Пошуки кота
Sep. 15th, 2015 14:54![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
maxiwell Я так і думав, що це колись трапиться. Але не очікував, що це відбудеться в ці дні — під кінець дачного сезону. Як зазвичай, привезли кота з собою на дачу на декілька днів. Часто так його возимо, тому він мабуть звик. На дачі освоївся — навчився перестрибувати через паркан, лазити по сусіднім ділянкам. Але після прогулянок повертавця. А це... загубився.
Дома було якось порожньо. Та й взагалі жити на два місця — стресс. То до дачі звикнеш, то до дому. По-перше, на дачі хоч і не зручно було спати, однак спалося краще. По-друге, не вистачало Рижика. Але якось більш-менш тримався. Бо знав, що він на дачі. А ще тішив себе ніби кіт вдома, але заховався (він таке полюбляє. Особливо останнім часом). Однак кота немає майже тиджень. А впевненості в тому, що батько буде шукати, не було. Тому не витримав і поїхали з мамою. Як добиралися — окрема тема, бо батьки посварились (це, до речі, лише додає переживань), брат психував. Приїхали. Сумно і самотньо. Ледь відкрили дачу. Поки поприбирали що батько нахазяйнував. Стали шукати. Дачне селище чималеньке, тому обійти все нерально. Вирішили, що треба шукати десь неподалік. У тому напряму, де він вже губився або заходив (як пізніше виявилось шукали у вірному напрямку, але шукати вже було марно. Наступного дня як поїхали, дачникам стало відомо про долю нашого улюбленця:( — прим. автора). А ще вичитав, що котів треба шукати або ввечері, або вранці. Кликали, дивилися по закуткам, запитували у дачників. Та нажаль, на дачі кота теж не знайшли. До того ж, нажахалися страшними розповідями дачників. Казали, що одного кота (сірого, який приходив до нас в червні-липні) роздерли собаки. Вдень були глюки — здавалось, що кіт іде по дорозі до нас. Пожовкла трава вимальовувалась в обриси нашого котика. Почули що десь поруч гавкали собаки. Дкмали що то наш кіт. Але поки зібралися та вийшли надвір гавкітлива стая швидко перемістилась в інший край дачного селища.
Вночі не знаходив собі місця, прислуховувався. Та й спати не дуже хотілось, бо було дуже холодно. А ще й спав в іншій кімнаті. Все думав як там кіт на холоді. Без кота на дачі було незатишно.
Вночі теж кликав кота. По-перше, переживав за нього. По-друге, все одно спати було холодно. Все здавалося що Рижик шарудить за дверима. Декілька раз виглядав та кликав, аж поки не почув, що щось нявкнуло та зашаруділо у винограді. Покликав знову — якийсь кіт відізвався. Голос не такий, як у Рижика. І кіт ніби молодший (десь рік-півтора). Але окрас наче його. Прийшов до порогу, лащиться, муркотить. Але в будиночок не захотів зайти. Покормили, роздивилися — все ж не наш кіт. І від того стало ще сумніше. Бо коли був Рижик він би відганяв чужих котів.
Зранку ще раз обійшли. Але теж марно. Близько полудня неспішно пішли на зупинку маршрутки (бо додому мати сама не дійшла би). Йшли по старій дорозі, по якій на початку 2000х їздили на дачу. І від того стало ще сумніше. До того ж йшли повільно, часто зупинялися. Зустріли батька. Передали естафету пошуків йому. Вперше проїхався одним маршрутом.
Ось так, хотілось як краще, але тепер не лише на дачі почуваюсь незатишно, але й вдома(!). Хоч лишай усе і їдь куди-небудь, де ще не був. Ніколи бажання змінити місце проживання не було таким сильним. Як бути, що робити?
По дорозі і вдома роздумував чому кіт утік і чому не приходив до нас. Може гуляє з кішкою? Може пішов помирати? Так начебто він поводився нормально. А якщо його собаки? Навіть думати про це не хочеться.
Що робити теж не знаю. Пропав апетит, з'явилась апатія і глюки — здавалось, що кіт проситься або нявчить. Якщо звукові глюки мене не дивують, то кіт почав мерещетися. Відчуваю, що так і чокнутися можна.
Чим можна себе відволікти? Горілку та валерьянку не пропонувати — треба щось інше. І чи треба шукати? Скільки він може гуляти?
Дома було якось порожньо. Та й взагалі жити на два місця — стресс. То до дачі звикнеш, то до дому. По-перше, на дачі хоч і не зручно було спати, однак спалося краще. По-друге, не вистачало Рижика. Але якось більш-менш тримався. Бо знав, що він на дачі. А ще тішив себе ніби кіт вдома, але заховався (він таке полюбляє. Особливо останнім часом). Однак кота немає майже тиджень. А впевненості в тому, що батько буде шукати, не було. Тому не витримав і поїхали з мамою. Як добиралися — окрема тема, бо батьки посварились (це, до речі, лише додає переживань), брат психував. Приїхали. Сумно і самотньо. Ледь відкрили дачу. Поки поприбирали що батько нахазяйнував. Стали шукати. Дачне селище чималеньке, тому обійти все нерально. Вирішили, що треба шукати десь неподалік. У тому напряму, де він вже губився або заходив (як пізніше виявилось шукали у вірному напрямку, але шукати вже було марно. Наступного дня як поїхали, дачникам стало відомо про долю нашого улюбленця:( — прим. автора). А ще вичитав, що котів треба шукати або ввечері, або вранці. Кликали, дивилися по закуткам, запитували у дачників. Та нажаль, на дачі кота теж не знайшли. До того ж, нажахалися страшними розповідями дачників. Казали, що одного кота (сірого, який приходив до нас в червні-липні) роздерли собаки. Вдень були глюки — здавалось, що кіт іде по дорозі до нас. Пожовкла трава вимальовувалась в обриси нашого котика. Почули що десь поруч гавкали собаки. Дкмали що то наш кіт. Але поки зібралися та вийшли надвір гавкітлива стая швидко перемістилась в інший край дачного селища.
Вночі не знаходив собі місця, прислуховувався. Та й спати не дуже хотілось, бо було дуже холодно. А ще й спав в іншій кімнаті. Все думав як там кіт на холоді. Без кота на дачі було незатишно.
Вночі теж кликав кота. По-перше, переживав за нього. По-друге, все одно спати було холодно. Все здавалося що Рижик шарудить за дверима. Декілька раз виглядав та кликав, аж поки не почув, що щось нявкнуло та зашаруділо у винограді. Покликав знову — якийсь кіт відізвався. Голос не такий, як у Рижика. І кіт ніби молодший (десь рік-півтора). Але окрас наче його. Прийшов до порогу, лащиться, муркотить. Але в будиночок не захотів зайти. Покормили, роздивилися — все ж не наш кіт. І від того стало ще сумніше. Бо коли був Рижик він би відганяв чужих котів.
Зранку ще раз обійшли. Але теж марно. Близько полудня неспішно пішли на зупинку маршрутки (бо додому мати сама не дійшла би). Йшли по старій дорозі, по якій на початку 2000х їздили на дачу. І від того стало ще сумніше. До того ж йшли повільно, часто зупинялися. Зустріли батька. Передали естафету пошуків йому. Вперше проїхався одним маршрутом.
Ось так, хотілось як краще, але тепер не лише на дачі почуваюсь незатишно, але й вдома(!). Хоч лишай усе і їдь куди-небудь, де ще не був. Ніколи бажання змінити місце проживання не було таким сильним. Як бути, що робити?
По дорозі і вдома роздумував чому кіт утік і чому не приходив до нас. Може гуляє з кішкою? Може пішов помирати? Так начебто він поводився нормально. А якщо його собаки? Навіть думати про це не хочеться.
Що робити теж не знаю. Пропав апетит, з'явилась апатія і глюки — здавалось, що кіт проситься або нявчить. Якщо звукові глюки мене не дивують, то кіт почав мерещетися. Відчуваю, що так і чокнутися можна.
Чим можна себе відволікти? Горілку та валерьянку не пропонувати — треба щось інше. І чи треба шукати? Скільки він може гуляти?
