Трохи про все і не тільки

Читаючи звіти і переглядаючи відео про закинуті віськові бункери і піонертабори у лісах, шкодував, що у нашому лісі немає нічого подібного. Так вже склалося, що майже всі боярські абандони розташовані посеред міста і людей, а у лісі з закинутого є хіба що руїни маленької каналізаційної будівлі. Та й то, до неї не так-то й просто підступитись. Так що за інших обставин я не звернув би на неї уваги. Але що не зробиш заради контенту під час епідемії? Щоб хоч якось втамувати дослідницький інтерес, вирішив обійти місцеві забоянені заброси. З цієї затії навіть вийшов фотозвіт середнього об'єму. Однак, щоб набрати достатньо матеріалу, довелося навідатись і до руїн очисних посеред лісу.


1. Руїни очисних споруд і будівлі КНС посеред лісу.

На моє здивування, ці руїни виявились міні-очисними з відстійниками. Тож про такі незвичні споруди, окрім згадування у загальному переліку боярських заброшок, вирішив зробити окремий звіт. Надодачу ще й відео відзняв. Хоча сам об'ект, звичайно, маленький.

Про цю заброшку розповідати особливо нічого. Почув про неї ще 20 років тому, коли в 11-му класі грали у зарницю. Наш «штаб» тоді був неподалік і однокласники бігали по руїнам з дерев'яними калашами. Так що з впевненістю можна сказати, що це старий заброс.
( Читати далі (+42 фото + відео)... )

За свій сталкерський стаж (а це 4 роки) мої вилазки обмежувались лише Києвом і столичним передмістям. І тільки декілька разів вдавалося дослідити абандони у далеких закутках Київської області. Здається, більшість доступних і цікавих (а зрідка і нецікавих) київських і навколишніх заброшок, до яких можна дібратися, я вже облазив. Тому хотілося розширити географію полазок. Тим паче, світ не обмежується своїм регіоном — і в інших областях є багато цікавих об'єктів. І от, завдяки подорожі з братом, вдалося відкрити заброшки в новій області. Та ще які смачні об'єкти! А враховуючи, що літо 2017го пройшло без вилазок — то такий заброс як подарунок.

А взагалі, ця вилазка для мене знакова. По-перше, це перші заброшки у іншій області. По-друге, це нові види об'єктів — водяний млин і міні-ГЕС. І незвичні абандони. По-третє, це перша спільна вилазка з братом. Ну і ще ця прогулянка відбулася спонтанно. Бо першочергово збирались оглянути лише одне місто на Вінниччині, а не дертися в одне із сусідніх сіл. Тому що це зайвий «ґак». Але ця прогулянка відбулася.


1. Закинутий водяний млин і недобудована міні-ГЕС. Незвичні і нові для мене об'єкти.
Млин — типова «історичка» (збудований у 1896 році(!)). А електростанція — радянських часів (1958 р.).

Отже, це Вінницька область. Одне із сіл біля районного центру Погребище. Втаємничувати не стану — в туристичних колах це місце напевно дуже відоме. Та й розташоване в далеких пердях — куди навіть маршрутки не їздять. Про ці заброшки я дізнався від брата. І вони одразу мене зацікавили. Хоча... не тільки мене — брат з дружиною охоче дослідили ці споруди.

Що цікаво, назва села пов'язана із водяним млином. Назва «Круподеринці» походить від слів «крупа» і «дерти», тобто «обмолочувати». А обмолочували зерна на закинутому нині водяному млину, який ще й слугував олійницею. Також неподалік розташована міні-ГЕС. Оскільки це не величезні будівлі і споруди, то я вирішив об'єднати їх у один звіт. Тому і про історію розповім не на початку огляду, а по ходу вилазки.
( Читати далі (+52 фото)/10МБ... )

  Перший фотозвіт в новому році мав би бути присвячений новорічній тематиці. Але не склалося. Ну що ж... Значить, не буду порушувати традицію розпочинати новий рік оглядами заброшок. Фотозвіти 2016го відкриває епічний об'єкт, київський «баян» (або навіть комплекс об'єктів). Давно планував його дослідити, але засталкерити вдалося лише наприкінці минулого року. Місце досить відоме. На ці абандони навіть влаштовують офіційні екскурсії. Можливо, якби скористався послугами турфірм, то раніше б тут побував. Але на екскурсіях показують лише два об'єкти з грандіозного комплексу споруд. Якщо ж досліджувати самостійно, побачити можна більше. Щоправда, я витратив на це три вилазки(!). Бо споруди розкидані по всьому Києву. Зате вдалося побувати на чотирьох частинах «Будівництва №1» — недобудованих залізничних тунелів під Дніпром: Титул №10 (кесон на Оболоні), Титул №6 (тунель на Жуковому острові), Титул №3 (оголовок кесону) і Тутул №2 (тунель на Осокорках).

  Самі по собі споруди, що лишились не дуже великі (хоча це як сказати) і порожні (бо недобудови). Тому писати окремо про них немає змісту (хоча багато блогерів так і роблять). До того ж для цілісного сприйняття варто показати всі споруди в одному звіті. Ну а щоб не позичати чужі фотки, та мати уявлення про сучасний стан недобудованих залізничних тоннелів — вирішив дослідити всі доступні об'єкти «Будівництва №1». Ну і не менш вагомі аргументи — популярність і безпалєвність. У часи, коли важко знайти нормальні абандони і такій вилазці був радий.


1. Титул №10, або кесон на Оболоні. Єдиний об'єкт Північного залізничного тунелю під Дніпром.

  Ці об'єкти називають по-різному. І «Сталінське метро», і «Будівництво №1», і «Титули». Довгий час історія цих споруд була засекреченою. Однак в архівах був знайдений документ, що відкрив завісу над дивними недобудовами на березі Дніпра. Цим документом була Постанова Ради Народних комісарів УРСР і ЦК КП(б)У «Про Будівництво №1» 1938 р.. Як відомо, Радянський Союз добре готувався до військового нападу і Другої Світової війни. тому в 1938 р. на Київщині збудували укріпрайон з дотів. А для забезпечення надійної переправи через Дніпро Й.Сталін навесні 1938го запропонував побудувати два залізничних тунельних переходи (Північний і південний) в районі Києва, для дублювання залізничних мостів. «Будівництво №1» було найбільшим оборонним будівництвом у ті часи. На початку робіт було задіяно 5 тис. працівників. А 1940 року — вже 20 тис.. Роботи велися на величезній території в радіусі 25 км.. Для будівництва були побудовані душкомбінати, гуртожитки, під'їздні шляхи (в тому числі залізничні), лінії електропередач, відділення ощадкас (сберкасс - рос.), організовані енергопоїзди. Будівництво було своєрідною державою в державі. Для підтримання правопорядку була власна охорона, відділок міліції і два оперативних пункти(!).

  У першому півріччі 1939го намили береги і провели укріплювальні роботи. В другому півріччі 1939го проклали під'їздні автомобільні та залізничні шляхи. Наприкінці року почали будувати кесони. При будівництві тунелю під Дніпром у лютому 1941, на Титулі №4, відбулася аварія — прохідницький щит вийшов за межі грунту дна в зону пливунів. Повітря з тоннелю вирвалося на поверхню води і тунель затопило. Потім були роботи по його відновленню. Але Друга Світова війна зупинила будівництво. Хоча роботи велись аж до липня 1941го. Коли німці дісталися до Києва була дана команда законсервувати будівництво. Прохідницькі щити і тюбінги затопили, обладнання і техніку вивезли залізницею. А що залишилось засипали землею. В серпні 1944го була прийнята постанова про відновлення будівництва тунельного переходу. Але в 1949 році будівництво було зупинене як недоцільне. Потім, в 1950х намагалися відкачати воду з тунелів. Підняли невикористані труби і тюбінги. Пізніше вони були використані на будівництві станцій київського метрополіітену («Вокзальна» та «Політехнічний інститут»).

  Пост вийшов дуже об'ємним. Блог не пропускає. Тому довелося розділити на дві частини. В цій частині — Титул №10 і Титули №2 і №3.
( Читати далі (+49 фото)... )