Трохи про все і не тільки

Аж не віриться, що добігає до завершення масштабний ремонт зубів, розпочатий ще наприкінці минулої осені. Це дійство настільки знакове, що вирішив написати і на Dreamwidth, хоча тут текстові пости не вітаю.

Ремонт виявився цікавим, тому що за один період часу вирішив взятись аж за 6 зубів. Це багато. Причому з одним зубом провозилися довго (через організаційні питання), а інші зробили швидко. Виявилось, що окрім 2-х зубів, треба лікувати ще 4 (2 задавнені + 2 нововиявлені). Думав, що на це знадобиться багато часу, проте ремонтували швидко: за один, максимум — в два прийоми. Найчастіше — за один раз видаляли нерв і пломбували. А без лікування каналів запломбували аж 2 зуби за один візит! Хоча раніше один прийом витрачався на закладання ліків, а другий — для пломбування каналів, на третій візит — основна пломба. А тепер так швидко!

Звичайно, не завжди це безболісно і комфортно, але переважно ремонт виконувався без болю. Єдина незручність, те, що треба довго сидіти з відкритим ротом, особливо у важкодоступних місцях (я ціную те, що не примушують, але всидіти так важко). Нажаль, в процесі ремонту з трьох зубів видалили нерви (як дізнався на власному досвіді, депульповані канали ще не означають, що зуб не буде боліти). Але на якийсь час зуби ще поживуть. А найбільше тішить, що зберегли два претенденти на видалення. Найімовірніше, це і посприяло бажанню пролікувати всі зуби.

Зараз залишилось пролікувати (точніше, поремонтувати) ще один зуб — складний і важкодоступний. Якщо ставити міст, можливо, ремонт ще затягнеться на місяць (поки підготують вставку, поки обточать під яснами, поки знімуть зліпок, поки виготовлять коронки). Ймовірно, ще доведеться зробити обстеження декількох зубів, які, на мою думку, претенденти на видалення. Однак найбільшу частину робіт вже зробили.

Замислювався над імплантацією, однак за умов воєнного часу не впевнений, що варто розпочинати. Відсутність декількох зубів підряд планую компенсувати коронковим мостом, а що робити з одиночними відсутніми зубами не знаю. В усякому разі, про необхідність встановлення імплантів на даному етапі лікування не кажуть.

Дивуюсь, що захотів зробити санацію (лікування всіх проблемних зубів), а не лише "аварійний ремонт". Можливо, колись таке і було, але, в основному, займався ліквідацією гострого болю або якщо відвалювалась пломба чи обламувався зуб — а цього разу вирішив пролікувати всі зуби, які цього потребують. Правда, стоматологія — дорога медична послуга. Наприклад, один зуб зі складним і тривалим (не з моєї вини) лікуванням обійшовся майже в 9 тисяч гривень.

Не знаю, що мене змусило поремонтувати всі хворі зуби. Напевно, щоб мати можливість насолоджуватись дегустаціями (причина 1) — єдиним доступним зараз задоволенням; чи тому, що при загрозі війської служби ремонт зубів ввижається проблематичним (судячи за пацієнтами у військовій формі, у них немає часу на зуби, а який ремонт у військових частинах і на полігонах — та мабуть хріновий) (причина 2). Ну а може захотів позбутись додаткового джерела роздратування, щоб хоча б зуби не боліли на фоні постійних ракетно-дронових атак (причина 3). А ще є така гіпотеза, що на підсвідомому рівні захотілось зберегти свої зуби подовше (причина 4). Але це на мене зовсім не схоже, враховуючи схильність до інстинкту самознищення (просто за допомогою зубів нашкодити собі майже неможливо):) Хіба шо максималізм або альтер-его взяло гору.

Сподіваюсь, що після такого масштабного ремонту, зуби хоча б рік не потребуватимуть лікування.

Сьогодні у мене ювілей – блогу "Трохи про все і не тільки" виповнилось аж 10 років. Важко в це повірити. Тоді, в далекому тепер, 2012-му, першим дописом була розповідь про перемогу української збірної у європейському футбольному чемпіонаті "Євро". У цьому році майже за місяць до ювілею відбулася не менш знаменна подія – перемога учасника від країни (Kalush Orchestra з піснею "Stefania") на пісенному конкурсі "Євробачення-2022".

10-річчя блогу. За мірками світу інтернету це довгожитель. Більшість блогерів закидують цю справу через декілька років або публікують пости рідше і рідше. І причин для цього багато: банальна лінь, зайнятість, зменшення читацького інтересу, посилення цензури (у випадку з Livejournal), надійність і закриття фотохостингів (це взагалі головний біль для блогера), перехід на інші формати (аудіо або відео). Саме тому блоги, в "класичному" розумінні, як інтернет-щоденник або фотозвіти, занепадають. Зараз у моді або відео, або коротенькі відео, або дописи з однією чи кількома знімками. І що б там не казали про інтернет, віртуальний світ не такий довговічний, як це здається. Наприклад, мені доводиться витрачати багато зусиль, щоб підтримувати життєздатність блогу. По-перше, це блог-платформи. Як не дивно, цей блог розпочав у 2012-му на Я.ру (сервісі від Яндекса). Паралельно, у серпні 2013-го, завів блог у популярному на той час Livejournal (ЖЖ). Через два роки яндексівці прикрили свій сервіс, тому довелося переносити старі дописи в ЖЖ. Що цікаво, на Яндексі знову повернулись до блогів. Але віри їм вже немає.

Наступним етапом був 2017 рік з переїздом серверів ЖЖ до Ресурсної федерації. Відповідно, нові хазяї почали "закручувати гайки", тобто, посилювати цензуру. Особисто мене це не стосувалось (до останнього часу), але багато блогерів пішли на інші сайти. Ну а я завів блог на Dreamwidth і переніс туди старі дописи (нажаль, не додумався перенести ще й коментарі – хоча тоді була така можливість). Відтоді паралельно веду блоги і на ЖЖ, і на Дрімі. Хоча у зв'язку з посиленням цензури, деякі дописи не розміщую в ЖЖ.

Але найбільше клопоту не від паралельного ведення блогів (кроспостинг? Ні, не чув!), а від розміщення фотографій в інтернеті. Спершу розміщував свої фотки на Яндексі. Однак навесні-влітку 2017-го російські сайти в нашій країні заблокували. З усіма сервісами. Відповідно, і фотохостинг від Яндекса потрапив під роздачу. При цьому дивує, що ЖЖ і Рамблер не потрапили під заборону. Тоді дуже засмутився. Поступив, як і багато інших блогерів – не став переносити старі фотки. Правда, для перегляду необхідно було скористатись "обхідними шляхами" – VPN (які дуже гальмували), проксі, Тор-браузером (у ньому ЖЖ чомусь взагалі не відкривався). Зрозуміло, що для нових звітів потрібно було шукати новий фотохостинг.

Наступний хід був від Яндекса. Незадовго після блокування в Україні вони зробили підлість – у лютому 2018-го вони взагалі закрили фотосервіс, об'єднавши його зі сховищем. Хоча при цьому пообіцяли, що знімки, які були розміщені раніше, будуть хоститися. І, як не дивно, старі знімки ще висять. Правда, не обійшлося без приколів – прибрали функцію обертання.

Часткових або повних переїздів на нові фотохостинги було аж три. В 2017-му, за порадами блогерів, перейшов на Flickr (частковий переїзд). Потім, через зменшення ліміту для безкоштовного розміщення в 2019-му, довелося піти на вітчизняний хостинг – io.ua. Однак радість була недовгою – сайт часто не працював, а навесні 2021 вони помахали блогерам ручкою і закрилися. Так мені довелося втретє переходити на новий хостинг (imgBB) і переносити туди частину знімків. І, на днях, був змушений перенести туди і решту фоток, тому що Дрім перестав відкриватись через проксі або VPN. Втім, новий хостинг часто підгальмовує. До того ж, Флікром та іо користувався два роки, тому не здивуюсь, якщо поточний фотохостинг накриється в 2023-му році.

За ці 10 років блогерства назбиралось 407 фотозвітів і понад 19 тис. знімків. Поки переносив старі фотки, ловив люті флешбеки, оскільки за 10 років у житті відбулося багато змін – не стало кота Рижика і з'явились нові котики, зустрів і втратив подружку-напарницю, захопився сталкерством, змінились музичні смаки, змінив декілька місць роботи, в блозі і у спілкуванні перейшов з російської на українську. За допомогою блога знайшов нових друзів. Завдяки блогу був стимул розширювати кругозір і подорожувати країною. Були цікаві екскурсії по автобусним паркам столиці та тролейбусному депо, екскурсія за лаштунки військово-історичного шоу, концерти популярних виконавців, прохід по залізничному мосту, виставки і парад військової техніки, автомобільні виставки, катання на човні, дніпровські острови, епічні закинуті об'єкти, музеї.

Чи буду писати далі? На підтримання блогу витрачається стільки сил і часу, що зменшується бажання публікувати нові фоторепортажі. Особливо, після нещодавнього перенесення знімків. Тим паче, з новим контентом зараз напружено, а змінювати формат не хочеться. Тому, якщо і буду писати, то рідше. Сподіваюсь, що настануть кращі часи для класичних блогів. Ну і, на завершення, дякую всім читачам, які пройшли зі мною цей шлях!

Не хотів сьогодні писати. Планував зробити запис пізніше, однак протягом тижня відбулись знакові події. Як позитивні, так, нажаль, і не дуже. Напишу їх без прив'язки до дат, хоча і у хронологічному порядку.

Отже, тиждень тому було пару походів до магазину: забрати покупки і власне на закупки. Дефіцит товарів зменшився, значить є завози товарів. Звичайно, порожні полиці залишились, але їх менше, ніж в перші тижні війни. З'явились соуси і кетчупи, олія, овочі, хлібобулочні вироби, побутова хімія і гігієнічні засоби. Ще й цінники стали відповідати реальним. Це теж добре.

Ще з попереднього тижня накупив собі улюблених цукерок — міні-Снікерси і сушені дині з арахісом у білому шоколаді. Ці цукерки нагадують про довоєнне життя. Наприклад, міні-Снікерси почав купляти з початку 2018-го року. Пригадую, як пригощав ними подружку під час останньої спільної вилазки у лютому 2020-го, а вона не захотіла. До речі, сьогодні 8 місяців як її не стало.

Солодощі викликали ностальгію. Причому таку, як казала психологиня: спогади будуть викликати приємний сум. І якщо раніше я уникав згадувати попередній життєвий етап (2013-2020/2021), то тепер навіть приємно, що хоч щось пов'язує з минулим. Тим паче, використовував цукерки для заїдання стресу. Так, забагато солодкого шкідливо, але хоч на якийсь час відволікає від оточуючої реальності.

Дізнався як правильно обклеювати вікна скотчем. Наклеїти навхрест недостатньо. А на повне заклеювання не вистачить скотчу. До того ж, в процесі поклейки поламались жалюзі. Це мене вивело. Але добре, що частково вдалося полагодити.

Мамина знайома розповіла мамі, що з Мурзіком все добре. Просто він знайшов кицьку в сусідньому дворі і загуляв з нею. Чи повернеться до нас — невідомо.

На вихідні місто завмирає. Людей на вулицях майже немає. Машин теж набагато менше, ніж в будні. Можливо тому світлофори вимкнені.

По ночах темінь. Хоча іноді вмикають деякі ліхтарі. Та й мешканці не завжди сумлінно виконують настанови. Однак в кімнатах нічого не видно. Декілька разів вже стукався об стіни і двері. Ну і коліно продовжує боліти час від часу.

Російське вторгненння до України триває вже більше місяця. Новини і постійні вибухи виснажують нерви. Бігаєш між своєю новою кімнатою, коридором і ванною. Ще й гасаєш до туалету, бо нерви. А сусіди, здається, не бояться нічого. Батькам теж все одно. А я так не можу. Чим лікувати нерви? Порнушка вже не допомагає. Цукерки доїв.


Думаю, може кудись чкурнути (от слово, яке ніколи не використовував)? Є один варіант, який не вимагає оренди житла(!), поближче до природи. Правда, батьки нікуди не хочуть їхати. Їм пропозиція не сподобалась. Та й нема деяких засобів для автономного проживання — так би може й поїхав.

Вирішив написати, поки є можливість. Бо з кожним днем небезпека посилюється.

Ср - 09.03.2022
Батьки хоч і були на валізах, нікуди не поїхали. Я вже замислювався над плюсами самотності, але, Слава Богу, якось вдалося примиритись. Правда, тепер кожен сам по собі (за виключенням харчування), а мама пів дня взагалі не розмовляла зі мною. Таке вже було — і ось знову. Навіть спимо у різних кімнатах. Причому, що цікаво, розсварився і з братом. Ну а переїзд батьків якщо не скасовується, то хоча б відкладається.

Заради антистресу посерфив порнушку. Без особливого інтересу.

Попри "хитке примирення" батьки продовжують сваритись між собою. Думаю: добре, хоч не зі мною скандалять. Намагаюсь не встрягати у перепалки.

День видався сонячним (до опівдня), що теж порадувало.

Фотохостинг imgBB запрацював. Також через VPN відкриваються знімки на Яндексі.

Звалив з блог-платформи Livejournal, на якій тусувався з 2013 року. Останньою краплею стало "закручування гайок". ЖЖ перетворюється на рашистську помийку. До того ж, там вже давно нема активності.

Чт - 10.03.2022
Ніч пройшла більш-менш спокійно. Хоча було холодно. Як назло, опалювальний котел зламався. Батько не хотів купляти новий, а тепер нічого не зробиш. Тому гріємося обігрівачами. Зрозуміло, це ще один привід для суперечок між батьками.

Оскільки кожен сам по собі, влаштував велике прання, бо з початком війни нічого не прали. Підсушувати довелося на обігрівачі.

Сьогодні також світило сонце, що хоч трохи підняло настрій.

Мама облюбувала мою кімнату, а я оселився у маминій кімнаті, яка до 2015 року була моєю. При цьому щось перебирала і перекладала. Однак я стримувався і не ліз із докорами чи запитаннями. Облаштовується в новій кімнаті.

Пт - 11.03.2022
Вночі гуркотіло, тому зміг заснути лише під ранок.

Вдруге, від початку російського вторгнення, помився. Правда, через мамине прання, митися було незручно. А ще попідмітав. Не знаю звідки, але сміття накопичується швидко — доводиться підмітати ледве не щодня. Я не люблю хатні справи, але підмітання відолікає від думок і дає можливість розім'ятися.

Щоб бути в курсі подій, змушений щодня заряджати смартфон. І це при тому, що вмикаю режим повної економії.

І цей день був сонячним. Та й світла пора доби стала довшою.

На ніч не втримався від прослуховування музики, за якою заскучив. Настрій, звичайно, не дуже підходящий, але невідомо скільки ще триватиме російсько-українська війна. В інтернеті читав, що, як мінімум, бойові дії продовжуватимуться до 20 березня.

Сб - 12.03.2022
Опівночі щось гупнуло. Почув навіть у навушниках. Потім затихло і вдалося поспати.

Тим часом, в Лаптєстані заборонили Фейсбук та Інстаграм. На черзі Ютуб?

Нікуди не вилазили. Навіть батько, який майже щодня ходить по магазинам.

Протягом дня щось гуділо і бабахкало. Випадково дізнався, що це бомблять Білогородку. Звиздець наближається. Хоча в місцевій спільноті в соцмережах нічого не пишуть про небезпеку. Батько так взагалі зберігає спокій.

Ось такі новини станом на 17-й день війни.

Ніколи б не подумав, що доведеться жити під час справжньої повномасштабної війни, але "братушки" з Ресурсної псевдофедерації 24 лютого вторглися до України. В принципі, цього можна було очікувати, адже з давніх часів русня намагалася підім'яти під себе нашу країну. Будь-яка імперія існує доти, доки збільшує свою територію і кількість підданих. Рашка – не виключення.

Про напад Росії на Україну писали і розповідали багато блогерів, тож і я вирішив про це написати. Нажаль, фотозвіту поки що не буде – по-перше, у воєнний час фоткати ризиковано; а по-друге, від'єднав комп (цей допис пишу зі смартфону). Так що повертаюсь до формату онлайн-щоденника.

Тривожні валізи були зібрані ще до початку вторгнення, тому лише докладали деякі речі. Я підключив вінчестер зі старого компа і переписав найважливіші частини архіву. Зробив це без інструкцій.

Потім пів дня облаштовували сховище. Виявилось, що батько назбирав цілий підвал мотлоху. Правда, дещо я сам не захотів викидати при попередніх прибираннях – наприклад, старий дитячий вєлік і дитячі телефони. Тепер же ці раритети довелося викинути на смітник. Шкода, але у даний момент найголовніше – виживання.

В сховищі спати неможливо. Хоча тихіше, ніж в квартирі. Перші декілька днів бігали між помешканням і сховищем, але ні те, ні інше не можна вважати безпечним місцем.

Була можливість евакуюватись до родичів у тиху місцину, однак батьки не захотіли. А з початком російського вторгнення тікати пізно.

Добрі люди подарували коробку лавашу. Після вмовлянь батько розніс частину лавашів сусідам.

Не обійшлося без сварок. То суперечки через вибір місця для укриття. То через те, що відкрив нову пачку лавашу, не помітивши вже відкриту. То щось заховають і фіг знайдеш. Коли закінчиться війна, мабуть, треба думати про роз'їзд.

В перші дні вторгнення лапотників ночами не спав. Від безсоння були дивні відчуття: наче йдеш по металевому містку, який вібрує від кроків; сни 2D, як заставки до телепрограм. Зараз більш-менш вдається поспати.

Відписався від російських відеоблогерів і понаставляв їм дізи. Деякі русняві сайти чомусь не відкриваються. Напевно, заблокували доступ з українських IP. А ще чув, що ЖЖ можуть заборонити у нас.

Лаптєстан викинули зі світового спорту, скасувавши фінал Ліги чемпіонів, етап Формули-1 в Сочі. Русню дискваліфікували на "Євробаченні". Автомобільні корпорації вийшли з російського ринку. А скрєпоносцям байдуже. Правда, деякі вже почали скиглити через підвищення цін. Може хоч через холодильник дійде, що рашисти будуть в світовій ізоляції.

А ще це один з найгірших Днів народження. Святкувати за нинішніх умов неможливо і не хочеться. Роботу довелося відкласти. Може і добре, що Мері не дожила до таких часів.

Закінчується рік — а це значить, що треба підготувати підсумковий звіт. Але цього разу доведеться обмежитись текстовим дописом, бо показувати нічого, а розповісти є про що. 2020-й видався скупим на поїздки і культурно-масові заходи (їх взагалі у році, що минає, не було!), однак при цьому вистачало проблем.

Мабуть, потрібно розпочати з хорошого. Нажаль, позитиву було мало. Це вилазки по цікавих заброшках — оздоровчому табору в Пущі-Водиці та пансіонату в Києві. Причому на одній вилазці випадково зустрів інших сталкерів, а на другій вперше лазив із новим напарником. Наприкінці лютого з'їздив з Мері на базу відпочинку «Космос» — цікаву заброшку в гарному стані. По дорозі до неї поблукали лісом. В липні була поїздка на закинуту школу поблизу Зони відчуження, яка виявилась експериментальною і на якій відбувся «запал» прикордонником. А на зворотньому шляху потрапили під грозовий фронт зі зливами. З незвичного — відвідав незвичний об'єкт в місцевому лісі — руїни очисних. Нажаль, звітів про заброшки було лише 8. Сталків із залазом ще менше — 6.

На день народження подарував собі покатеньки на лівобережних трамваях із відвідуванням трамвайного депо.

До гарних подій можна віднести й купівлю навушників, які хоч і заїдають, але працюють 9 місяців. Зазвичай навушників вистачає на менший термін.

По роботі є що робити, хоча очікував, що завдання скінчаться до кінця року. А ще додалися нові обов'язки, які навіть стали цікавими.

А ще почав робити зарядку.

А тепер про погане. Майже весь рік просидів вдома, нудьгуючи, тому що в країні епідемія нового вірусу, а я у групі ризику. Рекордно мала кількість звітів, бо не було чого показувати. В смартфоні зламалось гніздо для навушників (полагодили). Вдома прорвало трубу і затопило житло. Регулярні перебої з електропостачанням. Зламався ліхтарик. Доламав радіоприймач (правда, ще працює). Зір продовжує псуватись. Купівля некомплектної техніки (доукомплектували, але довелося поморочитись доводячи правоту) і бракованих товарів. І це ще не повний перелік. А у грудні «порадували» подорожченням електропостачання, газу, води, мобільного зв'язку. І хоча це все очікує з 2021 року, дізналися про це у цьому році.

До негативу ще можна додати пожежі у Зоні відчуження. А я так мріяв там побувати.

І ще декілька фактів: вперше пропустив вибори (через пандемію), побачив смог від пожеж і пилову бурю, спробував нові гриби (парасольку червоніючу і дощовик).

З подій, які засмутили — закриття відеоблогу Belov Blog і арешт відеоблогера МШ, збиття українського літака Боїнг в Ірані, скасування електронного декларування, зашквари преЗЕдента і Слуг народу його приСлуг.

Тож з Новим роком, шановні! Хоча здається, що 2021-й навряд чи буде кращим, ніж цей рік.

Показувати нічого, але є про що написати — думок і новин накопичилося багато. А це значить, що до вашої уваги рубрика «литдибр».

В цю п'ятницю сталася пригода. Сиджу ввечері, нікого не чіпаю — починяю примус розмовляю по телефону... І раптом помічаю, що лампи починають мерехтіти. Ну, думаю, скоро перегорять. Або струм в мережі падає. Тільки про це подумав — комп вирубається і вмикається. І все б нічого, якби ж одним разом обмежилось — однак напруга продовжувала стрибати, а комп то вимикатись, то вмикатись. Напевно, напруги було недостатньо для роботи компа. Отож вирішив його вимкнути. А потім, інтуїтивно, пішов до іншої кімнати і помітив блакитно-зелене зарєво за вікном. І тріск. Здавалось, що збоку перед вікном — кульова блискавка. Але побачив, що над високовольтною підстанцією хмару від електричного замикання. Побачене шокувало. Розбудив батьків, які встигли влягтися. Взяв фотокамеру. Та, як кажуть, «найкращий кадр це той, який не вдається сфотографувати» — поки підбіг із фотіком, все скінчилось. А на частині міста стало темно.
Якщо цікаво, в інтернеті є відео.

---------------------------------------------------------------------

Ще одна важлива подія тижня — пожежі. Хоча, здавалось би, карантин. Але ніт — люди займаються городами, випалюють суху траву. Кажуть, що велика пожежа біля і в зоні відчудження. Димовуха така, що згадались пожежі від торфовищ у 2015 році. Правда, цього разу горіли не торфовища, а ліс і поля — бо запах інший. Було неможливо провітрити, оскільки все одразу наповнювалося димом. А небо закрили хмари з диму — так, що сонце стало помаранчевим, як на заході. І сонячні промені теж помаранчево-персикові. Краєвиди, звичайно, колоритні. Однак треба сидіти вдома. Хіба ш з вікна фоткати.

----------------------------------------------------------------------

Всі так рекламували і нахвалювали серіал "Спіймати Кайдаша", що вирішив і собі подивитись. Правда, поки що одужав лише одну серію (буду розтягувати задоволення — какрантин же надовго), але й так сподобалось. Знято круто. Сюжет цікавий. Ну і нагадує про шкільні роки, коли вивчали "Кайдашеву сім'ю" Нечуя-Левицького. Єдине, до чого можна приколупатись, так це до лютого суржику.

----------------------------------------------------------------------

Карантин триває вже майже місяц (з 13 березня, а суворий карантин із 17-го березня), і , як мінімум, буде продовжуватись до 24 квітня. А може обмеження подовжать аж до середини травня. Зрозуміло, що епідемія швидко не вщухне: кажуть, що корнавірус тепер назавжди залишиться з людством, а пандемія триватиме до весни 2021 року. І найгірше, що навіть після послаблення карантину деякі обмеження залишаться. Правда, невідомо які. Скоріш за все, ще носіння масок і дотримання дистанції між людьми.

На фоні затяжного карантину накриває апатією і лінню. Продуктивність праці впала, не хочеться нічого роботи. Засинати важко, тому що ніде взяти нові враження. Перегляд відео на Ютубі і музика? Ну так цим я й так розважаюсь. Робота? Так я й так вже більше року працюю вдома. Все те саме, що й раніше. Окрім прогулянок, поїздок і вилазок. Не вистачає власного простору і можливості побути на самоті. Всі ж вдома! Не знаю навіть де взяти натхнення.

"Дякую, рік був шалений.
Але був The Best."
(TARABAROVA)

Традиційні зорічні підсумки року, що минає. Правда, цього разу в незвичному форматі — у вигляді фотозвіту. Таким чином вирішив поєднати огляд найцікавіших фотозвітів (хоча цього року всі звіти гарні) і текстовий огляд подій 2019 року. А простіше кажучи — показати фотки вилазок, подорожей, прогулянок, незвичних смаколиків і подій, які відбулися в 2019 році.

За рік опублікував 42 (з підсумковим звітом — 43) звіти. Це не багато, але й не мало. Особливо, врахрвуючи, що вимушених постів майже не було. Рейтинг блогу в ЖЖ трохи піднявся.


1. Цей рік видався дуже цікавим і був роком відкриттів. Стільки нового я ще ніколи не відкривав у одному році. Це і екскурсія по колектору (підземній річці), перша вилазка у бомбосховище, і вилазка на закинутий військовий аеродром, і голосування на відборі учасників на «Євробачення-2019», прогулянка на човні, відвідання парку Кіото під час квітування сакур, вперше побував у листяному лісі, вперше пройшовся по залізничному мосту, відправлення повідомлень на радіо. А ще — приїзд гуртів «ТНМК» і «Kozak System» у моє місто. Також в 2019-му була рекордна кількість вилазок по заброшкам — 18. Шкода лише, що половину з них довелося здійснювати самотужки. А ще в цьому році спробував чорне морозиво. Протестував новий смартфон. З'їздив у гості, де не був 12 років! І жодного разу не побував на дачі:( Проте вдалося з'їздити в три області(!) — Вінницьку, Чернігівську і Житомирську. Не кожного року вдається так подорожувати. Причому, дослідив дві заброшки в інших областях. Правда, було декілька повернень у вже знайомі і ностальгічні місця.

Звичайно, не обійшлося без пригод (зламався фотік і доламав окуляри, зміни на роботі, були проблеми з фотохостингом). Але, в цілому, рік був більш-менш спокійним. А ось в житті країни, ну і моєму житті, були президентські вибори в два тури із запеклим протистоянням між прихильниками/противниками двох основних кандидатів. Потім — парламентські вибори і досить суперечливі і неоднозначні дії новообраного президента і його політичної партії. Так що були причини позлитися і понервувати. А у нашому невеличкому місті збудували і відкрили перший гіпермаркет.

Ну а 2019-й можу охарактеризувати такими словами: відкриття, зміни, ностальгія і незвична погода.
( Читати далі (+43 фото)... )

"Ти що?! Ай-яй-яй! Та хіба так можна" — закричать самі знаєте хто. Але нічого не поробиш, люблять у нас н@йобувати (вибачайте на слові) народ. І один одного. Але ще гірше, коли це роблять ті, хто над народом — постачальники, НКРЕ або влада (так сказали в облгазі). Хто винен нехай розбираються диванні політолухи. Я не знаю, хто винен, — але до Облгазів претензії були давно. Тому вся підозра на них. Два чи три рази надсилали надумані борги; а як стали розбиратись, виявилось, що "Ой, вибачте, це збій" (причому така ситуацію масова — чув і читав про це від багатьох споживачів, по тєліку показували). Але тепер надіслали платіжки, в яких зробили дорахування за начебто "коефіцієнт коригування об'єму спожитого газу". Мало того, що ціни невідомо звідки беруться (ага, з Африки завозимо! Аякже! Три рази навколо планети проходять, щоб довезти енергоносії. І рентабельність — не більше 1, ну добре, 5-10%), так ще вигадують, як побільше обібрати.



На щастя, "світ не без добрих людей" — підказали вихід із ситуації. Нажаль, для цього треба було повозитись.
( Продовження... )

Звістка про закриття популярного фотохостингу ЯндексФотки стала шоком для фотоблогерів, які розміщували там свої знімки. Але потрясіння змусило замислитися не тільки над самим блогерством, а й над принципами ведення. Шкода, що раніше ніхто не підказав - тож доводиться самому до всього доходити.

За блог вирішив поборотися. Хоча там величезний шмат роботи. В тому числі, результатів безалаберності. Тому мої поради собі і колегам по блогерству.

• ВСІ відредаговані фото для блогу зберігати на компі. Навіть якщо для цього потрібно буде видалити оригінали знімків.


• Фотографії до одного звіту складати В ОДНОМУ АЛЬБОМІ - як на комп'ютері, так і на хостингу (щоб фотки до одного звіту не лежали в різних альбомах і в хаотичному порядку).


• Нумерувати всі фотки. Якщо шкода перейменовувати назви фотографій, то хоча б додавати порядковий номер.


• На фотохостинг завантажувати і розміщувати в альбомах ПО ПОРЯДКУ.

Такі прості поради значно б полегшили процес переїзду фоток. Бо на саме лише редагування доведеться витратити чимало часу. На скільки затягнеться цей процес навіть думати страшно. А про перенос фото можна думати ще пізніше.