Антидепресивна прогулянка

Поступово оговтуюсь після втрати подружки і повертаюсь до "звичного" карантинного ритму. Хоча впоратись із суровою реальністю самотужки не вдалося, оскільки важко змиритись з тим, що вже нема напарниці — все-таки, майже половина вилазок на закинуті об'єкти, від листопада 2013-го до березня 2020-го року, були разом з Мері. А ще ж були туристичні поїздки і численні прогулянки по Києву. Правда, спільних зустрічей в останні роки було не дуже багато, якщо порівнювати з першим роком дружби: в 2017-му — 7, в 2018-му — 10, в 2019-му — 7 і на початку 2020-го року, до карантину, були 2 спільні вилазки — однак вони були яскраві, з пригодами. Звичайно, поки триває пандемія ковіду, ні про які спільні вилазки не могло бути й мови. Так хоча б зідзвонювались. А тепер навіть не зможу поговорити з нею:( Але потрібно далі жити і радіти життю. Ось тільки це дуже тяжко, бо мучать асоціації — якщо не напряму пов'язані з місцями, де були разом (в тому числі, й у Боярці), то нагадують про роки спільної дружби. Надодачу погіршує стан те, що за цей рік взагалі ніде не бував.


1. Більше року нікуди не виїздив з Боярки.

Консультації психолога і поринання в роботу, паралельно з переглядом Ютубу (ось де знадобились підписки) допомогли пережити біль втрати. Але також треба було кудись поїхати. Бажано, в нерозвідані місця, з якими немає спогадів, щоб з'явились нові враження. Та поки ладнав психологічні питання і розгрібав роботу, розпочалась чергова хвиля ковіду (через це може не вийти попрощатись із подружкою). Тож не вдалося нікуди поїхати.

Традиційні прогулянки по лісу набридли. По місту гуляти ніде, бо всі закутки облазив. Що робити? Вирішив сходити пішки до залізничної платформи "Малютянка". Це також знайомі місця, але хоча б не настільки заїжджені.

Цей звіт вирішив відзняти на новий смартфон.
( Читати далі (+35 фото)... )