Рік без Рижика / Сезон застуд

  Осінь — сумна пора. Минув рік, навіть більше року, як з нами нема Рижика. Це вже друга осінь без найкращого коте. Мабуть вірно кажуть: «Час лікує рани» — спогади приходять рідше і рідше. Хоча півроку, як Рижик залишив нас, згадував майже щодня. І якщо раніше все нагадувало про коте, то потім домашня обстановка змінилась. Причому кардинально: дома про нашого улюбленця тепер нагадують хіба шо його речі. Та ще й завели кішку, яка поведінкою мало нагадує попереднього улюбленця. Тому згадки про коте виникають лише як прогулююсь «баянними» місцями, або коли приїжджаю чи згадую про дачу. Також на спогади впливає нашарування нових спогадів і вражень. Дійшло до того, що дивишся на фотографії кота  — і не віриш, що це було в моєму житті. Коли ж буває, що згадую про нього, то приходять не спогади, а здогадки про обставини, за яких він відійшов у інший світ. Не знаю чим це можна пояснити. Соромно, що так і не спромоглися поставити надгробок. Чи хоча б хрест. Все ж на кладовищах домашніх тварин ставлять надгробки і пам'ятники. Потрібно це чи ні — невідомо. Але допомагало б не забути про тих, кого нема. А у нас на таке нема грошей. Ну, нехай Рижик вибачає.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
  А от за що не любив осінь і раніше — так це за застуди. Мабуть, не було ще такої осені, щоб не захворів. Для того щоб захворіти, необов'язково хлюпати по калюжам, перебувати у натовпі людей, або їсти чи пити холодне — достатньо щоб просто прийшла осінь. А особливо важко не захворіти, коли електроенергія і газ дорожчають. В хаті буває +20˚, а то й зовсім +18˚С. Зате тепер як у Європі — ходимо вдома закутані і в чоботях. Однак і то слабо допомагає. Тільки вилікуєшся — і знову застудився. Причому, що сидиш вдома, що ходиш на вулицю — все одно хворієш. Коли опалення працювало на повну, то все ж хворів рідше.