![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
maxiwell На 30 річницю аварії на Чорнобильській АЕС запропонували з'їздити у Славутич — місто енергетиків, збудоване замість відселеної Прип'яті. Тому місто цікаве не лише урбаністичною забудовою, але й відношенням до ЧАЕС. До того ж, Славутич — наймолодше місто в Україні. А також — ексклав Київської області на Чернігівщині. Серед інших особливостей міста можна відзначити близькість до ЧАЕС (приблизно 45 км. по прямій)(!) і до кордону з Білоруссю (10 км.). Самі розумієте, місце непересічне. Так що не дивно, що в Славутичі побувало багато народу. Планував сюди поїхати і я, але якби не друг навряд чи б вибрався.
1. Майже центр Славутича, проспект Дружби народів.
Як зазначив вище, територіально Славутич розташований на території Чернігівської області. Але адмінистративно відноситься до Київської. Ймовірно, це пов'язано з тим, що місто-супутник повинен належати області, в якій розташована АЕС.
Рішення про будівництво нового міста для працівників Чорнобильскої АЕС було прийняте у жовтні 1986го, а саме будівництво розпочалося в кінці року. Для нового міста було декілька варіантів розміщення. Але вибрали відносно чисту ділянку в радіусі 50 кілометрів від ЧАЕС, біля залізничної гілки Чернігів-Янов-Овруч. Офіційне заселення міста відбулося в березні 1988го. Будували Славутич архітектори і будівельники з восьми радянських республік колишнього СРСР — України, Росії, Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану, Вірменії. Будівництво велося за кошти союзних республік. В результаті спільного будівництва кожна союзна республіка будувала свій мікрорайон. Тому місто поділене на квартали (всього їх 13) з власним колоритом і архітектурою, а адреси будинків називаються переважно не назвами вулиць, а назвами кварталів. Для зручності городян була побудована розвинта інфраструктура — школи, дитячі садки, магазини, спорткомплекси та ін. Славутич — наймолодше місто України. Як за віком міста, так і за середнім віком жителів. Населення складає близько 25 тис. мешканців. Саме місто невелике, тому його можна легко обійти пішки за хвилин 15-20 з одного краю до іншого.
Основним містоутворюючим об'єктом є Чорнобильська АЕС, працівників якої з міста до електростанції розвозить електричка. Після закриття ЧАЕС кількість працівників була скорочена, тому другим за значенням в економічній сфері стала сфера обслуговування.
2. Знак на в'їзді до міста.
3. Славутич зустрічає приватним сектором Київського кварталу. Саме місто компактне. На фото видно центр.
4. Автовокзал.
5. На автовокзалі порожньо, паркова зайнята не маршрутками, а приватним транспортом. Хоча місто має транспортне сполучення з Черніговом і Києвом.
Здається пасажиропотоки просто переоцінили.
6. Автовокзал розташований поруч з залізничним вокзалом. Навіть підземний перехід є.
7. Але схоже, що залізнична станція використовується ще менше, ніж автовокзал. Бокові платформи взагалі були закриті (є підозра, що вони використовуються для службових електричок до ЧАЕС).
8. Центральна платформа станції «Славутич». Також порожньо. Воно й не дивно — щодня через станцію проходять тільки 4 електрички (в т.ч., до білоруської станції «Іолча»).
9. Станція «Славутич». Видно, що була розрахована на великий пасажиропотік. Аж 4 платформи!
До однієї платформи колії вже розібрали.
10. Будівля залізничного вокзалу з боку залізничних колій.
11. Залізничний вокзал Славутича з боку міста. Судячі з об'яви про оренду, приміщення не використовуються за призначенням.
12. Доповнюють депресивну картину недобудований готель (на фото) і недобудована лазня. В місті є і інші абандони.
Хоч заброшка виглядає цікаво, планів засталкерити не було (недобуди вже набридли).
13. Ну а в самому місті, подалі від вокзалу, навіть нічого так. Зовсім не депресивно. Дуже зелено, чистенько.
14. Хоча... Здається, що місто малолюдне. Вулиця Курчатова і Київський квартал.
15. Менш за все очікував побачити у Славутичі маршрутки. І взагалі не очікував, що у місті є міський маршрут. Місто ж невелике, можна пішки обійти.
Як розповіли в музеї, маршрут відкрили нещодавно.
За маршруткою видніється якийсь пам'ятник.
16. Стела і монумент з орлом, присвячений будівельникам Єреванського кварталу з Вірменії.
17. Стела з іменами архітекторів.
18. Двоповерховий багатосімейний будинок (щось середнє між багатоповерхівкою і приватним будинком) у Єреванському кварталі.
19. Раптово! Мангал... у дворі багатоповерхівок.
Схоже, у Вірменії прийнято готувати шашлики не відходячи від будинку.
20. У дворі є навіть пам'ятник — скульптура Давида Сасунського.
21. Багатоповерхівка у Єреванському кварталі.
22. Вулиць у місті як таких немає. Адреси мають назви квартал такий-то, номер будинку.
23. Вулиця Героїв Дніпра. Виглядає як провінційне смт. Тільки прибране.
24. Зліва — приватний сектор Єреванського кварталу.
25. Зправа — Чернігівський квартал.
26. Парасоля.
27. Помічаю цікавий службой автобус DAB на шассі Volvo.
28. І, раритетний нині, ЛАЗ-695Н.
29. Вирішили прогулятися приватним сектором Єреванського кварталу і побачили красивий дитячий садок з лелеками.
30.
31. Тбіліський квартал.
32. Добринінський квартал.
33. Панелька Московського кварталу.
34. Школа №4.
35. Будинок найновішого (і найменшого у місті), Печерського кварталу.
36. Багатоповерхівка Білгородського кварталу. Дивні віконечка на сходовій клітині.
37. Повертаємо на центральну вулицю — проспект Дружби народів. Хм, навіть велодоріжка є!
38. В місті повно квітучих рожевих дерев. Сакури, чи що?
39. Це також Білгородський квартал.
40. Скульптура з голими хлопцями.
41. Фізкультурно-оздоровчий комплекс «Богатир».
42. Податкова інспекція. Вулиця Дружби народів.
43. Барельєф на будівлі податкової.
44. Спорткомплекс «Тбіліський».
45. Пам'ятник з назвами міст, які будували Славутич.
46. Універсам і зупинки маршруток.
47. Колишній будинок культури «Енергетик» (якщо не помиляюся). Зараз — музей Славутича і Чорнобиля і офіси.
48. Центральна площа.
49. Міськрада.
50. Торгово-побутовий центр.
51. Кіноконцертний комплекс.
52. Тут, на центральні площі, розташований пам'ятник «Білий ангел Славутича» .
53. Білий ангел — символ міста Славутич. Навіть гімн присвятили.
54. Біля пам'ятника — щось схоже на дерево щастя і сундук.
55. Пам'ятник Героям Чорнобиля.
56. Скульптура дядька (теж голий:) ), який саджає дуб.
57. Міський парк зі свіжопофарбованими лавками.
Парк ми подивилися тільки з боків. Так що може щось і прогавили.
58. Особливість Славутича — стовпи з ліхтарями. Такі бачив тільки в санаторіях.
59. Приватні будинки Київського кварталу. В музеї розповідали, що приватні будинки роздавалися багатодітним родинам. Ну і по блату.
60. Вицвівша карта міста. Судячи по старим звітам, у 2011му була в гарному стані.
61. Поліклініка. Медсанчастину не дивилися — вона розташована в стороні від основної частини міста.
62. Міжнародний Чорнобильський центр і ще якісь контори.
63. Околиця міста і один із двох світлофорів у Славутичі. Навіщо вони — незрозуміло. Машини їздять, але небагато. Трафік помітний тільки біля вокзалу.
64. Храм пророка Іллі (Української православної церкви Московського патріархату).
65. Таллінський квартал. Виглядає, наче Європа.
66. Замість вулиць — квартали.
67. Пам'ятник воїнам-афганцям — бронетранспортер БТР-60ПБ.
На цьому наша екскурсія закінчується. Майже все подивились. Місто компактне, тож не стомився фізично. Але емоційно поїздка видалась виснажливою. Цього року так далеко ще не подорожував. А шлях і справді був довгий і неблизький. А ще напередодні подивився документальний фільм про аварію на ЧАЕС. Так що було враження, ніби гуляєш по Прип'яті, тільки до аварії. Мені місто показалося трохи депресивним. Може тому, що зовсім не суєтне?
1. Майже центр Славутича, проспект Дружби народів.
Як зазначив вище, територіально Славутич розташований на території Чернігівської області. Але адмінистративно відноситься до Київської. Ймовірно, це пов'язано з тим, що місто-супутник повинен належати області, в якій розташована АЕС.
Рішення про будівництво нового міста для працівників Чорнобильскої АЕС було прийняте у жовтні 1986го, а саме будівництво розпочалося в кінці року. Для нового міста було декілька варіантів розміщення. Але вибрали відносно чисту ділянку в радіусі 50 кілометрів від ЧАЕС, біля залізничної гілки Чернігів-Янов-Овруч. Офіційне заселення міста відбулося в березні 1988го. Будували Славутич архітектори і будівельники з восьми радянських республік колишнього СРСР — України, Росії, Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану, Вірменії. Будівництво велося за кошти союзних республік. В результаті спільного будівництва кожна союзна республіка будувала свій мікрорайон. Тому місто поділене на квартали (всього їх 13) з власним колоритом і архітектурою, а адреси будинків називаються переважно не назвами вулиць, а назвами кварталів. Для зручності городян була побудована розвинта інфраструктура — школи, дитячі садки, магазини, спорткомплекси та ін. Славутич — наймолодше місто України. Як за віком міста, так і за середнім віком жителів. Населення складає близько 25 тис. мешканців. Саме місто невелике, тому його можна легко обійти пішки за хвилин 15-20 з одного краю до іншого.
Основним містоутворюючим об'єктом є Чорнобильська АЕС, працівників якої з міста до електростанції розвозить електричка. Після закриття ЧАЕС кількість працівників була скорочена, тому другим за значенням в економічній сфері стала сфера обслуговування.
2. Знак на в'їзді до міста.
3. Славутич зустрічає приватним сектором Київського кварталу. Саме місто компактне. На фото видно центр.
4. Автовокзал.
5. На автовокзалі порожньо, паркова зайнята не маршрутками, а приватним транспортом. Хоча місто має транспортне сполучення з Черніговом і Києвом.
Здається пасажиропотоки просто переоцінили.
6. Автовокзал розташований поруч з залізничним вокзалом. Навіть підземний перехід є.
7. Але схоже, що залізнична станція використовується ще менше, ніж автовокзал. Бокові платформи взагалі були закриті (є підозра, що вони використовуються для службових електричок до ЧАЕС).
8. Центральна платформа станції «Славутич». Також порожньо. Воно й не дивно — щодня через станцію проходять тільки 4 електрички (в т.ч., до білоруської станції «Іолча»).
9. Станція «Славутич». Видно, що була розрахована на великий пасажиропотік. Аж 4 платформи!
До однієї платформи колії вже розібрали.
10. Будівля залізничного вокзалу з боку залізничних колій.
11. Залізничний вокзал Славутича з боку міста. Судячі з об'яви про оренду, приміщення не використовуються за призначенням.
12. Доповнюють депресивну картину недобудований готель (на фото) і недобудована лазня. В місті є і інші абандони.
Хоч заброшка виглядає цікаво, планів засталкерити не було (недобуди вже набридли).
13. Ну а в самому місті, подалі від вокзалу, навіть нічого так. Зовсім не депресивно. Дуже зелено, чистенько.
14. Хоча... Здається, що місто малолюдне. Вулиця Курчатова і Київський квартал.
15. Менш за все очікував побачити у Славутичі маршрутки. І взагалі не очікував, що у місті є міський маршрут. Місто ж невелике, можна пішки обійти.
Як розповіли в музеї, маршрут відкрили нещодавно.
За маршруткою видніється якийсь пам'ятник.
16. Стела і монумент з орлом, присвячений будівельникам Єреванського кварталу з Вірменії.
17. Стела з іменами архітекторів.
18. Двоповерховий багатосімейний будинок (щось середнє між багатоповерхівкою і приватним будинком) у Єреванському кварталі.
19. Раптово! Мангал... у дворі багатоповерхівок.
Схоже, у Вірменії прийнято готувати шашлики не відходячи від будинку.
20. У дворі є навіть пам'ятник — скульптура Давида Сасунського.
21. Багатоповерхівка у Єреванському кварталі.
22. Вулиць у місті як таких немає. Адреси мають назви квартал такий-то, номер будинку.
23. Вулиця Героїв Дніпра. Виглядає як провінційне смт. Тільки прибране.
24. Зліва — приватний сектор Єреванського кварталу.
25. Зправа — Чернігівський квартал.
26. Парасоля.
27. Помічаю цікавий службой автобус DAB на шассі Volvo.
28. І, раритетний нині, ЛАЗ-695Н.
29. Вирішили прогулятися приватним сектором Єреванського кварталу і побачили красивий дитячий садок з лелеками.
30.
31. Тбіліський квартал.
32. Добринінський квартал.
33. Панелька Московського кварталу.
34. Школа №4.
35. Будинок найновішого (і найменшого у місті), Печерського кварталу.
36. Багатоповерхівка Білгородського кварталу. Дивні віконечка на сходовій клітині.
37. Повертаємо на центральну вулицю — проспект Дружби народів. Хм, навіть велодоріжка є!
38. В місті повно квітучих рожевих дерев. Сакури, чи що?
39. Це також Білгородський квартал.
40. Скульптура з голими хлопцями.
41. Фізкультурно-оздоровчий комплекс «Богатир».
42. Податкова інспекція. Вулиця Дружби народів.
43. Барельєф на будівлі податкової.
44. Спорткомплекс «Тбіліський».
45. Пам'ятник з назвами міст, які будували Славутич.
46. Універсам і зупинки маршруток.
47. Колишній будинок культури «Енергетик» (якщо не помиляюся). Зараз — музей Славутича і Чорнобиля і офіси.
48. Центральна площа.
49. Міськрада.
50. Торгово-побутовий центр.
51. Кіноконцертний комплекс.
52. Тут, на центральні площі, розташований пам'ятник «Білий ангел Славутича» .
53. Білий ангел — символ міста Славутич. Навіть гімн присвятили.
54. Біля пам'ятника — щось схоже на дерево щастя і сундук.
55. Пам'ятник Героям Чорнобиля.
56. Скульптура дядька (теж голий:) ), який саджає дуб.
57. Міський парк зі свіжопофарбованими лавками.
Парк ми подивилися тільки з боків. Так що може щось і прогавили.
58. Особливість Славутича — стовпи з ліхтарями. Такі бачив тільки в санаторіях.
59. Приватні будинки Київського кварталу. В музеї розповідали, що приватні будинки роздавалися багатодітним родинам. Ну і по блату.
60. Вицвівша карта міста. Судячи по старим звітам, у 2011му була в гарному стані.
61. Поліклініка. Медсанчастину не дивилися — вона розташована в стороні від основної частини міста.
62. Міжнародний Чорнобильський центр і ще якісь контори.
63. Околиця міста і один із двох світлофорів у Славутичі. Навіщо вони — незрозуміло. Машини їздять, але небагато. Трафік помітний тільки біля вокзалу.
64. Храм пророка Іллі (Української православної церкви Московського патріархату).
65. Таллінський квартал. Виглядає, наче Європа.
66. Замість вулиць — квартали.
67. Пам'ятник воїнам-афганцям — бронетранспортер БТР-60ПБ.
На цьому наша екскурсія закінчується. Майже все подивились. Місто компактне, тож не стомився фізично. Але емоційно поїздка видалась виснажливою. Цього року так далеко ще не подорожував. А шлях і справді був довгий і неблизький. А ще напередодні подивився документальний фільм про аварію на ЧАЕС. Так що було враження, ніби гуляєш по Прип'яті, тільки до аварії. Мені місто показалося трохи депресивним. Може тому, що зовсім не суєтне?
