Трохи про все і не тільки

Ювілейний, 400-й фотозвіт хотілося б написати про заброшки, однак епідемічна обстановка і карантинні обмеження не дозволяють подорожувати і, відповідно, досліджувати нові об'єкти (хоча ідей, де можна полазити, з'явилось багато). Тож залишаються або місцеві "баяни", або прогулянка по лісу. А оскільки нещодавно вже здійснював ревізію місцевих заброшок, вирішив пройтися по лісу. Так, це банально і не дуже цікаво. Та й прогулювався навесні. Тому навіть зарікався не продовжувати цикл фоторепортажів і прогулянок про місцевий ліс. Але традиція — є традиція. Тим паче, є приводи для чергової прогуляночки. Ну, хоча б початок нового життєвого періоду — без подружки і без поїздок.


1. Пройшовся звичним, але видозміненим маршрутом — від школи №2 до джерела і Йосипівського ставка (зайшов з іншого боку, вздовж річки Притварка). У цьому фоторепортажі будуть школа, краєзнавчий музей, осінні замальовки, джерело, струмок (річка) Притварка, містки, болото і ставок.

В чергову прогулянку вибрався без фотокамери. Знімав і фільмував усе на новий смартфон. Здається, почав розуміти тих, хто не заморочується з фотіком і задовольняється мобілографією.
При цьому, все одно знімки вийшли важкими, тому довелося їх перетискати. А 25-ти хвилинне відео взагалі заважило майже на 8ГБ.
( Читати далі (+40 фото + відео)... )

Ці заброшки ви вже могли бачити у моїх попередніх звітах. Причому, не один раз. А по деяким з них навіть вдалося полазити. Однак інших варіантів не було: знайомі сталкери з машинами відсиджуються по домівках і не хочуть нікуди їхати, а я сам не автомобіліст. Тому вирішив оглянути закинутості у своєму місті. «Баяни» «баянами», але всі разом я їх ще не збирав.


1. Закинуті об'єкти Боярки можна охарактеризувати такими визначеннями: маленькі, понурі, палєвні та охоронювані. Саме тому лазити по ним вперше стрьомно, а вдруге — нецікаво. Надодачу виявив, що стан об'єктів з кожним роком погіршується. Відповідно, дивитись там нічого. Тому в цьому звіті оглядова "солянка" абандонів, без залазів. Причому навідався не до всіх об'єктів.
( Читати далі (+42 фото)... )

«Все тече, все змінюється». І Київ теж не виключення із цього правила. Протягом 2019 року в столиці відбувся ряд змін. Зокрема, розібрали старий і зробили новий Шулявський шляхопровід, почали будувати лінію метро на Виноградар, встановили зв'язки між арками і зімкнули арки Подільсько-Воскресенського мостового переходу . А ще — збудували велосипедно-пішохідний міст через Володимирський узвіз (так званий, «скляний міст» або «міст Кличка»). Всі ці об'єкти викликали суспільний резонанс і висвітлювались фото- і відеоблогерами. Мене ж найбільше зацікавив Шулявський міст. По ньому я робив 3 фотозвіти. А ось інші новації не збирався показувати. Хоча ледве не піддався на заклики подивитись новий пішохідний міст. Але все-таки довелося побувати у центрі столиці. Тому вирішив зробити невеличкий огляд того, що змінилось, розбавивши репортаж замальовками зі знайомих і нових локацій.


1. Центр Києва в 2019-му не впізнати.

Похмура пізня осінь з туманами створила своєрідний антураж для знімків і роздумів стосовно нового вигляду столичного центру.
( Читати далі (+30 фото)... )

Через день після подорожі до Козятина, Вінницької області, на мене очікувала поїздка до Остра, Чернігівської області. І хоча це набагато ближче, ніж Козятин — якихось 50 км., на дорогу потрібно було витратити набагато більше часу, тому що до автостанції потрібно їхати через весь Київ із суцільними заторами. Та й транспортування здійснювалось за допомогою міжміських маршруток (залізниці в Острі немає). А маршрутки через села їдуть повільно. Отож знову довелося прокидатись о 5-й ранку і виходити зрання. При цьому виспатися не вдалося. Однак, поки є спільні подорожі — треба їхати.


1. Остер: нові церкви, природа і закинутості.

В Остер поїхав, в першу чергу, заради заброшок. Однак планував познімати й саме місто. Тому накреслив умовний план пам'ятників і церков. Але по ходу прогулянки дізнався про деякі невідомі пам'ятки, яких не було на Вікімапії і в путівниках.

Про саме місто зазначу лише декілька фактів (щоб не звинувачували в неточностях). Насамперед, воно давнє. Перші згадки про поселення датуються 1098 роком, як фортеця на дорозі Київ-Чернігів. Після розгрому татаро-монголами поселення відродилося у XIV ст.. Це було козацьке місто. Була там і єврейська громада. В радянську епоху це був курорт із базами відпочинку. Зараз це невелике провінційне місто з населенням до 7 тис. мешканців. За виглядом і враженням більше схоже на селище міського типу, що здивувало величезною кількістю закинутих заводів і покинутих хат. Правда, вдалося дослідити лише військовий санаторій.
( Читати далі (+54 фото)... )

Я люблю розшукувати, фотографувати і їсти гриби. Це і делікатес, і незвичний продукт, який належить до окремого царства. А начитавшись у однієї блогерші про збір грибів у лісі, ще більше захотілося піти на «тихе полювання».

Рік тому масово збирали гриби на дачах. Назнімав аж на два фотозвіти! Тоді навіть на власній присадібній ділянці був «улов» маслюків і глив. Вродили гриби і цього року. От тільки на дачу вже не їздимо, бо батько став погано бачити, машина несправна, а я керувати не вмію. Так що залишався єдиний варіант, де збирати, — місцевий ліс.


1. Гриби в блозі не дуже забоянив. І хоча я вже писав про гриби у лісі, формально це нова тема. Оскільки це не фотополювання, а збирання грибів.

Хоча, у світлі нещодавніх новин про Flickr (напишу пізніше), скоро публікувати звіти не буде сенсу. Але поки все працює, похвалюся.
( Читати далі (+39 фото)... )

Скориставшись простоєм на роботі і гарною, теплою, погодою, з'їздив у парк Муромець. Не тільки для того, щоб пофоткати яскраві осінні дерева, а ще й заради незвіданих місць. Бо скільки років досліджую Київ — а там ще не був. Хоча ще здавна цікавило, що то за коло в центрі парку? Заодно хотілося дізнатись: чи ростуть там гриби і чи є посадки сосни?


1. Це колишній парк Дружби народів, розташований на острові Муромець посеред Дніпра.

Раніше вважав, що там малолюдна місцина, яка більше нагадує пустир, ніж парк. Але цього року там встановили пам'ятник билинному богатирю Іллі Муромцю. При цьому парк перейменували — з Дружби народів на Муромець (самі розумієте, яка зараз дружба між колишніми радянськими республіками?). Також туди без пересадок можна доїхати на 30-му тролейбусі, який курсує через все місто — від Чоколівки аж до Троєщини.
( Читати далі (+49 фото)... )

Майже одночасно із виставкою собак, в Боярці відбувався ще один культурно-масовий захід — фестиваль «Під покровом Тризуба». Причому локація була бік-о-бік з виставкою собак — у парку Перемоги. І оскільки не треба далеко ходити, вирішив подивитись. Хоча, після пів-дня, проведеного на вулиці і холоді, вже нічого не хотілось.


1. Фестиваль «Під покровом Тризуба» — по-суті, звичайний концерт.

Що являв собою цей фестиваль? Звичайний патріотичний міні-концерт невідомих музикантів, розбавлений показом нового фільму «Червоний». Двома словами - банально і нудно. Музична програма в боярських реаліях більше нагадувала сольний коцерт. Та й сама музика - бардівська, фольк-рок і кантрі (це з того, що висидів). Так що було нічого фоткати і ні кого слухати. Зате відзняв відео.
( Читати далі (+32 фото/6,5МБ + відео)... )

Якщо є про що писати, чому б не написати? Тим паче, поки є про що розповісти. Наприклад, про нинішню осінь. Хоча б з радістю написав би про щось інше. Та оскільки вилазки на заброшки поки що не передбачаються, продовжу тему фотощоденників, розпочатих цього літа.


1. Нинішня осінь була насиченою прогулянками і подіями. В двох словах можна виразити: «незвичайна» і «надзвичайна».

Чому ця осінь незвичайна і надзвичайна? Незвичайна тому, що не було звичної депресії. Просто ніколи було нудьгувати. Та й в плані прогулянок і вилазок осінь 2017го видалася вдалою. В усякому разі, продуктивнішою, ніж цьогорічне літо. А надзвичайна через те, що став свідком масштабної пожежі.

Отож, пропоную подивится на те, якими бувають блискавки (здається, блискавки ще не показував). На осінні поїздки на дачу. На незвичний пам'ятник у столиці і на ремонти на дорогах. А також — про величезну пожежу на заводі.
( Читати далі (+52 фото/8,7МБ)... )

Гриби можуть рости не тільки в лісі, як загальноприйнято, а й у зовсім несподіваних місцях. Наприклад, на пустирях дачного масиву. Або взагалі на присадібній ділянці. Не вірите? Тоді дивіться.

Щоправда, для того, щоб були гриби, потрібні сосни (в усякому разі, для маслюків). Ну і сприятливі погодні умови. Так що ще не кожен рік ростуть. Однак цього року теплі деньки і дощі посприяли небувалому врожаю грибів. Про це по тєліку казали, розповідали затяті грибники серед знайомих та й просто було помітно по машинам, припаркованим по лісовим дорогам. Одним словом, нечуваний ажіотаж.


1. На наших дачах з їстівних грибів ростуть маслюки. Хоча затяті грибники-дачники розповідають, що можна знайти і опеньки. Не знаю, мені не траплялися.

Спочатку наша сім'я стояла осторонь грибництва. Бо дикорослі гриби вживати стрьомно через екологію і ризик переплутати з отруйними. Та й самі по собі гриби — важка їжа. Але трохи повагавшись, вирішили ризикнути. Хоча мама спочатку була проти. Однак делікатес, та ще й на халяву — звучить заманливо. Тим паче, декілька разів вже збирали гриби. А ще, окрім того, що дикорослі гриби — безкоштовний делікатес, збирання грибів — захоплююче і азартне заняття. Спочатку потрібно випередити грибників-конкурентів. Потім потрібно знайти гриби (а це не так просто). А грибів може бути декілька різновидів. Тому головне — не переплутати з неїстівними. Так що грибництво — цікаве захоплення. Ну і, не в останню чергу, це цікава тема для фотозвіту.
Щоправда, в день збору гриби необхідно почистити і відварити. Але, як кажуть, «любиш кататися, люби й санчата возити».

Де збирати гриби? Можна в місцевому лісі. Але там засмічено. Звичайно, можна поїхати кудись подалі від цивілізації. Але простіше і дешевше пошукати гриби... на дачах. Тим паче, в 2013му там вже збирали маслюків. І нічо, тьфу-тьфу-тьфу, все нормально. Все-таки, там чистіше, ніж у лісі, бо нема смітників. Та й дача поруч — можна поєднувати працю на городі зі збиранням грибів. І не треба спеціально кудись їхати.

Найвдалішим і найбільшим за врожаєм маслюків виявився початок сезону, в перших числах вересня. Однак грибний сезон тривав і в жовтні. Тому матеріалу назбиралося на два пости.
( Читати далі (+64 фото/13,5 МБ + відео)... )

Розраховував на поїздки і вилазки по іншим областям. Однак після від'їзду брата такі поїздки накрилися. А самому їхати маршрутками довго і дорого. Тому довелося вишукувати заброшки у Києві. Було б тільки з чого вибирати. Зпершу обрав «баянистий» недобуд з палєвним залазом і під відеонаглядом. Але з другої спроби вдалося знайти цікавий і доступний закинутий об'єкт. Причому пощастило — не «баян», розташований недалеко (в Святошино), ще й без охорони. Щоправда, є два нюанси... Перший: це місце — туберкульозний диспансер. Друге: в ньому мешкають бомжі (під час «розвідки» сам переконався). Так що не все так просто — на вилазку відважився не одразу.

Примітно, що до цього абандону я вже придивлявся в 2014му році. Але тоді не був впевнений, що він закинутий. Та й всі двері були зачинені, а вікна цілі. Ще тоді навколо тубдиспансеру був паркан. Тепер же територія виглядає явно закинутою. А паркан зрізали.


1. Туберкульозний диспансер №2. Територія комплексу — більше 2 га.
Красиві будиночки і незаїжджена заброшка.

Історію тубдиспасеру довелося збирати по крихтам. Спочатку це була дача залізничного путівника Миколи Анічкова. Двоповерховий будинок датується 1897 роком(!). В радянський час дача стала протитуберкульозним дитячим санаторієм. З 1964 року це міжрайонний туберкульозний диспансер №2. В 2007 році, при Чорновецькому, було прийняте рішення про проведення ремонтів в усіх протитуберкульозних закладах столиці до 2011 року. Але тубдиспансер на Святошино так і не дочекався ремонту. В 2012му його закрили через аварійний стан будівель. Управління з благоустрою взагалі вирішило, що будівлі не підлягають ремонту і їх необхідно знести. З того часу тубдиспансер стоїть закинутим. А в двох найбільших і найбільш вцілілих корпусах оселилися бомжі. Причому поліція не захотіла, або не змогла їх виселити.
В січні 2015го в одноповерховому корпусі була пожежа. На одному із сайтів прочитав, що начебто закинутий тубдиспансер горів 24 серпня цього року. На даний час колишній медзаклад належить територіальному медичному об'єднанню «Фтизіатрія».

Як тільки тубдиспансер закрили, на території збиралися побудувати багатоповерхові житлові будинки. Та хтось розпустив чутки, що навколо закладу захоронювали біоматеріали і ліки. Тому місцеві мешканці були проти забудови. Як альтернативний варіант пропонується зробити парк. Тим паче, поряд вже є сквер. Відновлювати заклад не будуть, оскільки для хворих вистачає існуючих тублікарень.

Було трохи страшно. Все-таки, туберкульозний диспансер. Якось на сталкерському сайті вичитав, що такі місця треба відвідувати дуже обережно. Хоча в мене й так кашель... Але не менше турбувало, що заброшку заселили безхатьки. Обійшовши територію навколо помітив, що біля одного з корпусів стояла бомжиха. Тому один лізти не насмілився. На другу вилазку взяв з собою знайомого сталкера. Однак все одно толком не полазили. В будинки, де можуть бути бомжі не захотів заходити. Надодачу підвела погода — лив дощ. Та оскільки інших фотозвітів не знайшов, то думаю, що й так зійде.
( Читати далі (+55 фото/11,3 МБ)... )