![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
maxiwell Як жеж цікаво і корисно копирсатися у архівах. Можна знайти багато цікавого, згадати молодість минуле. Прикрасити сірі, похмурі зимові дні. Особливо у часи, коли не до поїздок.
Якщо чесно, після розповідей про дендропарки та Києво-Печерську лавру я й не сподівався, що знайдеться матеріал для фотозвіту про минулі здобутки. Але згадав як одного разу вперше поїхав «розширювати горизонти» світогляду у незвідані куточки Київської області. А саме, у Бориспіль. І виявилося, що фоткав тоді не лише маршрутки і автобуси, а трохи міських пейзажів.
Було це давно, восени 2010 року. Перебуваючи на Харківському массиві у Києві (не пам'ятаю з якої причини), вирішив ще десь прогулятись. І спонтанно вирішив поїхати у Бориспіль. Бо планував давно, та ніяк не наважувався поїхати один. А це погода була гарна — «бабине літо». Ціна на проїзд навіть на ті часи була дешевою — усього 4 грн. (а скільки ж зараз коштує?). При тому, що до аеропорту проїзд коштував 20 гривень.
Оскільки це було у «доблогерський» період, то поїздки були транспортні. Ну, подивитись що їздить по місцям, яка маршрутна мережа і чи є рідкісні автобуси або маршрутки. Якраз закінчувалась епоха радянського громадського транспорту. А в Борисполі раритет якраз був — по місту їздили останні Ikarus'и у Київській області. Тож було цікаво подивитися на власні очі. Та й громадський транспорт станом на 2010й там ніхто не фоткав. Тож цікавість переважила мої сумніви і я поїхав сам.
1. Ikarus 260. У Борисполі їздили вони лише по одному маршруту №2 «Аеропорт "Бориспіль" — Вул. Каховська». Дивина та й годі.
До речі, кажуть, що Ікаруси там і досі їздять.
І хоч моя подорож була присвячена громадському транспорту, трохи уваги приділив і міським пейзажам. Мабуть фоткав для Вікімапії:) Тож вийшло сумбурно і з акцентом на транспортну тематику. Проте з такого ракурсу місто, ви, певно, ще не бачили.
Про історію і місто розписувати не буду. Районний центр Київської області. 54 тисяч жителів. Велике не тільки за кількістю населення, але й розмірами, місто. Урбаністичне — з широкою, чотирьохсмуговою головною вулицею із дивною назвою «Київський шлях» (рос. - «Киевский путь»), багатоповерхівками навколо центральної вулиці та з одноповерховою забудовою сільского типу на околиці. Серед візитівок Борисполя — одноіменний аеропорт в заміській смузі, церква Бориса і Гліба, іще можливо — залізнична станція. Особливо пам'яток (достопримечательностей) у місті немає. Місто хоч і стародавнє, та виглядає молодим.
2. Рута-19 в релігійній рекламі. Здивувася, бо ніде такого не бачив.
Отже, як завжди, скористався принципом заїзджати так далеко, щоб не заблукати і не прогавити цікавинки. Тож проїхавши майже все місто вирішив вийти, бо на околиці точно нема чого робити. Вийшов на зупинці біля знаменитого собору Бориса і Гліба.
3. Собор Бориса і Гліба (УПЦ МП). Побудований у 1989 році. Уперше цей храм побачив у книжці про архітектуру під час навчання в універі.
4. Вулиця Київський шлях. На околиці трохи вужча, ніж у центрі, але як для 50-тисячного міста досить непогана.
5. Київський шлях — головна вулиця Борисполя.
6. З транспортного аспекту місто дуже цікаве. Багато міжміських маршруток проїздять транзитом.
7. І десь з десяток міських маршрутів (Рута 25).
8. Кабель-шмабель.
Не знаю навіщо сфоткав. А, згадав! Давно не зустрічалися такі штуки. Раніше на кожному узбіччі стирчали.
9. Автобусна зупинка. Ех, а у нашому місті навіть знаків нема.
10. Раптово проїхав Ікарус. Ледве встиг разчохлити фотік.
11. Зупинка «Вулиця Панфілова» з радянським павільоном.
12. Та сама зупинка: павільон і знак. Ось так повинно бути всюди!
13. Довгобуд на Київському шляху, 97. «Еліта-центр» по-бориспільски.
14. І знову про транспорт. Богдан А144.2 маршруту 317 Київ — Бориспіль.
15. Міжміський автобус Temsa Safir «Автолюксу».
16. Центральне перехрестя (вулиці Київський шлях та Дзержинського). Виглядає урбаністично.
17. «Центральна площа міста» (Як написано у Вікімапії).
18. Бориспільська міськрада і пам'ятник вождю світового пролетаріату.
Тепер його там нема.
19. Кінцева зупинка приміський маршруток біля парку.
20.
21. В маршрутці Рута 25 щось поламалось.
22. Як не дивно, по місту ходить багато дрібних маршруток («Дельфіни»).
23. Ще один зупиночний павільон.
24. А на зупинці — герб міста. Звичайно, що з літаком. Кажемо «Бориспіль» — маємо на увазі аеропорт.
25. Центральний парк. Там вже щось будують.
26. Традиційно, у парку повинен стояти пам'ятник воїнам Великої Вітчизняної війни.
27. Міська багатоповерхова забудова.
28. Вулиця Київський шлях поза центром.
29. Ого! В 2010му у Борисполі вже був wi-fi!
30. Бігборд з запрошенням на святкування Дня міста.
31. Соцмістечко.
32. Зупинка «Соцмістечко». З якої я і поїхав додому.
33. Сподобалось, що у місті багато дерев.
34. Світлофор на боковій вулиці (точніше, дворовому проїзді). Навіщо? Ітак можно перейти.
35. Зупинка «Соцмістечко». З облаштованим павільоном.
Звідси я й поїхав. Ледве вліз у маршрутку, яка забилася поки півміста проїхала. Тож на майбутнє — краще виходити раніше і йти до кінцевої зупинки, ніж навпаки. Якщо не хочеться стояти на останніх східцях.
Підсумовуючи можна сказати що місто сподобалось. Як з транспортного аспекту, так і як населений пункт. Місто чисте. Гарні квіткові клумби. Всюди урни для сміття. Є сучасна інфраструктура — супермаркети, розвинута мережа транспорту. Хоча є один недолік. Коли злітають літаки на околиці — гул неймовірний. Я ледь не злякався.
Ще жалкую, що мало фоткав... Якщо тоді соромився, то що вже казати про нинішні часи. Але якби була можливість з'їздив би ще раз, щоб детальніше вивчити місто.
Схожі записи:
Вишнёвое — город духовности и добра
Бровары (часть 2): Город и выставка пожарной техники
Бровары (часть 1): Парк Победы
Вышгород
Якщо чесно, після розповідей про дендропарки та Києво-Печерську лавру я й не сподівався, що знайдеться матеріал для фотозвіту про минулі здобутки. Але згадав як одного разу вперше поїхав «розширювати горизонти» світогляду у незвідані куточки Київської області. А саме, у Бориспіль. І виявилося, що фоткав тоді не лише маршрутки і автобуси, а трохи міських пейзажів.
Було це давно, восени 2010 року. Перебуваючи на Харківському массиві у Києві (не пам'ятаю з якої причини), вирішив ще десь прогулятись. І спонтанно вирішив поїхати у Бориспіль. Бо планував давно, та ніяк не наважувався поїхати один. А це погода була гарна — «бабине літо». Ціна на проїзд навіть на ті часи була дешевою — усього 4 грн. (а скільки ж зараз коштує?). При тому, що до аеропорту проїзд коштував 20 гривень.
Оскільки це було у «доблогерський» період, то поїздки були транспортні. Ну, подивитись що їздить по місцям, яка маршрутна мережа і чи є рідкісні автобуси або маршрутки. Якраз закінчувалась епоха радянського громадського транспорту. А в Борисполі раритет якраз був — по місту їздили останні Ikarus'и у Київській області. Тож було цікаво подивитися на власні очі. Та й громадський транспорт станом на 2010й там ніхто не фоткав. Тож цікавість переважила мої сумніви і я поїхав сам.
1. Ikarus 260. У Борисполі їздили вони лише по одному маршруту №2 «Аеропорт "Бориспіль" — Вул. Каховська». Дивина та й годі.
До речі, кажуть, що Ікаруси там і досі їздять.
І хоч моя подорож була присвячена громадському транспорту, трохи уваги приділив і міським пейзажам. Мабуть фоткав для Вікімапії:) Тож вийшло сумбурно і з акцентом на транспортну тематику. Проте з такого ракурсу місто, ви, певно, ще не бачили.
Про історію і місто розписувати не буду. Районний центр Київської області. 54 тисяч жителів. Велике не тільки за кількістю населення, але й розмірами, місто. Урбаністичне — з широкою, чотирьохсмуговою головною вулицею із дивною назвою «Київський шлях» (рос. - «Киевский путь»), багатоповерхівками навколо центральної вулиці та з одноповерховою забудовою сільского типу на околиці. Серед візитівок Борисполя — одноіменний аеропорт в заміській смузі, церква Бориса і Гліба, іще можливо — залізнична станція. Особливо пам'яток (достопримечательностей) у місті немає. Місто хоч і стародавнє, та виглядає молодим.
2. Рута-19 в релігійній рекламі. Здивувася, бо ніде такого не бачив.
Отже, як завжди, скористався принципом заїзджати так далеко, щоб не заблукати і не прогавити цікавинки. Тож проїхавши майже все місто вирішив вийти, бо на околиці точно нема чого робити. Вийшов на зупинці біля знаменитого собору Бориса і Гліба.
3. Собор Бориса і Гліба (УПЦ МП). Побудований у 1989 році. Уперше цей храм побачив у книжці про архітектуру під час навчання в універі.
4. Вулиця Київський шлях. На околиці трохи вужча, ніж у центрі, але як для 50-тисячного міста досить непогана.
5. Київський шлях — головна вулиця Борисполя.
6. З транспортного аспекту місто дуже цікаве. Багато міжміських маршруток проїздять транзитом.
7. І десь з десяток міських маршрутів (Рута 25).
8. Кабель-шмабель.
Не знаю навіщо сфоткав. А, згадав! Давно не зустрічалися такі штуки. Раніше на кожному узбіччі стирчали.
9. Автобусна зупинка. Ех, а у нашому місті навіть знаків нема.
10. Раптово проїхав Ікарус. Ледве встиг разчохлити фотік.
11. Зупинка «Вулиця Панфілова» з радянським павільоном.
12. Та сама зупинка: павільон і знак. Ось так повинно бути всюди!
13. Довгобуд на Київському шляху, 97. «Еліта-центр» по-бориспільски.
14. І знову про транспорт. Богдан А144.2 маршруту 317 Київ — Бориспіль.
15. Міжміський автобус Temsa Safir «Автолюксу».
16. Центральне перехрестя (вулиці Київський шлях та Дзержинського). Виглядає урбаністично.
17. «Центральна площа міста» (Як написано у Вікімапії).
18. Бориспільська міськрада і пам'ятник вождю світового пролетаріату.
Тепер його там нема.
19. Кінцева зупинка приміський маршруток біля парку.
20.
21. В маршрутці Рута 25 щось поламалось.
22. Як не дивно, по місту ходить багато дрібних маршруток («Дельфіни»).
23. Ще один зупиночний павільон.
24. А на зупинці — герб міста. Звичайно, що з літаком. Кажемо «Бориспіль» — маємо на увазі аеропорт.
25. Центральний парк. Там вже щось будують.
26. Традиційно, у парку повинен стояти пам'ятник воїнам Великої Вітчизняної війни.
27. Міська багатоповерхова забудова.
28. Вулиця Київський шлях поза центром.
29. Ого! В 2010му у Борисполі вже був wi-fi!
30. Бігборд з запрошенням на святкування Дня міста.
31. Соцмістечко.
32. Зупинка «Соцмістечко». З якої я і поїхав додому.
33. Сподобалось, що у місті багато дерев.
34. Світлофор на боковій вулиці (точніше, дворовому проїзді). Навіщо? Ітак можно перейти.
35. Зупинка «Соцмістечко». З облаштованим павільоном.
Звідси я й поїхав. Ледве вліз у маршрутку, яка забилася поки півміста проїхала. Тож на майбутнє — краще виходити раніше і йти до кінцевої зупинки, ніж навпаки. Якщо не хочеться стояти на останніх східцях.
Підсумовуючи можна сказати що місто сподобалось. Як з транспортного аспекту, так і як населений пункт. Місто чисте. Гарні квіткові клумби. Всюди урни для сміття. Є сучасна інфраструктура — супермаркети, розвинута мережа транспорту. Хоча є один недолік. Коли злітають літаки на околиці — гул неймовірний. Я ледь не злякався.
Ще жалкую, що мало фоткав... Якщо тоді соромився, то що вже казати про нинішні часи. Але якби була можливість з'їздив би ще раз, щоб детальніше вивчити місто.
Схожі записи:
Вишнёвое — город духовности и добра
Бровары (часть 2): Город и выставка пожарной техники
Бровары (часть 1): Парк Победы
Вышгород
