сплит. Тем более, у этих дендропарков много общего.

Дендропарки «Софиевка» и «Александрия»
1. Красота начинается уже на подступах к этому памятнику природы. Около входа в дендропарк «Софиевка».

  Путешествие выходного дня в дендропарк «Софиевка» — первая дальняя поездка. Никогда ранее не был так далеко от родных краёв! Особое удовольствие было от того, что поездка обошлась "на шару" (платил только за экскурсию по дендропарку). Про историю дендропарка будет уместнее поговорить когда вернусь в эти места и сделаю подробный отчёт, а пока — впечатления и воспоминания.
Читать дальше (+46 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Сказавши «А» нужно сказать «Б». Раз уж начал писать про автобусы, которые ездили в Киеве в 2000х и исчезли к 2014-му, то надо поговорить и о троллейбусах. Тралики более живучи, чем автобус. Если у автобусов срок эксплуатации 7-10 лет, то троллейбусы спокойно ездят по 15-20 лет. Да и ассортимент поменьше, чем автобусный. С 2008 года к нынешнему исчезли всего 5 моделей троллейбусов: Škoda 14Tr, Škoda 14TrM, Škoda 15Tr, ЮМЗ-Т1 и редкая модификация Киев-12.01. Я ещё застал румынские DAC 217E, но к 2008-му их отстранили с маршрутов. Кстате, Киев-12.01 так и не отфоткал.

  Теперь это хоть и недалёкая, но уже история. Которую у нас, к сожалению, не хранят (Музей-то есть, но там далеко не все модели и типы подвижного состава, что ездили в Киеве. И не все в заводском состоянии).

Троллейбусы, которые ездили в Киеве
1. Шкоды 14Тр в 90-х-начале 2000х были самой распространённой моделью троллейбуса в Киеве (357 штук!).
Под конец эксплуатации на оригиналы они слабо подходили — вместо эллипсовидных фар ставили обычные ФГ-122, на многих машинах меняли переднюю облицовку. При капремонте ставили новый салон и даже ЭМУ (электронный маршрутоуказатель). Но всё равно это были Škoda 14Tr (во многих городах Украины до сих пор ездят советские ЗИУ).

  Кстати, Шкоды 14Тр начали выпускать с 1982 года. Система управления — тиристорная (ТИСУ). В Киеве они появились с 1983го. Закупали их для столицы до 1989 года. Так что наездили они в Киеве немало.
Читать дальше (+23 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Про общественный транспорт Киева я уже писал неоднократно. Искал следы упразднённых маршрутов. Перечислял модели автобусов, троллейбусов и трамваев, находящихся в эксплуатации. В экскурсиях по автобусным паркам и троллейбусному депо №1 упоминал об исчезнувших моделях автобусов и троллейбусов. Но дело в том, что модельный ряд в автобусных парках (сокращённо - АП) и троллейбусных депо был представлен неравномерно. Так, ЛАЗ-695Н были в автобусных парках №№1, 3, 4, 5, 8. В АП-2 их было только две штуки. В автобусных парках №№6 и 7 их вообще не было. А посетить АП, в которых эксплуатировались 695-е ЛАЗы мне не довелось. И насколько мне известно, сейчас все коммунальные ЛАЗы-695Н и 699Р утилизированы:(

Ну а по большому счёту, это иллюстрация воспоминаний автобусного фаната. Ностальгический пост. Просматривая архивные фото даже не верится что теперь это история.
Можно было б приберечь фотки для мемуаров:) Но фото итак есть в открытом доступе и мемуары писать не собираюсь. Да и есть знатоки покруче меня.

PICT0041.jpg
1. ЛАЗ-695Н №2806 (АП-8) на заправочном комплексе Автобусного парка №8. 12 апреля 2009г. Удивительно, но одновременно такой бортовой номер был уже у другого автобуса - Богдана-А144.5. А этот ЛАЗ списан и ожидал порезки. Кстати, удивительно, как на мыльницу удалось снять. Автобус стоял за забором в дальнем углу заправочного комплекса.

Процитирую себя: «В начале 2000х можно было спокойно покататься на раритетах и редких современных автобусах. Это было славное время, когда можно было встретить сразу три поколения ЛАЗов – 695Н, 5252* и А183. А подвижной состав был настолько разнообразным, что часто называли «зоопарком». Это и ЛАЗ-695Н (695НГ), ЛАЗ-697Р, ЛАЗ-699Р, ЛАЗ-4207, ЛАЗ-А141, ЛАЗ-52523, ЛАЗ-52527, ЛАЗ-525270, ЛАЗ-А291, ЛАЗ-А183, ЛАЗ-А292, ЛАЗ-А191, ПАЗ-32054, МАЗ-103, МАЗ-103.075, МАЗ-105, Богдан-А144.5 (А144), Богдан-А231, Ikarus-250, Ikarus-280, Saffle-VolvoB10M-55 (двух вариантов), Aarbenaa-Volvo, Arna-Volvo, Van-Hool-Volvo, VBK; микроавтобусы IvecoTurboDaily, Богдан-А091, Богдан-А092. В наше время такого разнообразия нету.»

Эх, славное времячко было. Вот только не было нормального фотика и времени/денег чтоб гоняться за автобусами по всему Киеву:) Но кое-что застал, увидел и отснял. Смотрим.
Читать дальше (+60 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
   Экономическая и общественно-политическая ситуация в стране не способствует фотопрогулкам и поездкам. Хотя идей куда съездить и что пофотографировать куча. И тут я вспомнил, что давно собирался сделать отчёт по киевскому пригороду — городу Вишнёвое. А то заезжал в него только ради маршруток и автобусов (до 2009г. в Вишнёвое ездил киевский коммунальный автобусный маршрут №82) — и то нечасто. А сам город так и не удосужился отснять. Всё не мог определить когда город красивее — цветущей весной или золотой осенью. А потом подорожание проезда в пригородных маршрутках — заезжать в Вишнёвое стало дорого.

   И вот, надумал:) Специально в город вряд ли бы собрался. Поэтому заехал вечером по пути в Киев на учёбу. Взял с собой "мыльницу", чтоб не привлекать внимания, и отправился смотреть город.

Вишнёвое — город духовности и добра
1. Стела-монумент на въезде в город.

   Вишнёвое не изобилует достопримечательностями. Внешне напоминает спальный массив большого города (урбанистичные пейзажи мне нравится). Этим он схож с Броварами. Только компактный. Весь город можно обойти вдоль и впоперёк пешком за полчаса. От Киева близко — чуть более 1,5 километра. Что ещё такого примечательного..? Отсутствие парка! Как ни странно, в Вишнёвом нет парка.

   Сам город молодой. Это видно и по застройке, и по количеству достопримечательностей. Оказывается, Вишнёвое, как и Буча, разросся с пристанционного посёлка.
   Свою историю Вишнёвое ведёт с прокладки в 1886 году железной дороги Киев-Фастов. Первоначально "железка" должна была пройти через село Жуляны, но дорогу решили спрямить, пустив через поля. Так, в 1887 году возникла ж/д станция «Жуляны». Для железнодорожников возвели два дома. Сначала они работали посменно. А с 1912 года стали селиться на постоянное место жительства. Известен первый житель пристанционного посёлка — работник почтового поезда, Тимофей Олефирко. Постепенно возле станции начали строить индивидуальные дома. Естественно, жителями нового посёлка также стали железнодорожники. В 1919 станция стала местом сражения деникинцев и красных партизан. В 20-е годы «Жуляны» использовались как перевалочный пункт при строительстве дотов Киевского укрепрайона. В 1930-х гг. около станции насчитывалось 80 дворов. С 1950х город стали активно застраивать. К 1960 году посёлок получил статус "посёлок городского типа" и название "Вишнёвое". В 1971 году Вишнёвое получило статус города. Население по состоянию на 2013 г. — 37 457 чел.

  Итак, вечер, осенний антураж, фотик-"мыльница" и жуткая обработка фото к которой недавно пристрастился. :)
В иных условиях сфоткал бы лучше и по-другому, но «маємо те, що маємо». Чтоб не заскучали добавил старые фотки с предыдущих поездок.
Читать дальше (+57 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Вот раньше-то было как! И деревья больше, и трава зеленее, и мы моложе. И поездки были такие, которые уже вряд ли можно повторить. Например, покатушки на раритетных автобусах.

Дело в том, что покатушки (тем более, автобусные) уже не организовывают. Но если даже будут экскурсии по таким же маршрутам, то автобусы будут другие. Сейчас автобусы, на которых катался, списаны. А вероятность самостоятельного вояжа по программе покатушек 2009 года нулевая.

Как тут не вспомнить те мероприятия, экскурсионные программы и автобусы? Впрочем, не только по причине уникальности путешествий 2009 года буду потчевать архивными фотками и воспоминаниями. Просто новых поездок нету:(

Покатушки "Днепровские пейзажи"
1. Киевский автобус в селе Витачев (Киевская обл.).

Кстати, перечитывая старый дневник даже удивился описанию. Ниже предлагаю текст практически без правок (выделен курсивом). Фоток маловато, но представление о местности составить можно. Предупреждаю сразу - качество снимков ужасное. Снималось всё на первый цифровой фотоаппарат.

Ну а речь пойдёт об автобусных покатушках "Днепровские пейзажи" и посещении села Ковалёвка во время покатушек в Белую Церковь.
Читать дальше (+32 фото)... )

maxiwell: High Voltage (Default)
Иногда бывает интересно оглянуться назад, вспомнить прошлое, пересмотреть архивные фотки, и ... поведать вам историю. Сегодня речь пойдёт о поездке в Луцк на троллейбусные покатушки, которая произошла четыре года тому. За качество снимков просьба не ругать - для архивных фото на "первобытную" китайскую "мыльницу" это простительно.

Программа мероприятий, как и полагается, увлекательная и разнообразная. Это собственно, поездка на троллейбусе "Богдан-Т501", экскурсия по Луцкому троллейбусному депо, осмотр достопримечательностей, прогулка по городу и test-drink местного пива. Поэтому и в фотообзоре будет много всего, но по чуть-чуть.

DIGITAL CAMERA UFO DS6332
1. Троллейбус Богдан-Т501 №207, на котором ездили на покатушках.
Читать дальше (+64 фото)... )

Profile

maxiwell: High Voltage (Default)
maxiwell

October 2017

M T W T F S S
      1
234567 8
9101112131415
1617 1819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 23rd, 2017 09:39 am
Powered by Dreamwidth Studios