Трохи про все і не тільки

Одна з найбільших концентрацій вцілілих ДОТів Київського укріпрайону локалізована в районі Житомирської траси і на в'їзді в Білогородку. Це 3й батальон оборони. Там аж сім вцілілих (401, 404, 405, 406, 417, 419, 420) і один напівзруйнований (418) ДОТи. Причому вони різних типів і поверховості. Серед них — і найвідоміший, і найбільший ДОТ з найдовшими підземними потернами (так звана, «міна») і додатковими бойовими оголовками — 401. А також модифіковані відкриті артилерійські позиції (ТАУТ), які одні такі на весь КиУР. Або малий одноамбразурний типу «МС». Одні з них музеїфіковані. Інші оголошені історичними пам'ятками. Решта — без охоронного статусу. Але найголовніше те, що вони доступні для полазок. Бо розташовані не в чиїмось городі, а посеред лісу.


1. Скажу чесно, план був важкуватий. Обійти пішки заплановані ДОТи 420, 419, 418, 417, 407, 406, 404, не втомивши ніг, було неможливо. Кілометраж за розрахунком становив 12,5 км. По факту вийшло, що намотав понад 19.

В цьому фотозвіті — ДОТи №№417, 418, 419, 420 і пам'ятник на місці командного пункту Київського укріпарайону. В заголовку номери ДОТів вказав у зворотній послідовності неспроста — саме в такій послідовності вийшла вилазка. Точніше, не вилазка — а похід.

Щоб йти самому стільки кілометрів було не нудно вперше взяв з собою навушники. Хоча «не нудно», це поки намотував кілометри навколо «цивілізації». Далі вже не було нудно. Бо в лісі влітку (окрім ДОТів) стільки всього! Непролазні чигирі. Жалюча кропива по півтора метри висотою. Відчуваю, що ті зарослі мені будуть снитися в кошмарних снах. А скільки павутини в траві і обабіч стежок (іноді і на стежці)! І все це під кружіння і жужжіння настирливих і кусючих комарів. Дивуюсь, як вистачило мотивації пройти весь маршрут. Але очі боялись, а ноги йшли.
( Читати далі (+72 фото)... )

Здійснив одну з давніх мрій — подивитись парк «Київська Русь». Зізнаюся, відважитись було нелегко. Дістатись туди на громадському транспорті з Боярки незручно, довго і дорого. Розвозка їздить всього лише два рази на день. Та й то, тільки по вихідним. Вхідні квитки дорогі. Ще й серед друзів і знайомих не знаходилися зацікавлені. Тому поїздка довгий час була під знаком питання. Але на 35й День народження згадав про намір подивитися стародавній Київ і дізнався, що для іменинників протягом 7ми днів вхід в парк безкоштовний. А ще в запасі було аж чотири святкових вихідних і бажання самодостатньості. Так і відбулася ця екскурсія. Хоча й при економії на дорогу витратив 110 гривень і весь день(!). А з квитком було б 260, або ще більше. Однак воно того варте.


1. Фантастичний краєвид стародавнього міста — парк «Київська Русь».

Парк «Київська Русь» попри свою назву не зовсім парк. Точніше, зовсім не парк, а справжній музей — історична реконструкція архітектури і побуту Києва V-XIII ст. в поєднанні з культурно-розважальними шоу. Погодьтеся, незвично зробити екскурс на тисячоліття назад? Подивитись на краєвиди, які оточували стародавніх киян. Подивитись на тогочасний одяг, традиції. Звичайно, це сучасна репліка, а не автентичні споруди. Та все одно виглядає вражаюче. І це при тому, що парк ще не повністю збудований. Однак й того, що вже є, достатньо для цікавої прогулянки. Територія Дитинця (стародавнього міста) 10 га.. Всього ж площа парку — 50 га..

По вихідним організовують фестивалі. На зустріч весни не поїхав. Поїхав на святкування 8го березня — Міжнародного жіночого дня. Про шоу програму розповім у другій частині. А в цьому звіті — про сам парк, чи то музей.
( Читати далі (+69 фото)... )

За складеною традицією, щороку перший фотозвіт нового року присвячений закинутим місцям. І так само, за традицією, це об'єкт, відвіданий наприкінці минулого року. Хоча при всьому вищезазначеному це не зовсім заброшка у звичному розумінні. Фактично це Історико-експозиційний реставраційний центр КП «Київпастранс» на території колишнього Автобусного парку №3. Тобто, музейно-ремонтний майданчик Музею громадського транспорту. Хоча, назвати його можна по-різному. Виглядає це все як діючі і списані автобуси, тролейбуси на території недіючого автобусного парку. Враження від побаченого теж суперечливі, як і саме місце. Але оскільки списаної (закинутої) техніки набагато більше, ніж відреставрованої, та й територія не використовується за призначенням, то думаю, що формально можна використати тег «заброшка». Тим паче, що на цей раз по деяким закинутим автобусам і тролейбусам вдалося походити (на відміну від екскурсій в Автобусні парки). І, судячи з усього, реставрувати списану техніку ніхто не збирається.
А так, це абандон на грані фолу.

Неоднозначність експозиційно-реставраційного центру криється не тільки в поєданні ходового транспорту і ремонтних майстерень зі списаною технікою і недіючою інфраструктурою автобусного парку, а й у поєднанні двох організацій — філії київського музею громадського транспорту і колишнього автобусного парку. Так що історичну довідку треба давати по двом місцям.
Отже, почну з музею. Він був створений у 1927 році. Під час Другої світової війни експозиція була розграбована, а сам музей відновився лише 1992 року. До 2011 року він розташовувався біля Київського заводу електротранспорту і складався тільки з документів і фотоматеріалів. У 2011му музей, разом із заводом електротранспорту, переїхав до старої території Дарницького трамвайного депо — аж на лівий берег столиці. Наступного року музей обзавівся натурними експонатами: автобусами, тролейбусами і трамваями. Але території було недостатньо для розширення експозиції і тому у грудні 2015го, на території колишнього Автобусного парку №3 (пізніше — Автобусно-ремонтному парку), відкрили філію музею.

Ну і про територію підприємства. Автобусний парк №3 створили в 1963 році. Тоді він мав багато назв: АТП-09123, АТП-33030, АТП-13030. З 2001го став називатися Автобусним парком №3. Працював на муніципальних маршрутах до листопада 2010го. Комерційні маршрути (маршрутки) підприємство обслуговувало до літа 2011го. В результаті світової економічноїї кризи і скорочення кількості маршрутів, у столиці почали закривати автобусні парки. Так не стало Автобусного парку №3. З середини 2011го він став Ремонтно-автобусним парком. А в 2015му його перетворили на експозиційно-реставраційний центр музею громадського транспорту.


1. Запасник музейної техніки на території колишнього автобусного парку. До речі, це третій київський автобусний парк, в якому побував.

17 грудня 2016го року у ІЕРЦ (Історико-експозиційному реставраційному центрі) був День відкритих дверей. В грудні 2015го екскурсію пропустив — тому цього разу зібрався незважаючи на недоліковану застуду і відмові більшості друзів скласти компанію. Добре — avganez погодився прогулятися. Хоча народу в той день прийшло багато. СТТС і Фотобус одразу заполонили фотки з заходу.

Нафотографував багато. Тому фотозвіт про майданчик музею громадського транспорту буде в двох частинах. В першій частині подивимось, в якому стані знаходяться музейні експонати на вулиці (списані і ходові) і автобусний парк.
( Читати далі (+76 фото)... )

    Ще декілька років тому(!) планував подивитись водно-інформаційний центр у Києві. І от нарешті таки сходив. На День Києва був День відкритих дверей — екскурсії проводили безкоштовно (А так, відвідування коштує 30 гривень). Щоправда, десь годину довелося постояти у черзі. Зате дочекався друга і заодно перечекав дощ з грозою:)

    Це місце цікаве не тільки тим, що популярне. А ще й будівлею, в якій розміщений центр — старою водонапірною вежею, а також незвичною експозицією (хто б подумав, що можна зробити музей води?). Хоча екскурсовод сказала, що ніякий це не музей. Але думаю, тег «музей» буде доречним. Незвичність Водно-інформаційного центру інколи буває темою для жартів. «Музей води — це так, «понти для приїзджих». Якщо взяти ключі від бойлерної, то ефект вийде той же самий. А якщо ще щитова буде відкрита, то й в музей електрики можна сходити:)» (© Жека. ЧистоНьюс / 95 квартал).

    Отже, Водно-інформаційний центр. Коротка довідка. Відкритий у 2003 році у одній з двох водонапірних веж київського водогону. Метою водно-інформаційного центру є просвітництво щодо водних ресурсів, видобування води та каналізації, а також акцентування уваги на бережливому ставленні до води.


1. Водно-інформаційний центр. Водонапірна вежа була побудована у 1876 році (!) за проектом архітектора Олександра Шіле. Використовувалась не лише як насосна станція, а й як пожежна каланча.
Красива споруда. Особливо на фоні грозової хмари.

   Прошу вибачення за якість фото — знімав без спалаху, у приміщенні. Вийшло не дуже.
( Читати далі (+33 фото)... )

  Казав мені один колекціонер: «Якщо нема грошей, то не треба колекціонувати!». А якщо хочеться? В дитинстві не вистачало машинок — найбільше, на що міг розраховувати — це іграшки. Тому й не дивно, що як тільки з'явилися недорогі журнальні серії «заграло дитинство». Та мабуть він був прав. Якщо вже на першочергові потреби не дуже розженешся, то що вже казати про захоплення. Хоча... хоча 2 роки перебивався журнальними серіями, а з цього року змушений закинути колекціонування. Остаточно.


1. ІЖ-2715 «Служба быта» і ІЖ-27156.

  Можливо колись продовжу поповнювати. Хоча є багато аспектів цього хоббі. На форумах періодично з'являються звістки про вздуття фарби та перекошення кузовів. Але не буду про неприємне. Давайте краще згадаємо приємні моменти колекціонування.
( Читати далі (+42 фото)... )

  О музее железнодорожного транспорта в Киеве наверняка знают все. А многие даже посещали. Поэтому не мудрено, что железнодорожные фанаты и киевоведы сразу забоянили это место в своих дневниках. Оно-то и понятно: железнодорожных музеев в Украине очень мало. Но можно себя утешить услышанной где-то фразой: «Если я там не был — значит не "баян"». В любом случае узнаю для себя много нового.

  Вторая причина, по которой сразу не заинтересовался музеем — скромная экспозиция. Можно это мотивировать тем, что музей новый, однако о пополнении коллекции ж/д техники нет упоминаний. К сожалению, самый большой железнодорожный музей (в Донецке) оказался под оккупацией российских боевиков. Так что можно порадоваться тому что у нас есть хоть маленький, но свой музей. Вот хотя бы ради ЧС4 стоит посетить.

  Ну и третья причина — то, что не могу себя назвать train-фанатом (Несмотря на то, что лет 5-6 отъездил на электричках в Киев). Что впрочем, не мешает интересоваться железнодорожным транспортом. История транспорта — это интересно! Вот и я решил посетить железнодорожную «выставку».


1. ЧС4 №072 — широкораспространённая модель электровоза. В 90х-начале 2000х на Киев-Пассе таких много ездили. Сейчас такой локомотив можно увидеть только в музее. Большинство ЧС4 либо списаны, либо переделаны в современные по типу ЧС8.

  Немного о самом музее, или «выставке подвижного состава исторических локомотивов и вагонов» (такое официальное название носит музей). Открылся он в 2011 году и, как пишут в Википедии, первоначально состоял из трёх экспонатов. Сейчас экспонатов конечно больше, но тоже маловато. Это локомотивы ЧС4, ТЭ3; маневровый тепловоз ЧМЭ2; автодрезина ДМС; землеуборочная машина Балашенко; паровозы серии Эр, Л, СО17. Остальное — вагоны.
( Читать дальше (+44 фото)... )

Не каждый большой город может похвастаться музеем общественного транспорта. Тем более, на просторах бывшего СССР. Но бывают приятные исключения. Так, 31 августа 2012, на старой территории Дарницкого трамвайного депо состоялась презентация музея электротранспорта. Свезли много различной техники - в т.ч. действующие машины. Но упустил момент. Из-за работы не удалось съездить посмотреть выставку. А потом были непонятки с графиком работы музея. Вроде музей есть - а как его посетить неизвестно. В "лучших традициях" украинской показушности - открыли, а потом закрыли. И вот, в этом году снова появилась информация о музее. С контактными телефонами.

Думаю, раз прозевал открытие выставки, надо хоть теперь посетить. И если б не экскурсии в связи с отмечанием "Европейской недели мобильности", неизвестно когда бы добрался до музея. То отпуск у заведующей, то нельзя дозвониться, то мне некогда. Кстати, на экскурсии экскурсовода не было. Накануне она заболела, поэтому посетителей сопровождала сотрудница трамвайного депо. Вообще, появилось ощущение, что посетителям не рады. Видимо, "сверху" назначили "день открытых дверей", а на места не сообщили всем. Ну и типа: "...А потом в интернете напишете". А как же?! Напишем. Потому что не у всех есть возможность здесь побывать.


1. Площадка с музейными троллейбусами.

О музее было представление, как о собрании архивных снимков и макетов. Это проще, чем иметь настоящую технику. Но, электротранспорт "в натуральную величину" присутствует. К сожалению, не в таком количестве, как в прошлом году.

А ещё после посещения музея осталось много вопросов, которые некому задать. Но обо всём по порядку.
( Читать дальше (+77 фото)... )

О грядущем путешествии уже писал в блоге и вот на прошедших выходных побывал в Ровенской области (впервые). Также впервые воспользовался услугами турфирмы. Но по-другому в такую даль вряд ли бы съездил. Всё-таки, 300 километров от Киева. В рамках отдыха и экскурсии в Ровенском заповеднике заехали в Сарны - провинциальный, 28-тысячный районный центр. Перед путешествием было время изучить город по картам. Настроился на детальный осмотр. Но, к сожалению, пешей прогулки по городу не было, железнодорожный вокзал не посмотрел. Думал, что даже местные маршрутки не пофотографирую.

Однако не всё так плохо. Ровенщина встретила хорошей солнечной, тёплой погодой. Во время стоянок немного пофоткал город. Посмотрел историко-этнографический музей. И даже общественный транспорт запечатлел. В общем, есть что показать. Да и мнение об городе сложилось.


1. Самоходная артиллерийская установка на базе немецкого танка в центре Сарн. Фотка плохонькая - фотографировал через окно.

Что немаловажно, Сарны не заезженный фотоблогерами городок.

Update: Поскольку Яндекс (или я) где-то подевал одну фотку, пришлось перезаливать по-новой.
( Читать дальше (+35 фото)... )

На календаре 16 марта, а на дворе пронизывающий ветер, снег и морозец. Зима продолжается и это не радует., так как серые, хмурые снежные пейзажи и тёплые одежды надоели. Но деваться некуда. Всё равно хочется где-нибудь прогуляться. И я, уставший после напряжённой рабочей недели, отправился в Музей народной архитектуры и быта Украины, что находится на окраине Киева в районе Пирогово. Место знакомое, но последний раз там был 13 лет тому. Так что был весомый повод осмотреть исторические хатынки, а заодно посмотреть на проводы зимы. В первой части обзора, собственно, сам музей. Экскурсионного рассказа не обещаю, зато фотки и впечатления от поездки будут.


1. В качестве заглавного снимка - мельницы. Музей народной архитектуры и быта ассоциируется, в первую очередь, с мельницами и только потом с хатами-мазанками.

Хорошо, не додумался идти пешком от Одесской площади. Траликов на горизонте не было и я всё-таки прошёлся одну остановку. Осознав, что в метелицу не хватит терпения на пешую прогулку, дождался троллейбуса. Дооехал джо остановки "Музей народной архитектуры и быта". Однако от конечной остановки троллейбуса до самого музея далеко - по карте километр. Торопился, поглядывая на часы. Народу возле музея немного, билет купил быстро. К билету дали флаер с календарным планом мероприятий в музее. Масленица - 17 марта. А сегодня 16. Думаю:"Ладно, не будет театральных представлений - просто прогуляюсь".
( Читать дальше (+42 фото)... )