Трохи про все і не тільки

Ювілейний, 400-й фотозвіт хотілося б написати про заброшки, однак епідемічна обстановка і карантинні обмеження не дозволяють подорожувати і, відповідно, досліджувати нові об'єкти (хоча ідей, де можна полазити, з'явилось багато). Тож залишаються або місцеві "баяни", або прогулянка по лісу. А оскільки нещодавно вже здійснював ревізію місцевих заброшок, вирішив пройтися по лісу. Так, це банально і не дуже цікаво. Та й прогулювався навесні. Тому навіть зарікався не продовжувати цикл фоторепортажів і прогулянок про місцевий ліс. Але традиція — є традиція. Тим паче, є приводи для чергової прогуляночки. Ну, хоча б початок нового життєвого періоду — без подружки і без поїздок.


1. Пройшовся звичним, але видозміненим маршрутом — від школи №2 до джерела і Йосипівського ставка (зайшов з іншого боку, вздовж річки Притварка). У цьому фоторепортажі будуть школа, краєзнавчий музей, осінні замальовки, джерело, струмок (річка) Притварка, містки, болото і ставок.

В чергову прогулянку вибрався без фотокамери. Знімав і фільмував усе на новий смартфон. Здається, почав розуміти тих, хто не заморочується з фотіком і задовольняється мобілографією.
При цьому, все одно знімки вийшли важкими, тому довелося їх перетискати. А 25-ти хвилинне відео взагалі заважило майже на 8ГБ.
( Читати далі (+40 фото + відео)... )

Читаючи звіти і переглядаючи відео про закинуті віськові бункери і піонертабори у лісах, шкодував, що у нашому лісі немає нічого подібного. Так вже склалося, що майже всі боярські абандони розташовані посеред міста і людей, а у лісі з закинутого є хіба що руїни маленької каналізаційної будівлі. Та й то, до неї не так-то й просто підступитись. Так що за інших обставин я не звернув би на неї уваги. Але що не зробиш заради контенту під час епідемії? Щоб хоч якось втамувати дослідницький інтерес, вирішив обійти місцеві забоянені заброси. З цієї затії навіть вийшов фотозвіт середнього об'єму. Однак, щоб набрати достатньо матеріалу, довелося навідатись і до руїн очисних посеред лісу.


1. Руїни очисних споруд і будівлі КНС посеред лісу.

На моє здивування, ці руїни виявились міні-очисними з відстійниками. Тож про такі незвичні споруди, окрім згадування у загальному переліку боярських заброшок, вирішив зробити окремий звіт. Надодачу ще й відео відзняв. Хоча сам об'ект, звичайно, маленький.

Про цю заброшку розповідати особливо нічого. Почув про неї ще 20 років тому, коли в 11-му класі грали у зарницю. Наш «штаб» тоді був неподалік і однокласники бігали по руїнам з дерев'яними калашами. Так що з впевненістю можна сказати, що це старий заброс.
( Читати далі (+42 фото + відео)... )

Знову закинутий оздоровчий заклад — вже п'ятий за рахунком за три місяці. Але вибирати не доводиться: де є можливість полазити — те й досліджую. Тим паче іноді замість вилазок трапляються обломи.

Цього разу із samogonnoeozero полізли на напівзакинуту базу відпочинку «Космос», яка розташувалась в лісі на самому краю Києва. Інформації про неї в інтернеті немає. Закинули орієнтовно в 2006-2008 роках. Місце небаянне. Відеоогляди звідти з'явились лише цього року, а фоторепортажів ще не було. Так що мій фотозвіт про цей об'єкт, напевно, буде першим.


1. Напівзакинута база відпочинку «Космос» виявилась однією із найцікавіших баз відпочинку/піонертаборів і санаторіїв. Позмагатися з нею можуть хіба що санаторій «Журавушка» і оздорочий табір «Дніпровські хвилі».

Цей об'єкт був лише в намірах, а не «хотілках». І на те були причини — наявність охорони, відсутність інформації про стан забросу і віддалене місцерозташування. Але народ туди почав лазити, тож і я вирішив спробувати. Звичайно, облизнувшись на величезну територію, розмріявся про два звіти. Однак через палєво облазити все не вийшло — на території було багато людей і машин. Тому вдалося обійти лише віддалений спальний корпус. І хоч оглянута частина мізерна в порівнянні з усією територією бази відпочинку, матеріалів вистачило на здоровенний піст.
( Читати далі (+76 фото)... )

В Святошинському лісі Святошинського району, на околиці Києва, розташований закинутий піонертабір, який, як не дивно, так і називається «Святошин». До нашого часу від нього залишилось небагато: напівзнищені, напівзруйновані, ще й частково обжиті залишки з діючим підприємством та собаками. Ще й невідомо скільки будівель на території. Бо з супутника будівлі, окрім однієї, зовсім не проглядаються. А на панорамах Google теж видно лише одну споруду. І то, якщо придивлятись. Коротше, зовсім непривабливий об’єкт для вилазки...

Але, шукаючи закинуті дитячі оздоровчі табори, бази відпочинку і санаторії поблизу столиці, натрапив на звіти зі «Святошина». І виявилось, що на території чимало спальних будиночків і господарських будівель (хоча вони і напіврозвалені). А ще є декоративні дитячі вежі і старі плакати. Ну і, звичайно, табличка на воротах. Так що можна щось нафоткати. Тим паче, інших заброшок на прикметі не було. Тож запропонував samogonnoeozero з’їздити. І прохолодного, але бездощового, літнього дня ми відправились на дослідження.


1. Табличка на воротах проста. Стели чи вказівника немає. Одразу видно, що піонертабір простенький. Раніше належав профспілці. А судячи за назвою «оздоровчий табір», встиг попрацювати і після розпаду СРСР.

На відміну від попередніх сталків, обійшлося без пригод. Все-таки, це околиця столиці біля автотраси з гарним автобусним сполученням. А ось заброшка змусила понервуватись. У вихідний день(!) в таборі були люди і їздили машини. Тому оглянули лише половину території (при тому, що піонертабір невеликий) і деякі знімки зробив смартфоном. Але побачив все, що планував. Причому збереженість залишилась на попередньому рівні.
( Читати далі (+47 фото)... )

Я люблю розшукувати, фотографувати і їсти гриби. Це і делікатес, і незвичний продукт, який належить до окремого царства. А начитавшись у однієї блогерші про збір грибів у лісі, ще більше захотілося піти на «тихе полювання».

Рік тому масово збирали гриби на дачах. Назнімав аж на два фотозвіти! Тоді навіть на власній присадібній ділянці був «улов» маслюків і глив. Вродили гриби і цього року. От тільки на дачу вже не їздимо, бо батько став погано бачити, машина несправна, а я керувати не вмію. Так що залишався єдиний варіант, де збирати, — місцевий ліс.


1. Гриби в блозі не дуже забоянив. І хоча я вже писав про гриби у лісі, формально це нова тема. Оскільки це не фотополювання, а збирання грибів.

Хоча, у світлі нещодавніх новин про Flickr (напишу пізніше), скоро публікувати звіти не буде сенсу. Але поки все працює, похвалюся.
( Читати далі (+39 фото)... )

Писати окремий фотозвіт про прогулянку до недобудованого асфальтно-сміттєспалювального заводу біля ТЕЦ-6 не планував. Однак більшу частину часу витратили саме на дорогу до заброшки. І шлях до недобуду виявився більш захоплюючим, ніж сама вилазка. Тож, поки нема інших вилазок і подій, розповім про прогулянку чигирями.

Тим паче, про асфальтно-сміттєспалювальний недобуд ледве назбирав 43 фотки. Але найгірше — деякі цікавинки тупо проґавив. Просто перед вилазкою не дивився репортажі інших сталкерів. Та й коліно потягнув. Тому залаз зараховано — але тема повністю не розкрита. Через це дуже засмутився. Хоч ще раз йди (але дорога неблизька, маршрутки вже подорожчали. Та й сніг розтане не скоро), щоб доповнити фотоогляд. Так що нехай буде так, як є. В разі чого, якщо дуже вже захочеться, буде привід для повторної вилазки. Дорогу-то вже знаю! Тільки якщо вдруге туди пертися, то вже за іншої пори року. І заради окремого фотозвіту.


1. Прогулянка до закинутого недобуду вийшла довгою, тривалою і різноплановою.

А взагалі, частенько виходить, що заброшки (і не тільки їх) не вдається сфотографувати повністю. Обов'язково щось пропустиш. От що з цим робити? І чи ще сходити на той недобуд? Чи не варто заморочуватись? Напишіть в коментарях.

Ну а стосовно пройденого шляху, за день намотав близько 15 кілометрів.
( Читати далі (+46 фото)... )

Кожній радянській людині належало не лише навчатися і працювати, а й відпочивати і оздоровлюватися у санаторно-лікувальних закладах. Тому в СРСР було збудовано багато дитячих піонерських таборів, баз відпочинку, санаторіїв і пансіонатів. Розташовували їх у великих лісових масивах навколо великих міст і в курортних містечках, на берегах річок і морів. Є санаторії і в лісах на околицях Києва. Щоправда, діючих залишилось небагато. А недіючим бізнесмени знаходять застосування — або зносять і забудовують котеджами, або перетворюють у приватні резиденції, або просто розкрадають. Деякі табори відпочинку заселили переселенцями з Донбасу і Криму. Так що закинутих таборів відпочинку мало. А доступних для дослідження ще менше. За моїми спостереженнями, ВСІ санаторії і піонерські табори в межах Києва охороняються. Однак можна пошукати менш «палєвні». Одним із таких об'єктів виявився колишній піонертабір «Салют».


1. Молодіжний (колишній піонерський) табір «Салют» Київського радіозаводу.

Піонерський табір «Салют»створили у 1966 році. Його збудували для дітей працівників Київського радіозаводу, розташованого у Дарниці. А завод той виробляв не тільки телевізори, а й електроніку для ракетно-космічних комплексів. Тому про працівників намагалися піклуватися.
В 1991му піонерський табір став молодіжним табором. А в 2004му році він перестав діяти. З того часу «Салют» стоїть закинутим. Але не покинутим — колишній піонертабір охороняється! Хоча це не завадило розграбуванню — перила зрізані, меблів нема, електрощитки випотрошені. Приміщення порожні. Зберіглися тільки малюнки на стінах і стільці.

Попри погану збереженість заброшки, все одно захотілося полазити. По-перше, закинутих санаторіїв, а особливо доступних, в столиці небагато. По-друге, елементарна цікавість. Піонертабір «Салют» — популярний абандон. Але звітів з нього майже нема. Так само, як і історії цього закладу. І по-третє, судячи по фоткам з об'єкту, піонертабір потроху руйнується. Тому хотілося його дослідити, поки не розвалився.

Єдина проблема (окрім ризику напоротися на охорону) — місцерозташування. Піонерський табір «Салют» стоїть вглибні лісу, на межі Києва з областю (тому дехто помилково вважає що він у столичній області). Дістатися до нього непросто. Не кажучи вже про те, що мені для цього треба проїхати через все місто. Майже рік тому зі знайомою сталкершою намагалися підійти з Бортничів. Однак не дійшли. І от, друга спроба. На днях із samogonnoeozero відправилися досліджувати «баянний» піонертабір. Тільки транспортацію продумали краще. І поки вилазка відклалась на рік, ми ледве не запізнились. Корпуси почали зносити!

А ще дуже пощастило з погодою.
( Читати далі (+76 фото/15МБ)... )

Про що вже точно не думав, так про те, що після двох фотозвітів про дачу, знову повернуся до цієї теми. Здавалось: ну що ще можна показати?! Та й думки про дачу останнім часом викликають спогади, які навівають сум. Але життя триває. Тож і цього року відкрили черговий дачний сезон. Ну а щоб було цікавіше, взяв з собою фотокамеру. Тим паче, були розмови що дачу або віддамо родичам, або взагалі продамо. Тому захотілося сфотографувати на згадку. А фотозвіт вирішив зробити з тих самих причин, що й у 2015му: відсутність інших тем; на дачі круто; зміни на дачі; відсутність фотопрогулянок по виставках квітів.

Якщо перший звіт про дачу був присвячений пригодам кота Рижика, ночівлі на дачі, новим рослинам і квітам, то другий огляд був про дачу без нашого коте. Цей, третій огляд, про нову дачу — добудовану і без котів. В порівнянні з дачею 2015 року, її добудували (хоча ще добудовувати і добудовувати). Ну, це я показувати не буду. Це особисте. Зате покажу інші зміни — пташки, нове дерево, капітальну обрізку дерев і результат травневих приморозків.


1. Чергові фотозамальовки з дачі.

Як зазначив вище, розсекречувати дачу не буду. А от рослини, квіти та інші фотозамальовки з радістю покажу.

І ще... фотки розміщені на Яндексі. Тому якщо їх не видно, використовуйте VPN-плагіни до браузерів Opera і Chrome, або Тор браузер. Ну а я починаю фоторозповідь.
( Читати далі (+53 фото)... )

Вчора вийшов прогулятись. Думав, трохи потеплішає — і можна не ковзатись по дорозі. Але виявилось, що погода — лайно! Як пишуть синоптики: «замерзання мокрого снігу на землі і ожеледь». Прийшов додому, обтрусився — стільки льоду обсипалося. Фотік і телефон мокрі від конденсованої вологи. Руки замерзли. Тому-то і назва така провокативна.

А сьогодні інша крайність. Обіцяли ожеледицю і -2˚С, а походу відлига і калюжі. Ну, зате не слизько.


1. Вчора — ожеледиця і намерзання мокрого снігу. Сьогодні — калюжі.

Та я все одно трохи прогулявся трохи по місту і дещо нафоткав.
( Читати далі (+36 фото)... )

  Якби не обламалися з samogonnoeozero із вилазкою, то можливо б і не прогулявся Бортничами. Хоча не скажу, що було таке сильне бажання там пройтися. Просто Бортничі залишались чи не єдиним масивом Києва, де я ще не був. Щоправда, і робити там нічого. Хіба шо фоткати автобуси і маршрутки — бо шанувальники громадського транспорту в тому районі майже не фотографували. Все-таки це віддалений масив столиці. А мені щоб туди дістатися треба пертися через весь Київ. А це і час, і гроші.

  Розвідати Бортничі допоміг випадок. Справа в тому, що наш шлях пролягав через цю місцину. А оскільки вилазку довелося перервати, то повертатися додому ні з чим не хотілося. Тому і відбулася ця прогулянка. Тим паче, фотозвітів з Бортничів не зустрічав.


1. Так виглядає центр масиву Бортничі. На вигляд — типове селище міського типу. Доля правди в цьому є: раніше Бортничі були смт..

  Бортничі — це віддалений масив Києва, розташований на лівому березі Дніпра і оточений лісом. З 1988 року ця територія була включена до складу столиці. В 1987-1988 роках Бортничі були селищем міського типу. До 1987 року Бортничі були сільским населеним пунктом. Можливо через це масив сприймається як передмістя, а не як частинка Києва. З «цивілізацією» з'єднується автобусним маршрутом №104 (Ст. метро «Харківська» - Бортничі (Фельдшерсько-акушерний пункт)).
  Масив складається з багатьох урочищ: Демидівка, Борова, Каланчак, Гора, Орохів, Угольня, Слобода та ін.. Це й не дивно, бо за площею масив чималенький.
  Свою назву поселення отримало від слова «борть» — дуплисте дерево, в якому селилися бджоли. Ймовірно, що стародавні мешканці займалися бджільництвом.

  Незважаючи на таку еволюцію населеного пункту — від села, до смт. і до району Києва — пам'яток і цікавостей там нема. Тому матеріал розбавив фотографіями осіннього лісу.
( Читати далі (+34 фото)... )