maxiwell: High Voltage (Default)
Кожній радянській людині належало не лише навчатися і працювати, а й відпочивати і оздоровлюватися у санаторно-лікувальних закладах. Тому в СРСР було збудовано багато дитячих піонерських таборів, баз відпочинку, санаторіїв і пансіонатів. Розташовували їх у великих лісових масивах навколо великих міст і в курортних містечках, на берегах річок і морів. Є санаторії і в лісах на околицях Києва. Щоправда, діючих залишилось небагато. А недіючим бізнесмени знаходять застосування — або зносять і забудовують котеджами, або перетворюють у приватні резиденції, або просто розкрадають. Деякі табори відпочинку заселили переселенцями з Донбасу і Криму. Так що закинутих таборів відпочинку мало. А доступних для дослідження ще менше. За моїми спостереженнями, ВСІ санаторії і піонерські табори в межах Києва охороняються. Однак можна пошукати менш «палєвні». Одним із таких об'єктів виявився колишній піонертабір «Салют».

Закинутий піонерський табір «Салют»
1. Молодіжний (колишній піонерський) табір «Салют» Київського радіозаводу.

Піонерський табір «Салют»створили у 1966 році. Його збудували для дітей працівників Київського радіозаводу, розташованого у Дарниці. А завод той виробляв не тільки телевізори, а й електроніку для ракетно-космічних комплексів. Тому про працівників намагалися піклуватися.
В 1991му піонерський табір став молодіжним табором. А в 2004му році він перестав діяти. З того часу «Салют» стоїть закинутим. Але не покинутим — колишній піонертабір охороняється! Хоча це не завадило розграбуванню — перила зрізані, меблів нема, електрощитки випотрошені. Приміщення порожні. Зберіглися тільки малюнки на стінах і стільці.

Попри погану збереженість заброшки, все одно захотілося полазити. По-перше, закинутих санаторіїв, а особливо доступних, в столиці небагато. По-друге, елементарна цікавість. Піонертабір «Салют» — популярний абандон. Але звітів з нього майже нема. Так само, як і історії цього закладу. І по-третє, судячи по фоткам з об'єкту, піонертабір потроху руйнується. Тому хотілося його дослідити, поки не розвалився.

Єдина проблема (окрім ризику напоротися на охорону) — місцерозташування. Піонерський табір «Салют» стоїть вглибні лісу, на межі Києва з областю (тому дехто помилково вважає що він у столичній області). Дістатися до нього непросто. Не кажучи вже про те, що мені для цього треба проїхати через все місто. Майже рік тому зі знайомою сталкершою намагалися підійти з Бортничів. Однак не дійшли. І от, друга спроба. На днях із [livejournal.com profile] samogonnoeozero відправилися досліджувати «баянний» піонертабір. Тільки транспортацію продумали краще. І поки вилазка відклалась на рік, ми ледве не запізнились. Корпуси почали зносити!

А ще дуже пощастило з погодою.
Читати далі (+76 фото/15МБ)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Розраховував на поїздки і вилазки по іншим областям. Однак після від'їзду брата такі поїздки накрилися. А самому їхати маршрутками довго і дорого. Тому довелося вишукувати заброшки у Києві. Було б тільки з чого вибирати. Зпершу обрав «баянистий» недобуд з палєвним залазом і під відеонаглядом. Але з другої спроби вдалося знайти цікавий і доступний закинутий об'єкт. Причому пощастило — не «баян», розташований недалеко (в Святошино), ще й без охорони. Щоправда, є два нюанси... Перший: це місце — туберкульозний диспансер. Друге: в ньому мешкають бомжі (під час «розвідки» сам переконався). Так що не все так просто — на вилазку відважився не одразу.

Примітно, що до цього абандону я вже придивлявся в 2014му році. Але тоді не був впевнений, що він закинутий. Та й всі двері були зачинені, а вікна цілі. Ще тоді навколо тубдиспансеру був паркан. Тепер же територія виглядає явно закинутою. А паркан зрізали.

Закинутий тубдиспансер на Святошино
1. Туберкульозний диспансер №2. Територія комплексу — більше 2 га.
Красиві будиночки і незаїжджена заброшка.

Історію тубдиспасеру довелося збирати по крихтам. Спочатку це була дача залізничного путівника Миколи Анічкова. Двоповерховий будинок датується 1897 роком(!). В радянський час дача стала протитуберкульозним дитячим санаторієм. З 1964 року це міжрайонний туберкульозний диспансер №2. В 2007 році, при Чорновецькому, було прийняте рішення про проведення ремонтів в усіх протитуберкульозних закладах столиці до 2011 року. Але тубдиспансер на Святошино так і не дочекався ремонту. В 2012му його закрили через аварійний стан будівель. Управління з благоустрою взагалі вирішило, що будівлі не підлягають ремонту і їх необхідно знести. З того часу тубдиспансер стоїть закинутим. А в двох найбільших і найбільш вцілілих корпусах оселилися бомжі. Причому поліція не захотіла, або не змогла їх виселити.
В січні 2015го в одноповерховому корпусі була пожежа. На одному із сайтів прочитав, що начебто закинутий тубдиспансер горів 24 серпня цього року. На даний час колишній медзаклад належить територіальному медичному об'єднанню «Фтизіатрія».

Як тільки тубдиспансер закрили, на території збиралися побудувати багатоповерхові житлові будинки. Та хтось розпустив чутки, що навколо закладу захоронювали біоматеріали і ліки. Тому місцеві мешканці були проти забудови. Як альтернативний варіант пропонується зробити парк. Тим паче, поряд вже є сквер. Відновлювати заклад не будуть, оскільки для хворих вистачає існуючих тублікарень.

Було трохи страшно. Все-таки, туберкульозний диспансер. Якось на сталкерському сайті вичитав, що такі місця треба відвідувати дуже обережно. Хоча в мене й так кашель... Але не менше турбувало, що заброшку заселили безхатьки. Обійшовши територію навколо помітив, що біля одного з корпусів стояла бомжиха. Тому один лізти не насмілився. На другу вилазку взяв з собою знайомого сталкера. Однак все одно толком не полазили. В будинки, де можуть бути бомжі не захотів заходити. Надодачу підвела погода — лив дощ. Та оскільки інших фотозвітів не знайшов, то думаю, що й так зійде.
Читати далі (+55 фото/11,3 МБ)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
На початках нинішнього періоду блогерства (з 2012 року) писав про все підряд, оскільки на той час ще не визначився з концепцією щоденника. Потім, визначившись з напрямком блогу, став редагувати пости. Деякі записи зовсім видаляв. Тому частина фоток не використовувалась. І от, на днях, редагуючи блоги на ЖЖ і Дрімі, натрапив на невикористовувані фото — і вирішив зробити з них фотозвіт.

Осінні замальовки
1. Мікс із знімків листя, квітів, краєвидів.

Восени 2012го я прогулювався по Києву, просто фотографуючи осіннє листя. Також восени 2012го декілька раз їздив на риболовлю. Ці фотопрогулянки і пропоную вашій увазі. Ну і надодачу доповню ще й іншими фотками квітів і листя, які завалялися. Думаю, переглядати осінні фотографії наприкінці весни дуже незвично.
Читати далі (+38 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  До 2000х у Боярці було тільки три світлофори (це якщо не рахувати «нерегульований» світлофор у старій частині міста). Вони були встановлені давно і розташовані в новій частині Боярки. Але автомобільний трафік зростає, місто потроху збільшується — і тому виникла потреба в установці нових світлофорних комплексів. Так, в 2000х влаштували світлофор на перехресті центральної вулиці — Білогородської, з вулицею Гоголя. На тому перехресті був інтенсивний трафік, по обидвом вулицям проходять декілька маршрутів маршрутних таксі, а ще діти ходять до школи. Пізніше, в 2008му році, з'явився світлофор на перехресті вулиць Магістральної (дорога на Київ) і В.Маяковського. Там теж було пожвавлене перехрестя, а ще часто траплялися аварії. Тому станом на 2016 рік у місті було вже п'ять світлофорів. Хоча була потреба у ще одному світлофорі на перехресті Білогородської і вулиці 40-річчя Жовтня. І ось, влітку цього року пішли розмови про встановлення нових світлофорів. Причому не одного, а двох світлофорних комплексів. Окрім зазначеного вище, перехрестя, планувалося встановити регулювання в старій частині Боярки.

Нові світлофори в Боярці
1. З грудня 2016 в Боярці з'явилися два нових світлофорних комплекса: на перехресті вулиць Білогородської і Соборності (екс 40-річчя Жовтня) і вулиць Шевченка і Тарасівської.

  Конкретні наміри були оприлюднені в місцевій пресі восени. А вже в перших числах листопада почали встановлювати нові світлофорні комплекси. Як завжди, розпочалося все несподівано. Але я встиг засняти для історії цей процес. Можливо, для більшості читачів, встановлення нових світлофорів нецікаве, але для Боярки це важлива подія. Та й мені було цікаво поспостерігати за встановленням світлофорів, бо зазвичай такі події проходять у «фоновому режимі» і зміни в обстановці бачиш лише тоді, коли все зроблено. Тож я думав, що прогавлю встановлення світлофорів. Але процес розтягнувся на місяць.

  Давайте подивимось як встановлюють світлофори.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Заброшки є майже в кожному місті. І Боярка — не виключення. Але серед місцевих об'єктів якось не знаходилося нічого цікавого і доступного. Лише цього літа наважився відкрити для себе і читачів блогу закинутий кінотеатр сільгосп технікуму. І вважав що більше нічого такого в окрузі нема. Та поки шукав абандони у Києві, чи по сусідніх областях, не здогадувався що в рідному місті є ще один закинутий об'єкт. Причому юзабельний. Повз нього я проходив частенько, але навіть подумати не міг, що він вже давно недіючий. А дізнався про нього випадково, з місцевої преси.

  Вилазка неспішно ростягнулася аж на декілька тижнів (з багатьох причин). Тому не дивуйтеся що на фотографіях місцевість виглядає по-різному. За два тижні, завдяки дощам і приморозкам, пейзаж суттєво змінився. Але зафоткати осінні барви таки встиг.

Закинута база водоканалу в Боярці
1. Інтригуюча картинка для привертання уваги: ворота і КПП бази Водоканалу.

  Територія бази водоканалу невелика за розмірами, але складається з двох адмінистративних будинків, трьох господарських сараїв, гаражів. Поруч ще є закинута пилорама, яка, ймовірно, колись була у складі бази. Раніше тут знаходилося Будівельно-монтажне управління, потім Державне підприємство управління капітального будівництва Києво-Святошинського району. Після того, територія була передана комунальному підприємству «Боярка-Водоканал». Але далі водоканал переїхав на іншу територію, а цю закинули. Нині територія майже повністю закинута: лише частину однієї будівлі займає магазин.

  Заброшка доступна і відносно «безпаливна». Під час полазок охорони не виявив (лише пізніше дізнався, що сторож є). Однак на частині об'єкту була помічена активність, а при просуванні вглиб території починали гавкати собаки. Тому подивився тільки те, до чого вистачило сміливості пробратися. Тим паче, базу водоканалу облазив сам — постояти на шухері було нікому.

  Стан об'єкту - дестрой і трешак. Всі приміщення порожні. Зате краєвиди тліну і закинутості просто шикарні. Давайте ж подивимось.
Читати далі (+39 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Якби не обламалися з [livejournal.com profile] samogonnoeozero із вилазкою, то можливо б і не прогулявся Бортничами. Хоча не скажу, що було таке сильне бажання там пройтися. Просто Бортничі залишались чи не єдиним масивом Києва, де я ще не був. Щоправда, і робити там нічого. Хіба шо фоткати автобуси і маршрутки — бо шанувальники громадського транспорту в тому районі майже не фотографували. Все-таки це віддалений масив столиці. А мені щоб туди дістатися треба пертися через весь Київ. А це і час, і гроші.

  Розвідати Бортничі допоміг випадок. Справа в тому, що наш шлях пролягав через цю місцину. А оскільки вилазку довелося перервати, то повертатися додому ні з чим не хотілося. Тому і відбулася ця прогулянка. Тим паче, фотозвітів з Бортничів не зустрічав.

Бортничі
1. Так виглядає центр масиву Бортничі. На вигляд — типове селище міського типу. Доля правди в цьому є: раніше Бортничі були смт..

  Бортничі — це віддалений масив Києва, розташований на лівому березі Дніпра і оточений лісом. З 1988 року ця територія була включена до складу столиці. В 1987-1988 роках Бортничі були селищем міського типу. До 1987 року Бортничі були сільским населеним пунктом. Можливо через це масив сприймається як передмістя, а не як частинка Києва. З «цивілізацією» з'єднується автобусним маршрутом №104 (Ст. метро «Харківська» - Бортничі (Фельдшерсько-акушерний пункт)).
  Масив складається з багатьох урочищ: Демидівка, Борова, Каланчак, Гора, Орохів, Угольня, Слобода та ін.. Це й не дивно, бо за площею масив чималенький.
  Свою назву поселення отримало від слова «борть» — дуплисте дерево, в якому селилися бджоли. Ймовірно, що стародавні мешканці займалися бджільництвом.

  Незважаючи на таку еволюцію населеного пункту — від села, до смт. і до району Києва — пам'яток і цікавостей там нема. Тому матеріал розбавив фотографіями осіннього лісу.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Декількома постами раніше я вам показував Госпітальне укріплення Київської фортеці. І тоді розповідав, що з земляного оборонного валу відкриваються шикарні панорами центру столиці — Паньківщини, Нової забудови і Солом'янки. Так от, приберіг знімки краєвидів для окремого фотозвіту.

Панорами з Київської фортеці
1. Шикарний кадр: телевізіна вежа на Дорогожичах, монстр «Hilton» на бульварі Шевченка, червоний корпус університету ім. Т. Шевченка.

   Фоток з оглядового майданчику небагато. Все ж і фотик взяв простенький, та й погода була похмурою.
Ну і переобтяжувати текстом теж не буду. Пропоную просто насолодитися осінніми панорамами.
Читати далі (+22 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Зазвичай про пам'ятки Києва не пишу окремі пости. Хіба що в контексті парків, або якихось репортажів. По-перше, не хочеться повторюватись. По-друге, цікавинок і пам'яток в столиці настільки багато, що охопити всі просто нереально. По-третє, не вийде написати нормальний звіт, оскільки сам майже киянин — а про рідне місто цільний огляд не зробиш. Ну і по-четверте, пам'ятки Києва всі бачили і всі знають. Але прогулюватися просто так не звик. Тому з прогулянки захотів зробити фотозвіт. Тим паче, 3 роки тому робив пост на таку тему.

  Ця фотопрогулянка трохи нагадує аналогічну прогулянку центром Києва від парку ім. Шевченка до Старовокзальної трирічної давності. Однак маршрут набагато довший, та по більшій частині відрізняється від тієї прогулянки. А ще деякі місця за три роки змінились.

Прогулянка по центру Киэва
1. В старому центрі Києва є багато пам'яток.

  Для мене це була ностальгічна прогулянка, бо це знайомі місця. А ще згадуєш, що роки йдуть, і що за останній рік в житті відбулося багато змін. Та й осіння пора навіває сум. Добре, що по маршруту багато пам'яток і пам'ятників, які хоч трохи відволікають від осінньої меланхолії.
Читати далі (+57 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
   Оскільки жалівся, що не поїхав у Київ на відзначення Дня захисника України — поїхав наступного дня. Звичайно, більшість подій відбулася 14го жовтня. Однак обіцяли виставку військової техніки, яка буде тривати всі три вихідні. Писали, що будуть показані нова техніка, зброя — очікував побачити щось на зразок минулорічної виставки «Сила Нескорених». Але не тут-то було! Замість виставки військової техніки, на Михайлівській площі був намет зі зброєю і фотографіями з зони АТО. Невже збрехали? Чи може то і була обіцяна виставка?

   Тому, щоб прогулянка не була марною, прогулявся до Майдану Незалежності. Там якраз були дві виставки. Досить креативні, але малоінформативні. Але вже що є.

   До речі, народу на вулицях було не по-святковому мало. Зазвичай у Києві на вихідних людніше.

День захисника України у Києві
1. Майдан Незалежності. Такий однаковий, але одночасно і різний. Цього разу — в височенних жовтно-блакитних стендах. Це була виставка «Покрова на фронті» з фотографіями 53х воїнів.

  Отже, на другий день у центрі столиці були помічені такі виставки: «Покрова на фронті» на Майдані, «Під захистом українських військових» на Хрещатику і виставка з зони АТО «На лінії вогню» на Михайлівській площі. Перша виставка присвячена військовим, які несли службу в АТО. Друга виставка я так не зрозумів що мала показати. Ну а третя виставка була присвячена зброї і воїнам із АТО. Огляд цих трьох виставок і пропоную вашій увазі.
Читати далі (+27 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
«— А что, "Динамо" бежит?
— Все бегут!»
(© Художній фільм "Джентельмени вдачі")

  Можете позловтішатися — плани на свято були грандіозні, однак знайшлися причини щоб не поїхати у Київ. Та на щастя, різноманітні масові заходи регулярно проводяться і у рідному місті. Так, на День козацтва і української армії в Боярці проводився легкоатлетичний забіг під назвою «Козацькому роду нема переводу». А оскільки я ще жодного разу не бачив забіги, то вирішив поглянути на цю спортивну акцію.

Забіг у Боярці
1. Найменші учасники змагань на старті.

  Змагання відбувались у різних вікових групах: загальний забіг на 3 кілометри, серед найменших дітей забіг на 60 метрів, дистанції в 400 і 800 метрів. Я ж подивився лише початок змагань. Бо при 0˚ довго не поспостерігаєш. На мою думку, не найкраща ідея — влаштовувати змагання по такій холоднечі. Хоча спортивні змагання — це корисно і круто.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
   Для того, щоб подивитись фортеці необов'язково їхати в інші області. Своя фортеця, гарно збережена, є і в нашій столиці. Причому вона вважається однією із найбільш збережених фортець у Європі. Вона не така популярна серед туристів, як Камянець-Подільска чи Хотинська. Тому і постів про неї не зустрічав. Як виглядає Київська фортеця дізнався з блогів лише рік тому. А на власні очі побачив тільки цього літа. Та й то, випадково — був в тих місцях по роботі. Побачене мене вразило і зацікавило. Захотілося прогулятися і пофоткати музей. І ось на днях вирішив заглянути. І не пошкодував! Музей і сама фортеця просто чудові! Наче декорації до історичного фільму. Та й вхідний квиток коштує недорого.

   Музей «Київська фортеця» — історико-архітектурний музей, розташований на території Госпітального укріплення Київської фортеці. До складу музею також входить Лисогірський форт. А до складу самої Київської фортеці входять і інші укріплення: Цитадель, Звіринецьке, Васильківське і Госпітальне укріплення. Навіть Києво-Печерська Лавра. Сам же музей «Київська фортеця» займає лише частину Госпітального укріплення. Більша частина укріплення використовується військовим госпіталем.

  В цьому фотозвіті покажу вам лише музейну частину Госпітального укріплення і зовсім трохи немузейної частини фортеці. Але, думаю, і цього буде достатньо.

Музей «Київська фортеця» / Госпітальне укріплення
1. Госпітальне укріплення Київської фортеці і музей «Київська фортеця». І це лише частина фортифікаційних споруд.

  Невеличкий історичний екскурс. Розпочну розповідь з будівництва Київської фортеці. Так, у 1706 р. почали будувати Печерську Цитадель. В 1812му облаштували земляне Звіринецьке укріплення. А у 1830 році був затверджений новий план розширення Київської фортеці. За ним мали збудувати Васильківське і Госпітальне укріплення. Пізніше, в 1875му зробили Лисогірський форт.
  Госпітальне укріплення було збудоване протягом 1836-1851 рр. за проектом Карла Оппермана. Це укріплення було розраховане на 500 гармат і 1000 рушниць. Складається з чотирьох полігонів з капонірами, північного фронту з брамою і напівбаштою, П-подібного будинку військового госпіталю. Також були й інші споруди. Укріплення полігонів складалося із земляного валу висотою 10 метрів.
  Після придушення польського повстання 1863-1864х рр., капоніри Госпітального укріплення були пристосовані під в'язницю. Наприкінці XIX - початку XX ст. всередині укріплення збудували декілька нових будівель — лікувальних корпусів. В 1998 році було здійснено реконструкцію головного валу і площі перед північною напівбаштою.
  Що цікаво, Київська фортеця не приймала участі в бойових діях.

   Ну і про музей. 1930 року в Госпітальному укріпленні був організований музей «Косий капонір», в якості філіалу музею Жовтневої революції. Пізніше — філія Державного історичного музею. А у 1991 році його було реорганізовано в музей «Київська фортеця». Як вже зазначав на початку, музей «Київська фортеця» займає лише частину Госпітального укріплення Київської фортеці (відчуйте розмах укріплень!) і фактично являє собою два музею з експозиційними залами в Косому капонірі та Капонірі №2. Ну і трохи території. Все-таки половина (якщо не більше)) площі зайнята під військовий госпіталь.
Читати далі (+76 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Після вилазки по ДОТу №401 захотів продовжити дослідження Київського укріпрайону. Бо все-таки ДОТи самі по собі цікаві і різноманітні за конструкцією та типом озброєння. До того ж, формально, довготривалі оборонні (вогневі) точки є заброшками. Хоч і не дуже масштабними (за виключенням так званих «мінних груп»). ДОТи КиУРу скромні за розмірами, зате різні за конструкцією і зовнішнім виглядом. Оскільки залаз (хоч і в один ДОТ) був, то цю вилазку вирішив вважати сталком.

  Цього разу вирішив подивитися ДОТи Батальонного району оборони №6, що знаходяться в селі Юрівка. Це недалеко від мого міста. Та й у Юрівці був лише проїздом. Запланував оглянути зруйнований ДОТ №202, командно-спостережний пункт ДОТ №204 і «мінну групу» ДОТ №205 з підземними ходами. Нажаль, перед поїздкою не вдалося розвідати інформацію про актуальний стан цих споруд. В мережі знаходив відомості, що ДОТ №205 частково підтоплений. А з ДОТу №204 взагалі не знайшов фотографій внутрішніх приміщень. В таких випадках доводиться все «розвідувати на місцині» самому. Добре, що проїзд коштує недорого і не треба далеко їхати.

ДОТи №202 і 204 Київського укріпрайону
1. З трьох запланованих ДОТів вдалося нормально оглянути тільки два: ДОТ №202 і ДОТ №204 (Артилерійський командно-спостережний пункт). І хоча перший ДОТ зруйнований, а другий лише одноповерховий, дивитися було на що.

  ДОТ №202 цікавий тим, що він зруйнований не до уламків і можна подивитись на його будову. А також зацінити висоту (чи точніше, глибину) двоповерхової споруди. Ну а ДОТ №204, хоч і маленький, — цікавий тим, що він незвичної конструкції — з двома бронековпаками (замість амбразур в бетонному казематі). І наявністю гермодвері (нарешті сам побачив як вона виглядає). А от полазити по ДОТу №205 не вдалося.
Читати далі (+59 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Кінотеатр "Промінь" у Вишневому стоїть закинутим вже давно. Однак раніше на нього особливо не звертав уваги. Спочатку через те, що не цікавився сталкерством. Тільки коли став досліджувати заброшки згадав про цей кінотеатр. Але залазу всередину не виявив — будівля виявилась надійно зачиненою. Ну а потім і зовсім завважав, що кінотеатри — нудні і маленькі об'єкти, не варті окремого звіту. Тим паче, якщо всередині може нічого не бути. І тоді взагалі викреслив цей абандон з планів вилазок.

Так би й далі проходив повз, якби не обставини. По-перше, через фінансові труднощі, зрив дальніх поїздок (в т.ч. через нестачу коштів) і облом з київськими заброшками, був вимушений вишукувати абандони в окрузі. Тут-то і вирішив ретельніше придивитися до знайомого кінотеатру у Вишневому. І після огляду будівлі залаз був знайдений. По-друге, був приємно здивований збереженістю начиння — меблів і артефактів. В наш час рідко трапляються заброшки в непоганому стані. І по-третє, об'єкт не баянний. До цього ще можна додати відсутність охорони. Але не все так просто, як здається... Кінотеатр добре проглядається як з вулиці, так і з навколишніх будинків.

Після вдалої розвідки можна було б і організувати сталк. Однак був з торбами, та залаз здався незручним. Тому вирішив відкласти вилазку і полазити разом зі знайомими сталкерами. Однак вони не виявили особливого бажання, а лізти самому було стрьомно. Та коли зрозумів, що не варто розраховати на компанію, вирішив сталкерити самостійно. Але пролізти не вдалося, бо біля кінотеатру вешталися люди. Третя спроба також не вдалася — біля абандону крутився якийсь мужик. І лише з четвертої спроби набрався сміливості і нахабності — і попер напролом, не дивлячись на присутність/відсутність перехожих. Була ще п'ята вилазка, під час якої разом із товаришем полазив по глядацькому залу і зняв відео. До речі, під час тієї вилазки нас «попалили» місцеві.

Закинутий кінотеатр Промінь у Вишневому
1. Кінотеатр "Промінь" диссонує з оточуючою місціною охайного і благополучного міста. А порівнюючи зі знімками дворічної давнини помітно, що він потроху руйнується.
Але за такою непоказною картиною ховається багато цікавого. Саме тому в якості заголовного фото — мікс зі знімків.

Про кінотеатр відомо небагато. За словами місцевих, його збудували в середині 1960х. В 1990х він вже не використовувався за призначенням — будівлю деякий час здавали євангельській церкві. Станом на 2000-ні кінотеатр вже був закинутим. В 2008-2009му на ньому ще була вивіска «Промінь». В 2014м її вже не помітив. А півроку тому в будівлі розбили вікна. За словами місцевих активістів, кінотеатр збираються знести заради будівництва багатоповерхівки. Тому вони ревно оберігають колишній кінотеатр від хуліганів.

Не дивлячись, на поганий зовнішній вигляд і невеликі розміри будівлі, в кінотеатрі знайшлося багато цікавих артефактів. Сам того не очікуючи, вийшов гарний сталк по цікавому небаянному абандону.
Читати далі (+53 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
Попередня частина

  Вперше фотозвіт про заброшку виходить у двох частинах(!). Повністю пост не пролазив. Тому продовження розповіді про недобудовані залізничні тунелі під Дніпром у Києві. В першій частині розповідав про північний тунель (Титул №10/Кесон), який не встигли побудувати; і про частину південного тунелю — Титули №2 і №3 на Осокорках. У цій частині покажу Титул №6 — недобудований залізничний тунель на Жуковому острові. Заброшка може «так собі». Я не вважаю споруди (мости, тунелі, дамби, недіючі залізничні гілки, стадіони, велотреки, випробувальні полігони електротранспорту) серйозними абандонами. Будівлі якось більш асоціюються з заброшками. Але формально цей тунель — абандон. Тому тег «заброшка» можна застосувати й до цього об'єкту. Хоча цікаві думки й інших сталкерів з цього приводу: що вважати заброшкою, а що — ні? Непоганий привід поговорити про це.

  Сам тунель особливо нема чого роздивлятись. Тому фоток буде менше, ніж в попередній частині. Але, як і в першій частині, на шляху будуть траплятися й інші закинуті об'єкти київської інфраструктури. І оточуюче середовище теж вельми незвичне.

«Сталінське метро» або недобудовані залізничні тонелі під Дніпром
1. Титул №6. Тунель довжиною 700 метрів(!). Виглядає не менш епічно, ніж Кесон на Оболоні. Хоча дивитися особливо нема чого. А ще без залазу. Бо залазити нема куди (хіба що на човні:) )
Як видно по фото, тунель був одноколійним. Мабуть, у якості резервного, таке цілком влаштовувало владу.

  Отож, продовжу... Пізньої осені день короткий, але я вирішив що встигну з'їздити на Жуків острів до Титулу №6. З Осокорківських дач одразу виїхав на маршрутці. Потім — метро. Поблукав трохи у підземному переході з метро «Видубичі»:) На щастя, на «Видубичах» не довелося довго чекати 43 автобус. Хоча знаю, що він рідко їздить. Якихось 10 хвилин — і я майже на місці. Треба тільки пройтися кілометр-другий:)
Читати далі (+35 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Перший фотозвіт в новому році мав би бути присвячений новорічній тематиці. Але не склалося. Ну що ж... Значить, не буду порушувати традицію розпочинати новий рік оглядами заброшок. Фотозвіти 2016го відкриває епічний об'єкт, київський «баян» (або навіть комплекс об'єктів). Давно планував його дослідити, але засталкерити вдалося лише наприкінці минулого року. Місце досить відоме. На ці абандони навіть влаштовують офіційні екскурсії. Можливо, якби скористався послугами турфірм, то раніше б тут побував. Але на екскурсіях показують лише два об'єкти з грандіозного комплексу споруд. Якщо ж досліджувати самостійно, побачити можна більше. Щоправда, я витратив на це три вилазки(!). Бо споруди розкидані по всьому Києву. Зате вдалося побувати на чотирьох частинах «Будівництва №1» — недобудованих залізничних тунелів під Дніпром: Титул №10 (кесон на Оболоні), Титул №6 (тунель на Жуковому острові), Титул №3 (оголовок кесону) і Тутул №2 (тунель на Осокорках).

  Самі по собі споруди, що лишились не дуже великі (хоча це як сказати) і порожні (бо недобудови). Тому писати окремо про них немає змісту (хоча багато блогерів так і роблять). До того ж для цілісного сприйняття варто показати всі споруди в одному звіті. Ну а щоб не позичати чужі фотки, та мати уявлення про сучасний стан недобудованих залізничних тоннелів — вирішив дослідити всі доступні об'єкти «Будівництва №1». Ну і не менш вагомі аргументи — популярність і безпалєвність. У часи, коли важко знайти нормальні абандони і такій вилазці був радий.

«Сталінське метро» або недобудовані залізничні тонелі під Дніпром
1. Титул №10, або кесон на Оболоні. Єдиний об'єкт Північного залізничного тунелю під Дніпром.

  Ці об'єкти називають по-різному. І «Сталінське метро», і «Будівництво №1», і «Титули». Довгий час історія цих споруд була засекреченою. Однак в архівах був знайдений документ, що відкрив завісу над дивними недобудовами на березі Дніпра. Цим документом була Постанова Ради Народних комісарів УРСР і ЦК КП(б)У «Про Будівництво №1» 1938 р.. Як відомо, Радянський Союз добре готувався до військового нападу і Другої Світової війни. тому в 1938 р. на Київщині збудували укріпрайон з дотів. А для забезпечення надійної переправи через Дніпро Й.Сталін навесні 1938го запропонував побудувати два залізничних тунельних переходи (Північний і південний) в районі Києва, для дублювання залізничних мостів. «Будівництво №1» було найбільшим оборонним будівництвом у ті часи. На початку робіт було задіяно 5 тис. працівників. А 1940 року — вже 20 тис.. Роботи велися на величезній території в радіусі 25 км.. Для будівництва були побудовані душкомбінати, гуртожитки, під'їздні шляхи (в тому числі залізничні), лінії електропередач, відділення ощадкас (сберкасс - рос.), організовані енергопоїзди. Будівництво було своєрідною державою в державі. Для підтримання правопорядку була власна охорона, відділок міліції і два оперативних пункти(!).

  У першому півріччі 1939го намили береги і провели укріплювальні роботи. В другому півріччі 1939го проклали під'їздні автомобільні та залізничні шляхи. Наприкінці року почали будувати кесони. При будівництві тунелю під Дніпром у лютому 1941, на Титулі №4, відбулася аварія — прохідницький щит вийшов за межі грунту дна в зону пливунів. Повітря з тоннелю вирвалося на поверхню води і тунель затопило. Потім були роботи по його відновленню. Але Друга Світова війна зупинила будівництво. Хоча роботи велись аж до липня 1941го. Коли німці дісталися до Києва була дана команда законсервувати будівництво. Прохідницькі щити і тюбінги затопили, обладнання і техніку вивезли залізницею. А що залишилось засипали землею. В серпні 1944го була прийнята постанова про відновлення будівництва тунельного переходу. Але в 1949 році будівництво було зупинене як недоцільне. Потім, в 1950х намагалися відкачати воду з тунелів. Підняли невикористані труби і тюбінги. Пізніше вони були використані на будівництві станцій київського метрополіітену («Вокзальна» та «Політехнічний інститут»).

  Пост вийшов дуже об'ємним. Блог не пропускає. Тому довелося розділити на дві частини. В цій частині — Титул №10 і Титули №2 і №3.
Читати далі (+49 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
   Здавалось би, про Боярку написав стільки, що писати вже нема про що. Але лишалась ще одна «біла пляма» — парк ім. Тараса Шевченка. Я й сам про нього майже забув — бо не ходив там, мабуть, років 12-15. Однак цього року у місті відбулося багато змін: зробили стелу з назвою міста, облаштували зупинку, побудували таунхауси, реконструювали тротуар на Молодіжній, організовали новий маршрут маршруток, переасфальтували давнішні дороги з ямами. А ще — зробили нову алею у парку ім. Шевченка. Непоганий привід написати про парк і прогулятись. Тим паче, що давно там не був. Отож, після чергових виборів, 25-го жовтня, пройшовся парковими доріжками і подивився на нову алею/вхід до парку.

Парк ім. Т.Шевченко в Боярці
1. Стара «центральна» алея (з боку вул. Б.Хмельницького). Яскраве осіннє листя кленів прикрашає похмурий пейзаж необлаштованого парку.

  Сам парк нічим не примітний і захаращений. Сам по собі складає гнітюче враження. Особливо в осінню пору. І надодачу з поганою славою. Кажуть, що там грабували і навіть орудували маньяки (нічого дивного, бо парк майже не освітлювався). Тому багато містян (і я в тому числі) старалися обходити парк десятою дорогою. Передусім у темну пору доби. Але з ним пов'язано багато спогадів: дитинство, перші студентські роки. І уроки там проводили, і прогулювали уроки там же. І в дитячу поліклініку, на базар і на електричку — шлях пролягав через цей парк. Потім, через небезпеку та відсутность необхідності ходити в дитячу поліклініку, на базар і залізничну платформу про парк забув. Однак перед виборами одна політична партія (називати, чи ні? Ну добре, це — заслуга партії «Нові обличчя») зробила нову вхідну алею до парку і поставила дитячий майданчик. Можливо, подія не глобальна, але в місцевому масштабі досить визначна. Та й мені було цікаво поринути у давні спогади.

   Між іншим, це 200й фотозвіт. Може й невипадково, що перший і ювілейний фотозвіти присвячені Боярці. Я не підтасовував — крайні звіти публікував в хронологічному порядку і так вийшло, що 200й випуск випав на Боярку.
   А ще уважні читачі помітять, що фотки «широкоформатні» не 1200х850 пікселів, а 1200х800. А от це — випадковість. Хоча, це зіграло на руку, бо фотки вийшли важкими — до півмегабайту. А може такий формат зручніший, ніж звичний 1200х850 пікс.?
Читати далі (+40 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  У нас не дуже люблять хизуватися новою військовою технікою — на відміну від войовничого сусіда (Росії). Лише інколи сучасну бронетехніку могли показати на параді, присвяченому Дню Незалежності країни. Або на спеціалізованій виставці зброї. Але цього року несподівано вирішили влаштувати виставку «Сила Нескорених», що проходила з 14 по 18 жовтня в Києві, на Михайлівській площі. Вона була присвячена Дню захисника України, який з 2015 року став державним святом (раніше був Днем Козацтва і припадав на День Покрови). З того часу як розпочались бойові дії проти проросійських сепаратистів в державі нарешті-таки задумалися над випуском нових зразків бронетехніки. Причому для власної армії, а не тільки на експорт.

   Я в озброєнні не дуже розбираюсь. Проте цікавлюся автомобілями. А оскільки військова бронетехніка має відношення не лише до танків, але й до автомобілів, то захотів з'їздити на виставку. Та й просто було цікаво подивитися на нову вітчизняну військову техніку. Хоча спочатку сумнівався: а чи буде щось цікаве на виставці? Чи буде там багато техніки? Врешті-решт, передивившись новини та репортажі, зрозумів, що бронетехніки буде достатньо. І я, наплювавши на недоліковану застуду, у передостанній день виставки поїхав. Бо нечасто у нас організовують такі виставки.

Виставка військової техніки «Сила Нескорених»
1. Військова техніка на фоні Михайлівської церкви.

  Їхав на виставку знаючи, яка техніка представлена. Однак вона не стала від того менш цікавою. Деякі машини побачив вперше.
Технічними характеристиками не цікавився (думаю, все можна знайти в інтернеті). Та й ніхто таблички не фоткав.
Читати далі (+31 фото і відео)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Як не дивно, 10 жовтня 2015 парад трамваїв у Києві відбувся вдруге. Нагадаю, перший трамвайний парад відбувся рік тому. Що ж, можливо така виставка буде щорічною. Що цікаво, місце проведення — те саме (масив Оболонь). Час проведення також припав на жовтень. Тому очікував, що буде минулорічна програма. Роздумував: їхати чи нудьгувати вдома? Але все ж таки поїхав.
  Виявилось, що цього року трамвайний парад відрізнявся від попереднього. По-перше, були представлені нові трамваї, яких не було в 2014 році. І навіть один вагон, який виявився несподіванкою. По-друге, саму виставку зняв трохи інакше, ніж минулого року. Так що можна сміливо дивитись. Якщо й буде відчуття «дежавю», то від однакових місця проведення і пори року.

Другий парад трамваїв у Києві (2015)
1. З погодою не пощастило — день видався сонячним, тож фотографувати було складно.

  Частина трамваїв були вже відомі з попередьного параду, але були й нові. От як цей БКМ/Богдан. Однак програма заходу була такою ж, як і рік тому: виставка вагонів (в т.ч., показ салонів), оркестр з концертом і від'їзд трамваїв у депо (який і можна назвати парадом). На виставку прийшли багато київських шанувальників громадського транспорту. Тож парад — ще одна можливість зустріти колег по захопленню. А от перехожі дивувались і запитували: «А що це такие? Чому стільки трамваїв?». Хоча захід заздалегідь анонсували по радіо. Оскільки приїхав завчасно, то доки поприїздили друзі, я спокійно пофоткав вагони і салони.
Читати далі (+57 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Як кінопродюсери полюбляють сиквели, так і деякі блогери інколи повертаються до минулих тем. Ось і я вирішив повернутись до першого свого фотозвіту — прогулянки по лісу. Все-таки прогулювався весною, а зараз осінь. Та й було це три роки тому. Тоді прогулювався зі знайомим. А зараз — сам. Так що різниця є. Після пропажі кота треба було розвіятись. Тим паче, давно не прогулювався лісом. Як казав один знайомий: «Коли сумно — прогулюєшся лісом». Там і покричати можна, і матюкнутись без сторонніх вух. А заодно — побути на самоті. Не скажу, що мені ліс подобається (особливо в нинішньому стані), але взагалі до лісів ставлюся прихильно.

Прогулочка по лесу-2
1. Хоча восени ліс виглядає трохи сумно.
Ну, печаль х печаль = 0.

  Початок маршруту прийшовся на ті місця, де лазив 3 роки тому. Але цього разу не планував подивитись на залишки вузькоколійки. Просто було бажання пройтись де-небудь. Щоб відволіктись від думок про кота. Ну і щоб прогулятися Бояркою — бо цього року жили на два доми, а це психологічно теж важкувато.
Читати далі (+34 фото)... )
maxiwell: High Voltage (Default)
  Як жеж цікаво і корисно копирсатися у архівах. Можна знайти багато цікавого, згадати молодість минуле. Прикрасити сірі, похмурі зимові дні. Особливо у часи, коли не до поїздок.

  Якщо чесно, після розповідей про дендропарки та Києво-Печерську лавру я й не сподівався, що знайдеться матеріал для фотозвіту про минулі здобутки. Але згадав як одного разу вперше поїхав «розширювати горизонти» світогляду у незвідані куточки Київської області. А саме, у Бориспіль. І виявилося, що фоткав тоді не лише маршрутки і автобуси, а трохи міських пейзажів.

  Було це давно, восени 2010 року. Перебуваючи на Харківському массиві у Києві (не пам'ятаю з якої причини), вирішив ще десь прогулятись. І спонтанно вирішив поїхати у Бориспіль. Бо планував давно, та ніяк не наважувався поїхати один. А це погода була гарна —  «бабине літо». Ціна на проїзд навіть на ті часи була дешевою — усього 4 грн. (а скільки ж зараз коштує?). При тому, що до аеропорту проїзд коштував 20 гривень.

  Оскільки це було у «доблогерський» період, то поїздки були транспортні. Ну, подивитись що їздить по місцям, яка маршрутна мережа і чи є рідкісні автобуси або маршрутки. Якраз закінчувалась епоха радянського громадського транспорту. А в Борисполі раритет якраз був — по місту їздили останні Ikarus'и у Київській області. Тож було цікаво подивитися на власні очі. Та й громадський транспорт станом на 2010й там ніхто не фоткав. Тож цікавість переважила мої сумніви і я поїхав сам.

Бориспіль: транспортно-ознайомча поїздка у 2010му
1. Ikarus 260. У Борисполі їздили вони лише по одному маршруту №2 «Аеропорт "Бориспіль" — Вул. Каховська». Дивина та й годі.
До речі, кажуть, що Ікаруси там і досі їздять.

  І хоч моя подорож була присвячена громадському транспорту, трохи уваги приділив і міським пейзажам. Мабуть фоткав для Вікімапії:) Тож вийшло сумбурно і з акцентом на транспортну тематику. Проте з такого ракурсу місто, ви, певно, ще не бачили.
Читати далі (+34 фото)... )

Profile

maxiwell: High Voltage (Default)
maxiwell

October 2017

M T W T F S S
      1
234567 8
9101112131415
1617 1819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 23rd, 2017 09:38 am
Powered by Dreamwidth Studios