Трохи про все і не тільки

Довго вагався: робити чи не робити повторний огляд місцевих закинутостей? Адже я вже публікував збірну "солянку" минулого року. І це при тому, що на всі доступні місцеві абандони раніше робив окремі огляди, а недоступні неодноразово проскакували у інших репортажах. Тоді, в 2020-му, вирішив, що окремі дослідження і загальний огляд — це, формально, трохи різні речі. Але при такому розклáді ще один рейд по боярським заброшкам виглядав би як "забоянювання" "забоянених" об'єктів. Однак відсутність нових вилазок і більш, ніж річна(!), пауза у звітах змусили перебороти лінь і небажання повторюватись.


1. Заброшки Боярки наприкінці 2021-го року.

За рік спостережень певні зміни все-таки відбулись: біля заводоуправління колишнього заводу "Іскра" і підвалу неподалік розчистили територію, з кінотеатру "Космос" винесли крісла і намалювали графіті на кіосках, а на старій базі водоканалу знесли будинок і складську будівлю. Надодачу відкрив нові об'єкти — руїни хати лісника і стоянку списаних маршруток. А ще відзняв колишній постамент пам'ятника паровозу. Так що, думаю, ще одна "збірна солянка" не завадить.

До речі, цього разу більшість фоток зробив на смартфон.
( Читати далі (+48 фото і відео...) )

Весь жовтень проминув у очікуванні вилазки хоча б з кимось із знайомих сталкерів. Однак заплановані сталки переносилися або скасовувалися. Тому вкотре довелося розраховувати на самого себе. А в такому випадку вибір об'єктів для дослідження звужується. І єдиною легкодоступною і відносно безпалєвною заброшкою залишалась колишня військова частина в центрі Білої Церкви. Правда, там і дивитись нічого — в порівнянні із 2012-м знесли дві будівлі. Та й тоді вона вже виглядала як тлінні руїни. Але декілька років тому цей абандон був у планах, тому можна було закрити цей гештальт.


1. В/ч А-2260.

Можливо наплутаю, але історія даної території така: в Білій Церкві базувалась 72-а механізована дивізія. Вона складалася із трьох майданчиків — 3-го, 5-го і 7-го. В процесі реформування армії механізовану дивізію реорганізували у 72-у механізовану бригаду. Тоді виявилось, що стільки військових містечок непотрібно. Тому 3-й майданчик — в/ч А-2260 — у 2002 році було розформовано. З того часу вона стоїть порожньою. Хіба що декілька будинків використовуються.

Зрозуміло, що за 17 років від закинутих будівель мало що залишилося, а сама територія перетворилась на джунглі. Зараз колишнє містечко використовується як прохідний двір для скорочення шляху між кварталами. Територія не охороняється і перетворена на смітник. Також там мешкають собаки.
( Читати далі (+37 фото)... )

В Святошинському лісі Святошинського району, на околиці Києва, розташований закинутий піонертабір, який, як не дивно, так і називається «Святошин». До нашого часу від нього залишилось небагато: напівзнищені, напівзруйновані, ще й частково обжиті залишки з діючим підприємством та собаками. Ще й невідомо скільки будівель на території. Бо з супутника будівлі, окрім однієї, зовсім не проглядаються. А на панорамах Google теж видно лише одну споруду. І то, якщо придивлятись. Коротше, зовсім непривабливий об’єкт для вилазки...

Але, шукаючи закинуті дитячі оздоровчі табори, бази відпочинку і санаторії поблизу столиці, натрапив на звіти зі «Святошина». І виявилось, що на території чимало спальних будиночків і господарських будівель (хоча вони і напіврозвалені). А ще є декоративні дитячі вежі і старі плакати. Ну і, звичайно, табличка на воротах. Так що можна щось нафоткати. Тим паче, інших заброшок на прикметі не було. Тож запропонував samogonnoeozero з’їздити. І прохолодного, але бездощового, літнього дня ми відправились на дослідження.


1. Табличка на воротах проста. Стели чи вказівника немає. Одразу видно, що піонертабір простенький. Раніше належав профспілці. А судячи за назвою «оздоровчий табір», встиг попрацювати і після розпаду СРСР.

На відміну від попередніх сталків, обійшлося без пригод. Все-таки, це околиця столиці біля автотраси з гарним автобусним сполученням. А ось заброшка змусила понервуватись. У вихідний день(!) в таборі були люди і їздили машини. Тому оглянули лише половину території (при тому, що піонертабір невеликий) і деякі знімки зробив смартфоном. Але побачив все, що планував. Причому збереженість залишилась на попередньому рівні.
( Читати далі (+47 фото)... )

Не найкраща ідея в спеку пертися в дальні перді, щоб потім весь день смажитися на сонці. Але так скучив за вилазками, що попри все вирішив їхати. Тим паче, поїхав не один, а з wh1sper956. Та й заброшка намічалась незвична і величезна — військова авіабаза в місті Узин. Знайомий там вже був, тому знав, де можна пролізти на територію аеродрому. А заодно перевірив що там можна полазити. Хоча там і палєвно, і кажуть, що використовується як стрільбище. Проте територія чимала, тому в разі чого буде де сховатись.

Єдиний нюанс, який бентежив — якщо в дальні перді і можна легко заїхати, то не факт, що виїхати буде так само легко.


1. Колишня військова авіабаза — перший закинутий аеродром в моїх вилазках.

Об’єкт — колишня закинута авіабаза стратегічної авіації. Утворена 1955 року в місті Узин Київської області як 106 авіаційна дивізія, до якої увійшов створений 409-й важкобомбардувальний авіаційний полк. Тоді ж збудували всю необхідну інфраструктуру і злітну смугу. І вже в травні 1956 аеродром прийняв перший літак. В тому ж році організовується 1006-й важкобомбардувальний авіаційний полк (ВБАП) і командування 79-ї важкобомбардувальної авіаційної дивізії (ВБАД), до складу якого входили декілька авіаційних полків з усього СРСР. До кінця 1950-х побудували службові і житлові будинки. А зусиллями гарнізону проклали високовольтну лінію до Узина. У 1985-му 409-й ВБАП реорганізовується у полк літаків-заправників.

Після розпаду СРСР авіабаза увійшла до складу Військово-повітряних сил України. В 1992му на аеродромі базувались 21 літак Ту-95МС-16, 21 літак-заправник ІЛ-78 і по одному бомбардувальнику Ту-95К і Ту-95М. Того ж року авіаційний полк розформували і організували базу зберігання і утилізації літаків. Росіяни напевно сказали б що «незалежні» влаштували розпил заради збагачення. Але ні! Україна оголосила себе безядерною державою і тому бомбардувальна авіація виявилась непотрібною, ще й дороговартісною. Тому в 1998му прийняли рішення утилізувати Ту-95МС. Один бомбардувальник залишили в якості пам’ятника і встановили на в’їзді до колишньої авіабази. Інші попиляли. Декілька літаків віддали Росії за борги. А заправники ІЛ-78 переробили на транспортні літаки і передали різним компаніям. Аеродром закинули, а військове містечко і інфраструктура або знищена, або в напівзруйнованому стані. Однак «залишки колишньої величі» вражають і нині. А ще, з недавніх пір, після війни на Донбасі, військовий аеродром зробили резервним. Тобто, в разі чого, може прийняти військові літаки. Так що сама авіабаза охороняється. Навіть є діючий штаб.
( Читати далі (+77 фото)... )

Спочатку не планував робити продовження огляду занедбаних складів 1845-ї Центральної артилерійської бази боєприпасів, що у селищі Коцюбинське Київської області. І, тим паче, ще раз туди лізти. Бо цілком можна було обмежитись одним фотозвітом. Та оскільки в першій вилазці обійшов лише третину складів, та й то, найменш вцілілих, то ще лишалось що досліджувати. Площа 122 гектари — це немало. Проблема полягала лише в тому, що сектор зі вцілілими складськими будівлями розташований ближче до охорони і військового містечка. Відповідно, лізти туди ризикованіше, ніж в дальню частину.


1. Східна частина складської території військового арсеналу.

Поліз знову сам. Тільки цього разу почувався нормально. А ось стосовно адреналіну... Якщо під час першого сталку я більше лякався своєї уяви, але так нікого і не зустрів, то під час другої вилазки ледве не натрапив на охоронця. Тому добряче перенервував і нафоткав мало.

Однак воно було того варте. Бо східна частина військових складів відрізняється від дослідженої раніше західної. Наприклад, спостережні вишки стояли на інших опорах. Та найдивніше, що попри більшу кількість вцілілих будівель, вони були в напіврозваленому або розваленому стані.
( Читати більше (+53 фото)... )

Повертаюсь до традиції, згідно якої перший фотозвіт в новому році має бути про заброшки. Хоча цього разу розпочати рік міг би зовсім не сталк, а дігг. Але нажаль, обставини склалися так, що давно омріяну вилазку в Клов довелося відмінити:( Тому в передостанній день року вирішив спробувати полазити хоча б десь. Наприклад, по ДОТах вздовж залізниці. Точніше, не полазити, а повторити вилазку трирічної давнини. Бо тоді здійснив лише оглядову прогулянку (прим. — для перегляду з картинками з території України необхідно скористатись VPN, проксі або Тор-браузером). Тож справа залишалось за малим — пролізти всередину.

А як же сніг?! Ну, він трохи відтанув і промерз - тому його було небагато і він не прилипав до штанів. Ще й лісу, а відповідно, і лісників, по обраному маршруту не передбачалось. Так що на одиночній прогулянці мене ніхто б не потривожив.


1. Якщо в 2016му подивився не всі ДОТи: 229, 230, 231, 232, 233; і не поліз у 230, то в передостанній день 2018 року оглянув 229, 230 (із залазом), 231, 232, 233, 236 і 239 (не захотів залазити). Та й перший репортаж був у майже безсніжну пору, а нинішня вилазка відбувалась в засніженому антуражі. Тому однакових кадрів точно не буде.
( Читати далі (+61 фото)... )

Одна з найбільших концентрацій вцілілих ДОТів Київського укріпрайону локалізована в районі Житомирської траси і на в'їзді в Білогородку. Це 3й батальон оборони. Там аж сім вцілілих (401, 404, 405, 406, 417, 419, 420) і один напівзруйнований (418) ДОТи. Причому вони різних типів і поверховості. Серед них — і найвідоміший, і найбільший ДОТ з найдовшими підземними потернами (так звана, «міна») і додатковими бойовими оголовками — 401. А також модифіковані відкриті артилерійські позиції (ТАУТ), які одні такі на весь КиУР. Або малий одноамбразурний типу «МС». Одні з них музеїфіковані. Інші оголошені історичними пам'ятками. Решта — без охоронного статусу. Але найголовніше те, що вони доступні для полазок. Бо розташовані не в чиїмось городі, а посеред лісу.


1. Скажу чесно, план був важкуватий. Обійти пішки заплановані ДОТи 420, 419, 418, 417, 407, 406, 404, не втомивши ніг, було неможливо. Кілометраж за розрахунком становив 12,5 км. По факту вийшло, що намотав понад 19.

В цьому фотозвіті — ДОТи №№417, 418, 419, 420 і пам'ятник на місці командного пункту Київського укріпарайону. В заголовку номери ДОТів вказав у зворотній послідовності неспроста — саме в такій послідовності вийшла вилазка. Точніше, не вилазка — а похід.

Щоб йти самому стільки кілометрів було не нудно вперше взяв з собою навушники. Хоча «не нудно», це поки намотував кілометри навколо «цивілізації». Далі вже не було нудно. Бо в лісі влітку (окрім ДОТів) стільки всього! Непролазні чигирі. Жалюча кропива по півтора метри висотою. Відчуваю, що ті зарослі мені будуть снитися в кошмарних снах. А скільки павутини в траві і обабіч стежок (іноді і на стежці)! І все це під кружіння і жужжіння настирливих і кусючих комарів. Дивуюсь, як вистачило мотивації пройти весь маршрут. Але очі боялись, а ноги йшли.
( Читати далі (+72 фото)... )

Збирався продовжити дослідження Київського укріпрайону з новим напарником, але через сезон дощів похід перенесли на невизначений термін. Тому, поки видався перший бездощовий день, вирішив з'їздити сам. Для вилазки обрав ДОТ №179. В нього мав бути вільний доступ. А сам ДОТ незвичний — з підземними ходами (так звана, «мінна група»), чималий за розмірами (враховуючи підземелля). Ще й їхати близько і недорого.

Що цікаво, 179й ДОТ я вже оглядав раніше, в 2014 році. Ну, як оглядав? Спробував підступитися, однак вхід до підземної частини так і не знайшов. Тому цього разу зайшов не з траси, а з боку села. Так що вхід помітив. Та тільки наважитися самому піти в підземні тунелі було складно.


1. Підземелля ДОТу №179 вражають. Хоча за протяжністю вони найменші з усього КиУРу.

Вважаю, історична довідка не буде зайвою. Київський укріпрайон (КиУР) будувався в період 1929-1941х рр. спочатку для захисту тодішніх кордонів СРСР, а потім для оборони Києва від німецьких загарбників напередодні Другої світової (Великої Вітчизняної) війни. Укріпрайон складався переважно з довготривалих оборонних точок. Всього було побудовано 246 ДОТів різних типів. Найбільшими і найнезвичнішими фортифікаційними спорудами КиУРу є «мінні групи» — декілька ДОТів або оголовків, що з'єднувалися між собою підземними ходами і мали віддалені входи. Серед таких «мін» — ДОТи №401, 205 і 179. Найбільший серед них — 401й, облазив в 2016му (знімки на Яндексі). А 179й ДОТ є найменшою «мінною групою». Довжина підземних галерей всього лиш 226 м. (401го — 510 м.). Викликало здивування, що ця «мінна група» складалася з одного ДОТу. Виявляється, планувалася установка артиллерійського спостережного пункту (хоча його так і не побудували).

«Міну» №179 збудували в 1930 році. Наземний ДОТ стандартного типу, «М1», трьохамбразурний одноповерховий. Вписаний у пагорб древнього городища. Зруйнований внаслідок підриву. Нижній рівень з потернами індивідуального планування, залягає на глибині 7-8,5 метрів (за різними даними) — вцілів. Був розрахований на гарнізон з 11 осіб. В 1941 році ДОТ №179 приймав участь в захисті Києва і тримав оборону 73 дні.

Біля цієї оборонної точки щорічно відбуваються військово-історичні реконструкції. А в 2013му ДОТ був розчищений ентузіастами і музеїфікований. Але не витримав напливу дестройщиків і тому нині він доступний і для самостійного дослідження. Враховуючи, що сам ДОТ зруйнований, а довжина потерн найменша серед усіх «мінних груп», не розраховував що побачене мене вразить. Однак 179й ДОТ виявився дуже цікавим.
( Читати далі (+62 фото)... )

Проїжджаючи в автобусі по Пущі-Водиці помітив величезну кількість закинутих будинків. Ще й зруйнований піонертабір на в'їзді до масиву виглядав краще, ніж очікував. Так що додаткова «культурна програма» була визначена — і після вилазки по кінотеатру «Барвінок» попрямував до початку Пущі. Тим паче, автобуси по вихідних їздять з 45-хвилинним інтервалом, до опівдня лишалась година, та й надворі відчутно потеплішало.


1. Піонертабір «Світанок», санаторій і інші закинуті будівлі — в Пущі-Водиці сталкерського антуражу вистачає.

Особливість закинутостей Пущі-Водиці — заброшок багато, однак вони розрізнені і маленькі. Переважно, вони представлені поодинокими закинутими будинками. Серед яких трапляються як сучасні санаторні корпуси, так і старовинні дерев'яні садиби. Ось тільки всередині ті закинуті будівлі зовсім порожні. Оглядати нічого. Тому обмежився поверховим оглядом. Так що знову вийшла збірна солянка - окремо про кожен з тих абандонів навряд чи можна написати.

До речі, декілька годин тому дізнався, що Яндекс закриває сервіс Яндекс.Фотки (точно так само, як колись закрив Яндекс.Блоги). Начебто, просто переїжджає на Диск. Але вважаю, що зроблять, як завжди, косо-криво. Замість того, щоб подорожувати, перекидувати весь архів на Флікр? Зіпсували настрій. Аж писати перехотілось.
( Читати далі (+41 фото)... )

Продовжуючи тему заброшок, вперше публікую п'ять фотозвітів підряд про абандони. Так захотілося. Можливо тому що, на відміну від чотирьох попередніх «збірних солянок», даний пост присвячений одному об'єкту — відселеному офісному будинку.

Повз цей будинок я проходив регулярно. Ще декілька років тому він був зайнятий під податкову, а тротуар був заставлений машинами. Та одного разу помітив, що будівля відселена. Здавалося, наче дім готували під реконструкцію. Бо не вірилось, що будівлю в центрі столиці можуть просто закинути. Але з часом вигляд будинку тільки погіршувався. Тоді стало зрозуміло що це ніяка не реконструкція. А я з сумом (жаль старовинного будинку) і інтересом (все-таки, закинута будівля) поглядав на те все. Приглядався до нього аж з 2015го. То залазу не знайшов. То не насмілювася залазити в такому пожвавленому людному місці. Наважився на вилазку лише нещодавно. Причому спонтанно. Проходячи поруч, вирішив оглянути будівлю в пошуках залазу. І залаз був знайдений. І навіть не один. Та сталкерити не став. Не хотілося досліджувати одному і був стомлений. Однак і запланована вилазка не відбулася — навкруги було багато людей і машин. Проаналізувавши умови, вибрав день, коли найкраще пробратися — і зі знайомим сталкером успішно інфільтрувалися на об'єкт.


1. Відселений будинок на Лук'янівці. Чималенький. Це місце зовсім не розкручене. Хоча знаходиться у самому центрі Києва.

В процесі написання огляду віднайшов історію цього будинку на Артема (Січових стрільців), 91. Дореволюційний Київ ділився на вісім поліцейських районів. І одним із відділень був поліційний околоток на Лук'янівці. Збудований він у 1902 році за проектом відомого київського архітектора Іпполіта Ніколаєва. Вигляд будинку відповідав «цегляному стилю», коли декор створювала не ліпнина чи скульптури, а фігурна цегляна кладка. А напівпідвальний поверх, який спеціально виходить на бічну вулицю, використовали в якості приміщень для тимчасового утримання затриманих.

Околоточна поліційна дільниця в цьому будинку розміщувалась до 1917 року. З утворенням СРСР поліційний околоток став міліцейським відділком. З 1937го це було 12 відділення міліції, яке у 1958му переїхало до іншого будинку. А далі історія губиться. До листопада 2013го року там було Шевченківське відділення податкової служби. В жовтні 2015го власником цієї нерухомості стала заморська офшорна компанія. До 2016го будинок був виставлений на перепродаж. Ну а поки доля будівлі невідома, в закинутих приміщеннях оселилися бомжі. Як пишуть в одному репортажі, «будинок пропах гівном» і нічого цікавого всередині не лишилось. Податківці вивезли все. Та все ж дещо там залишилось.
( Читати далі (+39 фото)... )