![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
maxiwellТак хотілося продовжити вилазки по заброшкам — але то погода погана, то нема з ким, то нема де лазити. Тому повертаюся до відзнятого раніше матеріалу. Зокрема, до серпневої поїздки у Вінницьку область, під час якої подивився закинутий водяний млин і міні-ГЕС. А ще оглянув центр Погребища — про який зараз і розповім.
Знаєте, такого провінційного міста я ще не бачив! Лише один бігборд! Немає світлофорів! За виглядом нагадує село або селище міського типу. Висотної забудови майже нема. Найвищі багатоповерхівки — у пять поверхів. Та й багатоквартирних домів зовсім мало. За кількістю жителів теж не дуже походить на місто — всього лише 10 тисяч осіб. Це втричі менше нашої Боярки. Та за розмірами як середнє місто до 50 тисяч жителів. Пішки за один раз все не обійти. Здивувала відсутність міських маршруток (хоча, начебто, повинна бути). І при цьому стільки пам'ятників, що позаздрить 50-100 тисячне місто.
Звичайно, про Погребище читав у блогах. Однак там про відсутність світлофорів і бігбордів не писали. Що ж, у кожного свій погляд на речі. І в мене свій. Тим паче, що на всі цікавинки не вистачило часу. Навіть довелося просити брата, щоб хоча б дещо сфотографував.
1. Основні пам'ятки і цікавинки Погребища.
Назва міста походить від слова «погреби». Перша згадка про поселення — в літописі 1148 року. Називалось поселення — Рокитне. В 1239-1240х роках, після нападу монголів, залишились лише погреби і підземні ходи. Так, місцину стали називати Погребищем. Ця назва і перекочувала на відбудоване місто.
В 1569му, за Люблінською унією, Погребище перейшло під владу Речі Посполити. А місто стало користуватись Магдебурзьким правом.
За свою історію місто декілька разів знищувалось вщент. Так, в 1653 році, каштеляном (управитель міста, призначений польскою владою) Стефаном Чарнецьким місто було спалене, а всі жителі страчені.
В XVIII-XIX ст. Погребище належало сімейству польського магната Адама Ржевуського. Ним була побудована залізнична станція і декілька підприємств.
Велика Вітчизняна війна не оминула і Погребище. В боях загинули 6 тисяч воїнів-мешканців міста. От така історія...
В нас час місто населяють 9700 чоловік. Це дуже небагато для міста. Але при цьому в Погребищі цікавинок вистачає. Хоча невідомо де яка церква і не про всі монументи є інформація. Тому у цьому фотозвіті можливі неточності.
2. В Погребищі є пам'ятник-танк.
3. Танк ІС-2 — пам'ятник танкістам, які звільняли Погребище від німецьких військ у 1943му.
4. Неподалік ще одна цікавинка — скеля.
Звідки вона взялася? А це берег річки Рось, на якій є скелі.
5. Поруч стоїть ще якийсь пам'ятник. Дивно, але на Вікімапії він не розмічений.
Навколо танку, скелі і цього пам'ятника є ще один пам'ятник, пам'ятний хрест і церква. Нажаль, не сфоткав.
6. Центр Погребища і центральна площа — площа Героїв. Тут все поруч — і монументи, і районна рада, і кінотеатр, і пожежна частина.
Здивувало, що площа величезна. Як жартував брат: «Для розвороту тролейбусів місця вистачить». Для чого така велика площа — незрозуміло.
7. Монумент в центрі площі. Розповідали, що то за пам'ятник, але я вже забув. Скоріш за все, це пам'ятник загиблим під час Другої Світової війни мешканцям міста.
8. Пам'ятник героям Євромайдану, Небесній сотні — учасникам патріотичних протестів 2013-2014х років.
9. Кінотеатр ім Терновського. Закинутий.
10. Пожежна частина. Здивувало, що замість каланчі — вишка.
11. Якийсь старовинний будинок.
12. Площа Героїв з іншого боку. Центр Погребища.
13. На відміну від Боярки, тут зберіглась стела «Я люблю таке-то місто». Досить нова модна фішка.
В Погребищі милує словосполученням «SCH»:)
14. А це центральна вулиця — Богдана Хмельницького. Зроблена бульварною і пішохідною.
Вигляд — як селище міського типу. Багатоповерхова забудована представлена, переважно, такими будинками.
15. Біля школи помічаю пам'ятник штурману авіалайнера Королю Степану Олександровичу, який загинув під час теракту на борту літака ТУ-154 рейсу «Москва - Сочі» 24 серпня 2004 року.
16. Школа №1. Видно, що до нового навчального року залишилось менше тижня — а ремонтні роботи ще ведуться.
17. Церква Успіння Божої Матері.
18. Автостанція в Погребищі чисто символічна: будинок і декілька платформ прямо на дорозі.
19. Багатоповерхова забудова Погребищ виглядає так.
20. Найвищий будинок — п'ятиповерховий.
21. Новий універмаг.
22. Магазинчик у старовинному будинку.
23. Костел Непорочного Зачаття Божої Матері (Збудований 1754, перебудований 1864 р.).
Не очікував, що в Погребищі є костел. Цікаво те, що він римо-католицький.
Відреставрований декілька років тому.
24. Комбінат побутових послуг (це щось типу ЖЕКу?) і «Нова пошта».
25. Ресторан «Рось».
26. Міський парк відпочинку.
27. Невеличкий, але затишний парк. Чимось нагадав парк у смт. Макарів у Київській області.
28. В парку є танцмайданчик.
29. Прикольна каса!
30. А лавки брутальні — бетонні(!).
31. Храм Святого Михаїла, якщо не помиляюсь. Нехарактерна для церков архітектура пояснюється тим, що це колишній перебудований палац Ржевуських.
32. Парк закінчується пішохідним містком через річку Рось.
33. Стрьомний і довгий дерев'яний місток через Рось — пам'ятка Погребища.
34. В воді стоять старі дерев'яні стовпи лінії електропередач. Такого я ще ніде не бачив!
Як вони ще не впали?!
35. Місток з'єднує центр з околицею біля цукрового заводу.
36. Стадіон у Погребищах простецький, сільський.
37. Інший берег. Там розташовані пам'ятки, з яких розпочинав цей звіт: танк, скеля і церква.
38. Ось кроп з панорами. Пам'ятний хрест на скелі, церква, капличка і прапор.
39. Проїхали повз Погребищенський цукровий завод.
За виглядом наче закинутий. Ще й в одному з реєстрів знайшов інформацію, що цукровий завод вже недіючий.
40. Але, судячи по прохідній і цілому паркану, завод цілком діючий.
Он, сторожа проводять поглядом нашу машину.
41. Погребище хоч і малозаселене — однак відстані величезні: 5-6 км. з краю до краю.
Пересуватися краще на машині.
42. На горизонті з'явилась залізниця з вантажною станцією.
43. Вокзал залізничної станції Погребища. А називається... «Ржевуська». В честь польського магната і власника довколишніх земель, графа Ржевуського.
44. Станція «Ржевуська» з залізничного переїзду.
Ця неелектрифікована залізниця — гілка Козятин-Христинівка.
45. Непоганий краєвид.
46. Будинок культури.
47. А це шо на будинку культури? Радянські серп і молот!
Ось таке Погребище. Місто, що більше схоже на селище міського типу. Тихе, неметушливе. Українське. Після київського передмістя, де навіть села схожі на мегаполіси, дуже незвичні враження. Урбаністика відсутня. Зате й нема хаотичної забудови висотками. А пам'ятників стільки, що за один раз всі не обійти.
Нажаль, інших туристичних поїздок до кінця року не передбачається. Але добре, що хоч у Погребище з'їздив.
СХОЖІ ЗАПИСИ:
Смт. Глеваха
Славутич
Українка
Сарны
Дивитися на карті
Знаєте, такого провінційного міста я ще не бачив! Лише один бігборд! Немає світлофорів! За виглядом нагадує село або селище міського типу. Висотної забудови майже нема. Найвищі багатоповерхівки — у пять поверхів. Та й багатоквартирних домів зовсім мало. За кількістю жителів теж не дуже походить на місто — всього лише 10 тисяч осіб. Це втричі менше нашої Боярки. Та за розмірами як середнє місто до 50 тисяч жителів. Пішки за один раз все не обійти. Здивувала відсутність міських маршруток (хоча, начебто, повинна бути). І при цьому стільки пам'ятників, що позаздрить 50-100 тисячне місто.
Звичайно, про Погребище читав у блогах. Однак там про відсутність світлофорів і бігбордів не писали. Що ж, у кожного свій погляд на речі. І в мене свій. Тим паче, що на всі цікавинки не вистачило часу. Навіть довелося просити брата, щоб хоча б дещо сфотографував.
1. Основні пам'ятки і цікавинки Погребища.
Назва міста походить від слова «погреби». Перша згадка про поселення — в літописі 1148 року. Називалось поселення — Рокитне. В 1239-1240х роках, після нападу монголів, залишились лише погреби і підземні ходи. Так, місцину стали називати Погребищем. Ця назва і перекочувала на відбудоване місто.
В 1569му, за Люблінською унією, Погребище перейшло під владу Речі Посполити. А місто стало користуватись Магдебурзьким правом.
За свою історію місто декілька разів знищувалось вщент. Так, в 1653 році, каштеляном (управитель міста, призначений польскою владою) Стефаном Чарнецьким місто було спалене, а всі жителі страчені.
В XVIII-XIX ст. Погребище належало сімейству польського магната Адама Ржевуського. Ним була побудована залізнична станція і декілька підприємств.
Велика Вітчизняна війна не оминула і Погребище. В боях загинули 6 тисяч воїнів-мешканців міста. От така історія...
В нас час місто населяють 9700 чоловік. Це дуже небагато для міста. Але при цьому в Погребищі цікавинок вистачає. Хоча невідомо де яка церква і не про всі монументи є інформація. Тому у цьому фотозвіті можливі неточності.
2. В Погребищі є пам'ятник-танк.
3. Танк ІС-2 — пам'ятник танкістам, які звільняли Погребище від німецьких військ у 1943му.
4. Неподалік ще одна цікавинка — скеля.
Звідки вона взялася? А це берег річки Рось, на якій є скелі.
5. Поруч стоїть ще якийсь пам'ятник. Дивно, але на Вікімапії він не розмічений.
Навколо танку, скелі і цього пам'ятника є ще один пам'ятник, пам'ятний хрест і церква. Нажаль, не сфоткав.
6. Центр Погребища і центральна площа — площа Героїв. Тут все поруч — і монументи, і районна рада, і кінотеатр, і пожежна частина.
Здивувало, що площа величезна. Як жартував брат: «Для розвороту тролейбусів місця вистачить». Для чого така велика площа — незрозуміло.
7. Монумент в центрі площі. Розповідали, що то за пам'ятник, але я вже забув. Скоріш за все, це пам'ятник загиблим під час Другої Світової війни мешканцям міста.
8. Пам'ятник героям Євромайдану, Небесній сотні — учасникам патріотичних протестів 2013-2014х років.
9. Кінотеатр ім Терновського. Закинутий.
10. Пожежна частина. Здивувало, що замість каланчі — вишка.
11. Якийсь старовинний будинок.
12. Площа Героїв з іншого боку. Центр Погребища.
13. На відміну від Боярки, тут зберіглась стела «Я люблю таке-то місто». Досить нова модна фішка.
В Погребищі милує словосполученням «SCH»:)
14. А це центральна вулиця — Богдана Хмельницького. Зроблена бульварною і пішохідною.
Вигляд — як селище міського типу. Багатоповерхова забудована представлена, переважно, такими будинками.
15. Біля школи помічаю пам'ятник штурману авіалайнера Королю Степану Олександровичу, який загинув під час теракту на борту літака ТУ-154 рейсу «Москва - Сочі» 24 серпня 2004 року.
16. Школа №1. Видно, що до нового навчального року залишилось менше тижня — а ремонтні роботи ще ведуться.
17. Церква Успіння Божої Матері.
18. Автостанція в Погребищі чисто символічна: будинок і декілька платформ прямо на дорозі.
19. Багатоповерхова забудова Погребищ виглядає так.
20. Найвищий будинок — п'ятиповерховий.
21. Новий універмаг.
22. Магазинчик у старовинному будинку.
23. Костел Непорочного Зачаття Божої Матері (Збудований 1754, перебудований 1864 р.).
Не очікував, що в Погребищі є костел. Цікаво те, що він римо-католицький.
Відреставрований декілька років тому.
24. Комбінат побутових послуг (це щось типу ЖЕКу?) і «Нова пошта».
25. Ресторан «Рось».
26. Міський парк відпочинку.
27. Невеличкий, але затишний парк. Чимось нагадав парк у смт. Макарів у Київській області.
28. В парку є танцмайданчик.
29. Прикольна каса!
30. А лавки брутальні — бетонні(!).
31. Храм Святого Михаїла, якщо не помиляюсь. Нехарактерна для церков архітектура пояснюється тим, що це колишній перебудований палац Ржевуських.
32. Парк закінчується пішохідним містком через річку Рось.
33. Стрьомний і довгий дерев'яний місток через Рось — пам'ятка Погребища.
34. В воді стоять старі дерев'яні стовпи лінії електропередач. Такого я ще ніде не бачив!
Як вони ще не впали?!
35. Місток з'єднує центр з околицею біля цукрового заводу.
36. Стадіон у Погребищах простецький, сільський.
37. Інший берег. Там розташовані пам'ятки, з яких розпочинав цей звіт: танк, скеля і церква.
38. Ось кроп з панорами. Пам'ятний хрест на скелі, церква, капличка і прапор.
39. Проїхали повз Погребищенський цукровий завод.
За виглядом наче закинутий. Ще й в одному з реєстрів знайшов інформацію, що цукровий завод вже недіючий.
40. Але, судячи по прохідній і цілому паркану, завод цілком діючий.
Он, сторожа проводять поглядом нашу машину.
41. Погребище хоч і малозаселене — однак відстані величезні: 5-6 км. з краю до краю.
Пересуватися краще на машині.
42. На горизонті з'явилась залізниця з вантажною станцією.
43. Вокзал залізничної станції Погребища. А називається... «Ржевуська». В честь польського магната і власника довколишніх земель, графа Ржевуського.
44. Станція «Ржевуська» з залізничного переїзду.
Ця неелектрифікована залізниця — гілка Козятин-Христинівка.
45. Непоганий краєвид.
46. Будинок культури.
47. А це шо на будинку культури? Радянські серп і молот!
Ось таке Погребище. Місто, що більше схоже на селище міського типу. Тихе, неметушливе. Українське. Після київського передмістя, де навіть села схожі на мегаполіси, дуже незвичні враження. Урбаністика відсутня. Зате й нема хаотичної забудови висотками. А пам'ятників стільки, що за один раз всі не обійти.
Нажаль, інших туристичних поїздок до кінця року не передбачається. Але добре, що хоч у Погребище з'їздив.
СХОЖІ ЗАПИСИ:
Смт. Глеваха
Славутич
Українка
Сарны
Дивитися на карті
