Щоденник в зошиті / Вилазка до Києва / Звістка про кота

[maxiwell]

   Починаю вести щоденник у зошиті. І справа не лише в тому, що «болтун — знахідка для шпіона». Як кажуть: «Папір стерпить усе». Не про все ж писати у інтернеті. Є речі, про які не дуже хочеться писати. Та й перетворювати бложик у литдибр не хочеться. До того ж, записи з щоденника не дуже коментують. Ну і ще одна причина — надумав писати щоденник кожного дня. А у блозі буду писати лише про головне.
  Але все-таки не витримав. Треба виговоритися. Тому що... Не зміг це тримати в собі.

8. 10.2015 - четвер

  Довелося два рази бігати по магазинам. А на вулиці похолодало — вночі до мінусових температур. Добре, хоч сонячно. Не знав, що взути — шукати зимові кроссівки не став, взув чоботи. Ох і важкувато в них. Вуха від холоду ледь не замерли, але в шапках нікого не бачив. Та воно на сонці ніби й нічого.

9. 10.2015 - п'ятниця.

  Довго не міг заснути. Все думав про кота. Якраз 9-го числа минулого місяця він загубився. Це вже місяць, як утік. Все думав чому він від нас пішов і чому не можемо знайти.
  А ще чомусь болять ноги (мабуть після важких чоботів). Таке відчуття, ніби пройшов 20 км. Хоча весь деь сидів вдома.

  Телік зовсім зламався. Тож віддали на ремонт. Але так і не принесли. Мабуть щось серйозне.

  Не взяли у блог-тур. Ну, мені не звикати. Не такий вже я популярний. Є блогери цікавіші.

  Відправив резюме. Однак не впевнений, що буде толк.

10.10.2015 - субота

  Капєц! Як тільки кудись їхати — виглядаю не дуже. Наче спеціально з'являються прищі і інші проблеми. Однак про все домовлено — відмовлятись не можна. Та й давно нікуди не їздив.

  Поїхав на Парад трамваїв, який проводиться вдруге. Очікував, що буде повторення минулорічної виставки, але деякі трамваї були вперше — Богдан/БКМ-TR843, ЛВС-2009 (71-154М) і... Pesa. Це було несподіванкою. До того ж, «парад» (повернення вагонів у депо) сфоткав у іншому місці, без натовпу людей. Зустрів колег по захопленню, якиїх давно не бачив. З тролейбусних покатушок теж фанати позбігались. Ну а дежавю було, коли фоткав виставку і салони. А також, коли прогулялись до титулу-кессону. Нарешті там з'явились піддони. Тож набрався сміливості і поліз у кессон. Всередині теж знайшлися способи залізти. Відфоткав що хотів. Хоча і вимазався.

  Протягом дня назнімав багато автівок. Пощастило зняти декілька автобусів.

  Під вечір пішли на виставку котів. Нормально пофоткати не вийшло.
  Коли доберуся до фотозвітів не знаю. І настрою нема, і є інші справи.

  Поки прогулювавя Києвом, батьки їздили на дачу. Запитав: «Рижика шукали?» «— Його вже нема...» «— Як це нема?! Ми ж не знайшли його.» Я вважав, що він загуляв з кішкою і заблукав, а насправді...
Виявилось, що він пішов від нас щоб померти:( 9го вересня зник, 14-15го вересня ми приїжджали шукати кота. А 17-го один дачник розказав, що недалеко від нашої дачі, під будкою знайшов кота, схожого на нашого. Мертвого. І поховав біля ставка. Причому знайшов випадково, бо почув запах розкладення. Батьки перепоховали його у нас на дачі 25-го вересня. Кажуть, що труп почав розлагатись (бо пройшло більше 2х тижнів), однак пошкоджень на тілі не знайшли. Скоріш за все помер від старості або хвороб. Бо помітив, що з літа він змінився. Я передчував що щось з ним може трапитись. Але щоб так піти. Наче виглядав здоровим.

  Батьки тримали звістку від мене й брата щоб не розстроювати. Та я все одно нервував. Шкодую, що не побачив його востаннє і не попрощався. Але ж сам не захотів поїхати на дачу (з ночівлею я б не витримав). Хоч не впевнений, що від побаченого стало би легше. Може воно й краще, що запам'ятав його живим. Пробач нас, Рижик!

  Погано, що погана звістка. Але як би це не звучало це все одно краще, ніж невідомість. Що ж, тепер можна заспокоїтись. Ніхто і ніщо не вічно під Луною. Все, що починається, коли-небудь закінчується. Всі там будемо. Се ля ві:(