Київські заводи
Sep. 3rd, 2016 13:41![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
maxiwell Давно викладав у блозі відео програми «Долі гігантів» (потім видалив пост, оскільки саме відео видалили) — цикл передач про могутні автомобільні (і не тільки автомобільні) заводи СРСР і соцстран. Так ось, задумався, а чи не зробити звіт про долі найбільших заводів Києва?! Що з ними, чи вижили при недорозвиненому капіталізмі, чи стали історією? Також подивимось на артефакти минулого, комуністичного, ладу — зараз, в період декомунізації, символи Радянського Союзу — велика рідкість в столиці. Думаю, фотозвіт буде цікавий.
1. В цій розповіді — завод «Більшовик», Київський мотоциклетний завод, виробниче об'єдання «Реле і автоматики» та завод «Артем».
Хоча покажу і деякі інші київські заводи.
Передчуваю, що або зовсім не буде коментарів, або в коментах буде срач:) Так шо прошу утриматися від різких висловів типу «укропи все розвалили». Тому що, можливо, ці заводи і непотрібні в наш час? Хоча, якщо без матюків і образ, стосовно цього можна і подискутувати. Я ж, в свою чергу, розповім про історію підприємств і їх сучасний стан.
2. Розпочну з заводу «Більшовик». Адміністративні корпуси з боку вулиці Вадима Гетьмана. Тип заводу — машинобудівний.
Якщо вірити Вікіпедії, завод був заснований 1882 року. Належав акціонерному товариству «Гретер і Криванек» і виробляв парові машини та устаткування для цукрових заводів. Після Радянської революції 1917 року підприємці продали завод (не стали чекати поки більшовіки «відіжмуть»). Пролетарі націоналізували завод і в 1919 році назвали його «Першим державним машинобудівним заводом». А в 1922му, за участь робітників заводу у боротьбі по встановленню радянської влади в Україні завод назвали «Більшовик». В радянський довоєнний період завод виробляв устаткування для хімічної промисловості. А потім — артиллерійські снаряди. Тому під час Другої світової війни німці повністю розбомбили завод. В 1948 підприємство заново відбудували. Завод знову займався виробництвом устаткування для хімічних заводів. В 1980ті на заводі робили устакування для шинних заводів (а в СРСР їх було багато). Також чималий відсоток замовлень складала військова техніка. З розпадом СРСР виробництво пішло на спад через звуження ринку збуту. З 1993 року завод перестав постачати обладнання до Росії. В 1993-1995 завод ледь не зупинився.
В 1996му науково-виробниче об'єднання «Більшовик» розпалося на окремі підприємства. На базі заводу створюється ВАТ (відкрите акціонерне товариство) «Науково-виробниче підприємство "Більшовик"». Завод виробляв устаткування для виробництва і переробки шини. Навіть робив ескалатори для Київського метро. Зараз же територія заводу суттєво зменшилась, але завод існує. Багато площ віддані під аренду і забудову. Є і закинуті корпуси. Однак можна констатувати, що підприємство живе. Хоч виглядає не дуже привабливо.
3. Красива старовинна будівля. Якщо придивитись до будинку, то можна роздивитись цікавий артефакт з радянського минулого.
4. Декор з радянськими символами — серпом і молотом. Поки декомунізація сюди не дісталась можна помилуватись артефактами радянської епохи.
5. Але часи змінилися — країни-учасники СРСР отримали незалежність, а заводи залишились на самоокупності і в ринкових умовах. В цих нових умовах площа заводу скоротилася — приміщення і територію підприємства почали здавати оренду. Зокрема, на частині земель заводу, в 2006му році будують торгівельно-розважальний центр «Більшовик». З 2016 року, в зв'язку з декомунізацією, ТРЦ перейменований на «Космополіт».
Як бачимо, частина ТРЦ простоює.
6. «Багатостраждальний» корпус заводу «Більшовик». В серпні 2016го виглядав так: частково накритий рекламними щитами, частково прикритий сіткою, частково неприкритий з облупленими стінами.
7. На фасаді цеху зберіглася вивіска «Більшовик».
До речі, раніше станція метро, що поруч, називалася на честь заводу. Нині це станція «Шулявська».
8. Ще один корпус, незвичного вигляду. Чи закинутий, чи діючий невідомо. Жаль, що також виглядає не дуже. На фоні такого точно захочеться в Ірпінь. Рекламодавці знайшли де розмістити бігборд.
9. Індустріальний краєвид.
А побачити такий індастріал не з вулиці, а з території заводу було б ще крутіше. Однак в інтернеті щось не зустрічав звітів з заводу.
10. А це точно абандон. Закинута заводська пожежна частина.
11. З вулиці Гарматна до заводу ведуть (точніше, вели) дві залізничні колії. Зараз одна колія заасфальтована. За переїздом — один з колишніх корпусів заводу «Більшовик».
12. На одному з корпусів помітив вивіску «Більшовик». Хоча здається, що будівля вже не має відношення до заводу.
Підсумовуючи можна сказати, що завод частково діючий, частково розданий в оренду.
13. Завод безалкогольних напоїв «Росинка». Прохідна.
За даними сайту заводу, завод був заснований у 1960 році як «Київський завод безалкогольних напоїв». На заводі почали розробляти і виробляти мінеральну воду і фруктові напох. А з 1965 року почали робити квас. Відтоді бочки з написом «Квас», для продажу квасу на розлив, надовго стали атрибутом міських пейзажів. Наприкінці 1960х в арсеналі заводу були напої «Ситро», «Лимонад», «Тархун», «Буратіно». 1987 року завод отримує назву «Росинка». В 1995 році відкривать скважину глибиною 315 метрів і починають випускати мінеральну газовану воду «Софія Київська» (конкурент «Оболонській» мінералці — примітка автора). З 1998го почали робити дитячі соковмісні напої в пакетах оригінальної форми «Capri-Sonne». Пам'ятаєте такі? В 2011му звичні бочки з квасом потрапляють під заборону (хоча бочку з квасом від іншого заводу в 2012му бачив в Коростені), тому «Росинка» переходить на продаж квасу на розлив у термо-кегах. Пізніше в асортименті продукції з'являються слабоалкогольні та енергетичні напої. Завод і зараз існує і випускаю продукцію. Хоча в магазинах і супермаркетах напої від «Росинки» чогось не зустрічав.
14. Але поруч є фірмовий магазин. Жаль, що не заглядав (не було часу). Влітню осінню спеку прохолодні напої і квас — те, що треба.
Іще — на заводі для дітей організовують екскурсії. Для дорослих чомусь нема.
15. Державне(!) видавництво «Преса України».
За даними Вікіпедії, датою заснування видавництва вважається лютий 1919 року — початок видання газети «Комуніст». З 1943 року і газету, і видавництво було перейменовано в «Радянську Україну». Під такою назвою видавництво проіснувало до 1992 року. А ще, в 1958-1960 були збудовані нові виробничі цехи. Відтоді видавництво стало найбільшим в УРСР. З 1992 року видавництво отримало назву «Преса України». Зараз воно працює. Свідченням цього є купа газетних кіосків біля підприємства. Газети навіть розкладали на вулиці. Ну і за свідченнями інтернет-енциклопедії, видавництво видає багато газет, журналів, а також надає поліграфічні послуги. Ознак здачі в оренду не помітив.
16. Ще один цікавий нюанс — біля головного корпусу зберіглися залишки колишнього розворотного кільця трамваю (так, так — раніше по проспекту Перемоги паралельно з тролейбусною лінією їздили і трамваї).
17. Київський мотоциклетний завод, що розташований на Лук'янівці. Між новим житлово-комерційним будинком і колишнім заводським палацом культури видно недобудований корпус мотозаводу.
18. Колишній палац культури мотозаводу переробили в магазини. Так що про долю заводу можна здогадатися.
19. Адміністративний корпус мотоциклетного заводу. На фасаді марно шукати надпис із назвою заводу.
У Вікіпедії написано, що Київський мотоциклетний завод був створений в 1945 році на базі бронетанкового ремонтного заводу №8. Першою моделлю мотоцикла, створеною на заводі в 1946 році був «Киянин» К-1Б — копія німецького мотоциклу «Wanderer 1Sp». В тому ж році, на базі мотоциклу «Киянин» К-1Б запустили у виробництво триколісний мотоцикл для інвалідів К-1В. А з 1951 року почали виготовляти важкі мотоцикли М-72 (копія німецького BMW R71). З 1955-го випускали модернізовану версію М-72 — К-750. А в 1959-1962х рр. завод розробив прототипи вантаджних мікроавтомобілей — КМЗ-3 «Київ» і КМЗ-4 «Київ» (у варіантах бортової вантажівки і фургону). Але в серійне виробництво автомобілі не пішли. В кінці 1970х на заводі почали виробляти ескортні моделі мотоциклів для супроводу урядових кортежів. Ескортні мотоцикли навіть закупали у Кремлі!
Після розпаду СРСР завод було реорганізовано в ВАТ (відкрите акціонерне товариство) «Київський мотоциклетний завод». 100% акцій заводу належали державі. З 2002 року невикористовані приміщення заводу почали розпродувати. В 2004 році завод був викреслений з переліку стратегічно важливих заводів. Сам завод почав занепадати. В 2012 році 90% державних акцій були продані одній приватній фірмі. В 2015 році повідомлялось про випуск нової модифікації мотоциклу «Дніпро-16М». На сайті мотозаводу є чималий перелік мотоциклів. Але питання чи виготовляються вони досі. На тій же Вікіпедії вказано, що станом на 2016й рік працює тільки фірмовий магазин.
20. Адміністративний копрус поближче. Вивіски мотозаводу тут не знайдете.
До речі, ваш покірний слуга в 2004 році був по роботі на заводі. Навіть в той час він справляв враження фікції, аніж діючого підприємства. Ніни ж основною діяльністю заводу є здача площ в аренду(!). Отак от... Хоча рина сайті заводу вказано, що виготовляють і мотоцикли та причепи.
21. Паркани заводу обліплені оголошеннями про оренду. Стан заводу зрозумілий.
22. З деяких заводських корпусів зробили бізнес-центри.
23. За числкенними воротами видно колишні заводські цехи.
Начебто серед них є і закинуті. Однак обладнання демонтоване. Також є заводське бомбосховище. Але як туди потрапити невідомо. Та й мотозавод в якості абандону так собі. Це скоріше офісний центр, ніж закинутий завод.
24. Що здивувало — так це паркан з високою огорожею під струмом(!). Навіщо мотозаводу такий захист — питання. Виглядає як бронетанковий ремонтний завод.
25. В колишніх заводських гаражах зробили броварню.
26. Труба мотозаводу і оголошення про оренду заводської территорії.
27. Рекламують оренду непогано! Мабуть єдине місце, де можна побачити і назву, і логотип заводу — рекламні оголошення. Тому телефони на фото замазав. Якби ж випускали мотоцикли, то може б і подумав. А так обійдуться!
28. Наступний завод, що теж розташований на Лук'янівці — ДАКХ (державна акціонерна холдингова компанія) «Артем» — підприємство з виготовлення військової продукції. Завод діючий. Але багато площ здано в оренду підприємцям. Також на території збудували бізнес-центр «Топаз». Який, щоправда, поки у вигляді заброшки-недобуду.
29. Прохідна заводу.
З сайту заводу дізнаємось, що завод засновано у 1892 році акціонером Коллб-Селецьким. В 1896му завод було реорганізовано в «Дніпровський машинобудівний завод». В 1919 завод було націоналізовано радянською владою. 1922го заводу було присвоєно прізвисько військово керманича Федора Сергеєва (Артем). Під час Другої світової війни завод було евакуйовано до міста Куйбишев (нині — Самара). З 1943го завод повернувся до Києва. Завод випускав авіаційну техніку і ракети класу «повітря-повітря». У 1975му було створене Київське виробниче обєднання ім. Артема. За часів незалежності, у 1996 році виробниче об'єднання реорганізовано у Державну акціонерну холдингову компанію. На даний час підприємство продовжує займатися випуском військової продукції. Хоча багато площ роздано в оренду і побудували (точніше — недобудували) бізнес-центр. А ще завод має безліч філіалів по країні.
30. Головний корпус заводу довгий. І виглядає старовинно.
31. Поліграфічний комбінат «Україна». Займається виготовленням цінних паперів, паспортів, документів суворої звітності і національної валюти.
За скромними відомостями Вікіпедії, комбінат було створено 1979 року. Тоді він називався поліграфічним комбінатом «Молодь». З отриманням країною незалежності підприємство букло перейменовано в Державний поліграфічний комбінат «Україна». Наразі підприємство працює. Хоча частина приміщень роздана під комерційні установи.
32. Прохідна і адміністративний корпус комбінату «Україна».
33. Ну а навпроти розташовані абандончики. Чи точніше, руїни. На фото — залишки колишнього АТП-13062. Просто пустир.
34. Поруч розташований колишній хлібокомбінат №4. Від заводу лишились тільки закинуті прохідна і фірмовий магазин. Виробничий цех знищений.
Дивно що поки нічим не забудували.
Завод було збудовано в 1932му (за іншоим джерелом — у 1936му) як Хлібзавод №1. За інформацією зВікіпедії Вікімапії, з 1945го завод перейменовано на Хлібзавод №4. В 2008му цей хлібокомбінат було закрито. А потім заводські будівлі були знищені. Планувалось віддати территорію під будівництво офісного центру, але землі й досі простоюють.
Якщо цікаво, фотки заводу до знесення знайшов в звіті про Хлібзавод №4 від відомого блогера-дослідника Києва![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
zametkiev.
35. Комбінат «Поліграфкнгига» біля тролейбусного депо №2. Нині — приватне акціонерне товариство.
Знайти інформацію про комбінат не вдалося. Так що якщо знаєте — пишіть. Зате видно, что значна частина приміщень роздана під оренду.
36. Наступний завод — В/О (виробниче об'єднання) «Реле та автоматики». Головний корпус і прохідна. На фото — у відремонтованому вигляді. Про стан заводу можна судити з оголошень про оренду.
Мені якось довелося працювати на території підприємства. Там була дуже люта охорона і сувора пропускна система. Про фоткання не йшло й мови. Хоча тоді мені не було чим фоткати. Але фоткати було що, повірте.
37. Адмінкорпус з прохідною, облицьований різнокольоровими плитками. Праворуч — один з корпусів, що лишився в нетронутому вигляді. А ще правіше — новий бізнес-центр, збудований на місці розібраної частини корпусу.
Виробниче об'єдання було створене у 1954 році. В 1967 році на базі заводу був створений філіал Контопського індустріального технікуму. В/О займалося випуском різноманітних реле, виготовлення трансформаторів та іншої електротехнічної продукції. А також медичного обладнання. Чув, що завод виробляв і оборонну продукцію. Начебто цим і пояснювалась охоронюваність. Серед цікавинок на стенді підприємства бачив електронні маршрутні табло для трамваїв і тролейбусів (хоча не в кусі, чи ставили їх на київський електротранспорт). Станом на 2008й, значна частина приміщень була віддана під оренду. Частина приміщень простоювала порожньою. Здається, що від заводу лишились на той час лише охорона, директор і секретарша:) За власними спостереженнями, після світової фінансової кризи 2008го року, заводу стало погано — працівників відправили по домівкам, обладнання і навіть меблі повиносили з заводу.
За даними інформбюро, розвал підприємства розпочався в 1992му році. Заводу доручили випуск медичного обладнання для іноземного замовника. Був взятий кредит, але замовлення було зірване, а кредит не виплачений. З 2010го року завод фактично не працював. І в 2013му В/О було продане приватним бізнесменам. А з 2014го територію заводу почали забудовувати бізнес-центрами. З 2015 зупинку зупинку автобуса №2, яка називалась «В/О "Реле і автоматики"» перейменовано на «Вулицю Василенко». Історія заводу скінчилась.
38. Один із новозбудованих корпусів.
39. Ще один корпус — височенний будинок. В цьому році планується ввести в експлуатацію.
40. Будівля майже готова. Виглядає епічно. Але нависає над дорогою і пішоходами.
41. Наступне підаприємство, що розташоване поруч — колишній завод «Росток». Територія його громадна. Але більша частина облаштована під бізнес-центри.
Історія заводу розпочинається з 1938 року. Тоді на базі Київського енергетичного інституту на бульварі Лепсе були створені майстерні. Пізніше майстерні стали заводом «Точелектроприлад». В 1993му на базі заводу було створене акціонерне товариство «Росток». З 2005го компанія перейменована в публічне акціонерне товариство. А завод розділився на групу невеликих фірм. Так, наприклад, «Компанія Росток» виготовляла різноманітну побутову техніку, а «Росток Рекордз» була однією із найкрутіших студій звукозапису в Україні. Чи існують заводи компанії зараз — невідомо. Але багато площ зайнято орендаторами.
42. На территорії колишнього заводу розташований величезний автосалон. MINI 3 поколыння (з 2014го).
43. На головному корпусі присутня назва підприємства. Але чи працює завод нині?
44. Далі бачимо один із старих адміністративних корпусів.
45. На фасаді є пам'ятна табличка, присвячена працівникам заводу, що загинули під часВеликої вітчизняної Другої світової війни.
46. Завод настільки великий, що має власний палац культури.
47. Начебто діючий. Хоча що там — невідомо. Палац культури на фоні ялини чимось схожий на причорноморські кавказькі краєвиди.
48. Ну і на завершення розповім про ще один величезний столичний завод — В/О ім. Корольова «Меридіан».
Ну і трохи історії. Завод було створено у 1953 році. Тоді він мав назву «Радіоприлад». Завод займався виробництвом вимірювальних приладів, дозиметрів, радіоаппаратури. У 1974 році, на базі головного підприємства було створене об'єднання ім. С.Корольова, до якого ввійшло декілька заводів як у Києві, так і з інших місць. 1981го підприємство було нагороджене орденом «Жовтневої революції». В 1990му В/О досягнуло піку виробництва. З 1994 році на базі В/О створили відкрите акціонерне товариство «Меридіан» ім. С.Корольова. Ніни завод працює. Досі виготовляє вимірювальні прилади і радіоаппаратуру. Начебто ще займається збиранням безпілотників для армії. Хоча багато приміщень віддані орендаторам. На территорії заводду є і банки, і магазини, і ресторан, і навіть митниця.
49. При заводі є фірмовий магазин. Тепер знаю, де можна придбати дозиметр.
50. Надпис на заводі.
51. Дикий виноград красиво обплів старий корпус заводу.
52. Орендатори. Зі сторони виглядає наче підприємство не працює. Хоча воно й нині діюче. От тільки скоротилося за розмірами.
Ну а на цьому в мене поки що все. Але продовження можливе — в Києві є ще багато заводів-гігантів. Як бачимо, не все так погано. Хоча багато заводів розвалили.
СХОЖІ ЗАПИСИ:
Мариуполь (часть 4): Металлургический комбинат "Азовсталь" и его окрестности
1. В цій розповіді — завод «Більшовик», Київський мотоциклетний завод, виробниче об'єдання «Реле і автоматики» та завод «Артем».
Хоча покажу і деякі інші київські заводи.
Передчуваю, що або зовсім не буде коментарів, або в коментах буде срач:) Так шо прошу утриматися від різких висловів типу «укропи все розвалили». Тому що, можливо, ці заводи і непотрібні в наш час? Хоча, якщо без матюків і образ, стосовно цього можна і подискутувати. Я ж, в свою чергу, розповім про історію підприємств і їх сучасний стан.
2. Розпочну з заводу «Більшовик». Адміністративні корпуси з боку вулиці Вадима Гетьмана. Тип заводу — машинобудівний.
Якщо вірити Вікіпедії, завод був заснований 1882 року. Належав акціонерному товариству «Гретер і Криванек» і виробляв парові машини та устаткування для цукрових заводів. Після Радянської революції 1917 року підприємці продали завод (не стали чекати поки більшовіки «відіжмуть»). Пролетарі націоналізували завод і в 1919 році назвали його «Першим державним машинобудівним заводом». А в 1922му, за участь робітників заводу у боротьбі по встановленню радянської влади в Україні завод назвали «Більшовик». В радянський довоєнний період завод виробляв устаткування для хімічної промисловості. А потім — артиллерійські снаряди. Тому під час Другої світової війни німці повністю розбомбили завод. В 1948 підприємство заново відбудували. Завод знову займався виробництвом устаткування для хімічних заводів. В 1980ті на заводі робили устакування для шинних заводів (а в СРСР їх було багато). Також чималий відсоток замовлень складала військова техніка. З розпадом СРСР виробництво пішло на спад через звуження ринку збуту. З 1993 року завод перестав постачати обладнання до Росії. В 1993-1995 завод ледь не зупинився.
В 1996му науково-виробниче об'єднання «Більшовик» розпалося на окремі підприємства. На базі заводу створюється ВАТ (відкрите акціонерне товариство) «Науково-виробниче підприємство "Більшовик"». Завод виробляв устаткування для виробництва і переробки шини. Навіть робив ескалатори для Київського метро. Зараз же територія заводу суттєво зменшилась, але завод існує. Багато площ віддані під аренду і забудову. Є і закинуті корпуси. Однак можна констатувати, що підприємство живе. Хоч виглядає не дуже привабливо.
3. Красива старовинна будівля. Якщо придивитись до будинку, то можна роздивитись цікавий артефакт з радянського минулого.
4. Декор з радянськими символами — серпом і молотом. Поки декомунізація сюди не дісталась можна помилуватись артефактами радянської епохи.
5. Але часи змінилися — країни-учасники СРСР отримали незалежність, а заводи залишились на самоокупності і в ринкових умовах. В цих нових умовах площа заводу скоротилася — приміщення і територію підприємства почали здавати оренду. Зокрема, на частині земель заводу, в 2006му році будують торгівельно-розважальний центр «Більшовик». З 2016 року, в зв'язку з декомунізацією, ТРЦ перейменований на «Космополіт».
Як бачимо, частина ТРЦ простоює.
6. «Багатостраждальний» корпус заводу «Більшовик». В серпні 2016го виглядав так: частково накритий рекламними щитами, частково прикритий сіткою, частково неприкритий з облупленими стінами.
7. На фасаді цеху зберіглася вивіска «Більшовик».
До речі, раніше станція метро, що поруч, називалася на честь заводу. Нині це станція «Шулявська».
8. Ще один корпус, незвичного вигляду. Чи закинутий, чи діючий невідомо. Жаль, що також виглядає не дуже. На фоні такого точно захочеться в Ірпінь. Рекламодавці знайшли де розмістити бігборд.
9. Індустріальний краєвид.
А побачити такий індастріал не з вулиці, а з території заводу було б ще крутіше. Однак в інтернеті щось не зустрічав звітів з заводу.
10. А це точно абандон. Закинута заводська пожежна частина.
11. З вулиці Гарматна до заводу ведуть (точніше, вели) дві залізничні колії. Зараз одна колія заасфальтована. За переїздом — один з колишніх корпусів заводу «Більшовик».
12. На одному з корпусів помітив вивіску «Більшовик». Хоча здається, що будівля вже не має відношення до заводу.
Підсумовуючи можна сказати, що завод частково діючий, частково розданий в оренду.
13. Завод безалкогольних напоїв «Росинка». Прохідна.
За даними сайту заводу, завод був заснований у 1960 році як «Київський завод безалкогольних напоїв». На заводі почали розробляти і виробляти мінеральну воду і фруктові напох. А з 1965 року почали робити квас. Відтоді бочки з написом «Квас», для продажу квасу на розлив, надовго стали атрибутом міських пейзажів. Наприкінці 1960х в арсеналі заводу були напої «Ситро», «Лимонад», «Тархун», «Буратіно». 1987 року завод отримує назву «Росинка». В 1995 році відкривать скважину глибиною 315 метрів і починають випускати мінеральну газовану воду «Софія Київська» (конкурент «Оболонській» мінералці — примітка автора). З 1998го почали робити дитячі соковмісні напої в пакетах оригінальної форми «Capri-Sonne». Пам'ятаєте такі? В 2011му звичні бочки з квасом потрапляють під заборону (хоча бочку з квасом від іншого заводу в 2012му бачив в Коростені), тому «Росинка» переходить на продаж квасу на розлив у термо-кегах. Пізніше в асортименті продукції з'являються слабоалкогольні та енергетичні напої. Завод і зараз існує і випускаю продукцію. Хоча в магазинах і супермаркетах напої від «Росинки» чогось не зустрічав.
14. Але поруч є фірмовий магазин. Жаль, що не заглядав (не було часу). В
Іще — на заводі для дітей організовують екскурсії. Для дорослих чомусь нема.
15. Державне(!) видавництво «Преса України».
За даними Вікіпедії, датою заснування видавництва вважається лютий 1919 року — початок видання газети «Комуніст». З 1943 року і газету, і видавництво було перейменовано в «Радянську Україну». Під такою назвою видавництво проіснувало до 1992 року. А ще, в 1958-1960 були збудовані нові виробничі цехи. Відтоді видавництво стало найбільшим в УРСР. З 1992 року видавництво отримало назву «Преса України». Зараз воно працює. Свідченням цього є купа газетних кіосків біля підприємства. Газети навіть розкладали на вулиці. Ну і за свідченнями інтернет-енциклопедії, видавництво видає багато газет, журналів, а також надає поліграфічні послуги. Ознак здачі в оренду не помітив.
16. Ще один цікавий нюанс — біля головного корпусу зберіглися залишки колишнього розворотного кільця трамваю (так, так — раніше по проспекту Перемоги паралельно з тролейбусною лінією їздили і трамваї).
17. Київський мотоциклетний завод, що розташований на Лук'янівці. Між новим житлово-комерційним будинком і колишнім заводським палацом культури видно недобудований корпус мотозаводу.
18. Колишній палац культури мотозаводу переробили в магазини. Так що про долю заводу можна здогадатися.
19. Адміністративний корпус мотоциклетного заводу. На фасаді марно шукати надпис із назвою заводу.
У Вікіпедії написано, що Київський мотоциклетний завод був створений в 1945 році на базі бронетанкового ремонтного заводу №8. Першою моделлю мотоцикла, створеною на заводі в 1946 році був «Киянин» К-1Б — копія німецького мотоциклу «Wanderer 1Sp». В тому ж році, на базі мотоциклу «Киянин» К-1Б запустили у виробництво триколісний мотоцикл для інвалідів К-1В. А з 1951 року почали виготовляти важкі мотоцикли М-72 (копія німецького BMW R71). З 1955-го випускали модернізовану версію М-72 — К-750. А в 1959-1962х рр. завод розробив прототипи вантаджних мікроавтомобілей — КМЗ-3 «Київ» і КМЗ-4 «Київ» (у варіантах бортової вантажівки і фургону). Але в серійне виробництво автомобілі не пішли. В кінці 1970х на заводі почали виробляти ескортні моделі мотоциклів для супроводу урядових кортежів. Ескортні мотоцикли навіть закупали у Кремлі!
Після розпаду СРСР завод було реорганізовано в ВАТ (відкрите акціонерне товариство) «Київський мотоциклетний завод». 100% акцій заводу належали державі. З 2002 року невикористовані приміщення заводу почали розпродувати. В 2004 році завод був викреслений з переліку стратегічно важливих заводів. Сам завод почав занепадати. В 2012 році 90% державних акцій були продані одній приватній фірмі. В 2015 році повідомлялось про випуск нової модифікації мотоциклу «Дніпро-16М». На сайті мотозаводу є чималий перелік мотоциклів. Але питання чи виготовляються вони досі. На тій же Вікіпедії вказано, що станом на 2016й рік працює тільки фірмовий магазин.
20. Адміністративний копрус поближче. Вивіски мотозаводу тут не знайдете.
До речі, ваш покірний слуга в 2004 році був по роботі на заводі. Навіть в той час він справляв враження фікції, аніж діючого підприємства. Ніни ж основною діяльністю заводу є здача площ в аренду(!). Отак от... Хоча рина сайті заводу вказано, що виготовляють і мотоцикли та причепи.
21. Паркани заводу обліплені оголошеннями про оренду. Стан заводу зрозумілий.
22. З деяких заводських корпусів зробили бізнес-центри.
23. За числкенними воротами видно колишні заводські цехи.
Начебто серед них є і закинуті. Однак обладнання демонтоване. Також є заводське бомбосховище. Але як туди потрапити невідомо. Та й мотозавод в якості абандону так собі. Це скоріше офісний центр, ніж закинутий завод.
24. Що здивувало — так це паркан з високою огорожею під струмом(!). Навіщо мотозаводу такий захист — питання. Виглядає як бронетанковий ремонтний завод.
25. В колишніх заводських гаражах зробили броварню.
26. Труба мотозаводу і оголошення про оренду заводської территорії.
27. Рекламують оренду непогано! Мабуть єдине місце, де можна побачити і назву, і логотип заводу — рекламні оголошення. Тому телефони на фото замазав. Якби ж випускали мотоцикли, то може б і подумав. А так обійдуться!
28. Наступний завод, що теж розташований на Лук'янівці — ДАКХ (державна акціонерна холдингова компанія) «Артем» — підприємство з виготовлення військової продукції. Завод діючий. Але багато площ здано в оренду підприємцям. Також на території збудували бізнес-центр «Топаз». Який, щоправда, поки у вигляді заброшки-недобуду.
29. Прохідна заводу.
З сайту заводу дізнаємось, що завод засновано у 1892 році акціонером Коллб-Селецьким. В 1896му завод було реорганізовано в «Дніпровський машинобудівний завод». В 1919 завод було націоналізовано радянською владою. 1922го заводу було присвоєно прізвисько військово керманича Федора Сергеєва (Артем). Під час Другої світової війни завод було евакуйовано до міста Куйбишев (нині — Самара). З 1943го завод повернувся до Києва. Завод випускав авіаційну техніку і ракети класу «повітря-повітря». У 1975му було створене Київське виробниче обєднання ім. Артема. За часів незалежності, у 1996 році виробниче об'єднання реорганізовано у Державну акціонерну холдингову компанію. На даний час підприємство продовжує займатися випуском військової продукції. Хоча багато площ роздано в оренду і побудували (точніше — недобудували) бізнес-центр. А ще завод має безліч філіалів по країні.
30. Головний корпус заводу довгий. І виглядає старовинно.
31. Поліграфічний комбінат «Україна». Займається виготовленням цінних паперів, паспортів, документів суворої звітності і національної валюти.
За скромними відомостями Вікіпедії, комбінат було створено 1979 року. Тоді він називався поліграфічним комбінатом «Молодь». З отриманням країною незалежності підприємство букло перейменовано в Державний поліграфічний комбінат «Україна». Наразі підприємство працює. Хоча частина приміщень роздана під комерційні установи.
32. Прохідна і адміністративний корпус комбінату «Україна».
33. Ну а навпроти розташовані абандончики. Чи точніше, руїни. На фото — залишки колишнього АТП-13062. Просто пустир.
34. Поруч розташований колишній хлібокомбінат №4. Від заводу лишились тільки закинуті прохідна і фірмовий магазин. Виробничий цех знищений.
Дивно що поки нічим не забудували.
Завод було збудовано в 1932му (за іншоим джерелом — у 1936му) як Хлібзавод №1. За інформацією з
Якщо цікаво, фотки заводу до знесення знайшов в звіті про Хлібзавод №4 від відомого блогера-дослідника Києва
zametkiev.35. Комбінат «Поліграфкнгига» біля тролейбусного депо №2. Нині — приватне акціонерне товариство.
Знайти інформацію про комбінат не вдалося. Так що якщо знаєте — пишіть. Зате видно, что значна частина приміщень роздана під оренду.
36. Наступний завод — В/О (виробниче об'єднання) «Реле та автоматики». Головний корпус і прохідна. На фото — у відремонтованому вигляді. Про стан заводу можна судити з оголошень про оренду.
Мені якось довелося працювати на території підприємства. Там була дуже люта охорона і сувора пропускна система. Про фоткання не йшло й мови. Хоча тоді мені не було чим фоткати. Але фоткати було що, повірте.
37. Адмінкорпус з прохідною, облицьований різнокольоровими плитками. Праворуч — один з корпусів, що лишився в нетронутому вигляді. А ще правіше — новий бізнес-центр, збудований на місці розібраної частини корпусу.
Виробниче об'єдання було створене у 1954 році. В 1967 році на базі заводу був створений філіал Контопського індустріального технікуму. В/О займалося випуском різноманітних реле, виготовлення трансформаторів та іншої електротехнічної продукції. А також медичного обладнання. Чув, що завод виробляв і оборонну продукцію. Начебто цим і пояснювалась охоронюваність. Серед цікавинок на стенді підприємства бачив електронні маршрутні табло для трамваїв і тролейбусів (хоча не в кусі, чи ставили їх на київський електротранспорт). Станом на 2008й, значна частина приміщень була віддана під оренду. Частина приміщень простоювала порожньою. Здається, що від заводу лишились на той час лише охорона, директор і секретарша:) За власними спостереженнями, після світової фінансової кризи 2008го року, заводу стало погано — працівників відправили по домівкам, обладнання і навіть меблі повиносили з заводу.
За даними інформбюро, розвал підприємства розпочався в 1992му році. Заводу доручили випуск медичного обладнання для іноземного замовника. Був взятий кредит, але замовлення було зірване, а кредит не виплачений. З 2010го року завод фактично не працював. І в 2013му В/О було продане приватним бізнесменам. А з 2014го територію заводу почали забудовувати бізнес-центрами. З 2015 зупинку зупинку автобуса №2, яка називалась «В/О "Реле і автоматики"» перейменовано на «Вулицю Василенко». Історія заводу скінчилась.
38. Один із новозбудованих корпусів.
39. Ще один корпус — височенний будинок. В цьому році планується ввести в експлуатацію.
40. Будівля майже готова. Виглядає епічно. Але нависає над дорогою і пішоходами.
41. Наступне підаприємство, що розташоване поруч — колишній завод «Росток». Територія його громадна. Але більша частина облаштована під бізнес-центри.
Історія заводу розпочинається з 1938 року. Тоді на базі Київського енергетичного інституту на бульварі Лепсе були створені майстерні. Пізніше майстерні стали заводом «Точелектроприлад». В 1993му на базі заводу було створене акціонерне товариство «Росток». З 2005го компанія перейменована в публічне акціонерне товариство. А завод розділився на групу невеликих фірм. Так, наприклад, «Компанія Росток» виготовляла різноманітну побутову техніку, а «Росток Рекордз» була однією із найкрутіших студій звукозапису в Україні. Чи існують заводи компанії зараз — невідомо. Але багато площ зайнято орендаторами.
42. На территорії колишнього заводу розташований величезний автосалон. MINI 3 поколыння (з 2014го).
43. На головному корпусі присутня назва підприємства. Але чи працює завод нині?
44. Далі бачимо один із старих адміністративних корпусів.
45. На фасаді є пам'ятна табличка, присвячена працівникам заводу, що загинули під час
46. Завод настільки великий, що має власний палац культури.
47. Начебто діючий. Хоча що там — невідомо. Палац культури на фоні ялини чимось схожий на причорноморські кавказькі краєвиди.
48. Ну і на завершення розповім про ще один величезний столичний завод — В/О ім. Корольова «Меридіан».
Ну і трохи історії. Завод було створено у 1953 році. Тоді він мав назву «Радіоприлад». Завод займався виробництвом вимірювальних приладів, дозиметрів, радіоаппаратури. У 1974 році, на базі головного підприємства було створене об'єднання ім. С.Корольова, до якого ввійшло декілька заводів як у Києві, так і з інших місць. 1981го підприємство було нагороджене орденом «Жовтневої революції». В 1990му В/О досягнуло піку виробництва. З 1994 році на базі В/О створили відкрите акціонерне товариство «Меридіан» ім. С.Корольова. Ніни завод працює. Досі виготовляє вимірювальні прилади і радіоаппаратуру. Начебто ще займається збиранням безпілотників для армії. Хоча багато приміщень віддані орендаторам. На территорії заводду є і банки, і магазини, і ресторан, і навіть митниця.
49. При заводі є фірмовий магазин. Тепер знаю, де можна придбати дозиметр.
50. Надпис на заводі.
51. Дикий виноград красиво обплів старий корпус заводу.
52. Орендатори. Зі сторони виглядає наче підприємство не працює. Хоча воно й нині діюче. От тільки скоротилося за розмірами.
Ну а на цьому в мене поки що все. Але продовження можливе — в Києві є ще багато заводів-гігантів. Як бачимо, не все так погано. Хоча багато заводів розвалили.
СХОЖІ ЗАПИСИ:
Мариуполь (часть 4): Металлургический комбинат "Азовсталь" и его окрестности
