Трохи про все і не тільки

Пандемія ковіду добряче попсувала плани, змусивши відкласти їх на невизначений термін — спочатку через запровадження самоізоляції, а потім з-за послаблення карантинних обмежень, попри ріст захворюваності. Але світ повернувся «на круги своя» (правда, з деякими умовами, яких не завжди дотримуються, і заборонами). Тому вирішив помаленьку виходити з карантину, мінімізуючи перебування у натовпі. А оскільки користуватись громадським транспортом ризиковано, залишався єдиний варіант — поїздки на машині когось із знайомих. І на щастя, в моєму оточенні знайшлася така людина. Тож лишалось тільки дочекатись вільного часу і гарної погоди.

Виявилось, що організувати спільну поїздку досить складно. І ось, коли все погодили, несподівано задощило. Однак все ж вирішили, що «матч відбудеться за будь-якої погоди». Тим паче, за 4 місяці без поїздок і 5 місяців без вилазок дуже заскучив.


1. В якості першої пост-карантинної поїздки вибрав вилазку. Із напарником поїхали на закинуту школу в одному із сіл поблизу Чорнобильської зони відчуження (ЧЗВ). Об'єкт небаянний (зі зрозумілих причин). Даних про побудову і закриття нема. Відомо лише про наявність панно на фасаді і про можливість потрапити в будівлю. Очікував на понурий тлін, але заброшка здивувала деякими артефактами і... запалом. Тому цього разу не буду видавати координати. Просунуті сталкери й так здогадаються про який заброс йтиме мова.
( Читати далі (+59 фото)... )

"— Чого ти начинаєш? Карантин не закончівся!
— Карантин — нет. А самоизоляция — да."
© Петро Бампер

Сидіти вдома стало нестерпно — все-таки, два місяці карантину. А надворі зелено-заквітчано. Ще й тепло. Тож вирішив прогулятись хоча б у невеличкому радіусі, щоб пофотографувати розвозки, а заодно просто пройтися. Тим паче, період самоізоляції скінчився і дозволили відвідувати парки. Хоча карантин, звісно, ще триває і тривати буде довго. Так що буду продовжувати серію звітів про карантинні замальовки.


1. Після березнево-квітневої засухи дощовий травень із сильними грозами і потужними розгалуженими блискавками видався незвичним.

В травні на вулицях народу побільшало. Маскового режиму мало хто дотримується. Машин на дорогах — купа. Багато розвозок. З місцевих новин — роблять тротуари, поставили новий дитячий майданчик, відбулася «сміттєва революція». Одним словом, змін небагато, але вони помітні.
( Читати далі (+37 фото)... )

Показувати нічого, але є про що написати — думок і новин накопичилося багато. А це значить, що до вашої уваги рубрика «литдибр».

В цю п'ятницю сталася пригода. Сиджу ввечері, нікого не чіпаю — починяю примус розмовляю по телефону... І раптом помічаю, що лампи починають мерехтіти. Ну, думаю, скоро перегорять. Або струм в мережі падає. Тільки про це подумав — комп вирубається і вмикається. І все б нічого, якби ж одним разом обмежилось — однак напруга продовжувала стрибати, а комп то вимикатись, то вмикатись. Напевно, напруги було недостатньо для роботи компа. Отож вирішив його вимкнути. А потім, інтуїтивно, пішов до іншої кімнати і помітив блакитно-зелене зарєво за вікном. І тріск. Здавалось, що збоку перед вікном — кульова блискавка. Але побачив, що над високовольтною підстанцією хмару від електричного замикання. Побачене шокувало. Розбудив батьків, які встигли влягтися. Взяв фотокамеру. Та, як кажуть, «найкращий кадр це той, який не вдається сфотографувати» — поки підбіг із фотіком, все скінчилось. А на частині міста стало темно.
Якщо цікаво, в інтернеті є відео.

---------------------------------------------------------------------

Ще одна важлива подія тижня — пожежі. Хоча, здавалось би, карантин. Але ніт — люди займаються городами, випалюють суху траву. Кажуть, що велика пожежа біля і в зоні відчудження. Димовуха така, що згадались пожежі від торфовищ у 2015 році. Правда, цього разу горіли не торфовища, а ліс і поля — бо запах інший. Було неможливо провітрити, оскільки все одразу наповнювалося димом. А небо закрили хмари з диму — так, що сонце стало помаранчевим, як на заході. І сонячні промені теж помаранчево-персикові. Краєвиди, звичайно, колоритні. Однак треба сидіти вдома. Хіба ш з вікна фоткати.

----------------------------------------------------------------------

Всі так рекламували і нахвалювали серіал "Спіймати Кайдаша", що вирішив і собі подивитись. Правда, поки що одужав лише одну серію (буду розтягувати задоволення — какрантин же надовго), але й так сподобалось. Знято круто. Сюжет цікавий. Ну і нагадує про шкільні роки, коли вивчали "Кайдашеву сім'ю" Нечуя-Левицького. Єдине, до чого можна приколупатись, так це до лютого суржику.

----------------------------------------------------------------------

Карантин триває вже майже місяц (з 13 березня, а суворий карантин із 17-го березня), і , як мінімум, буде продовжуватись до 24 квітня. А може обмеження подовжать аж до середини травня. Зрозуміло, що епідемія швидко не вщухне: кажуть, що корнавірус тепер назавжди залишиться з людством, а пандемія триватиме до весни 2021 року. І найгірше, що навіть після послаблення карантину деякі обмеження залишаться. Правда, невідомо які. Скоріш за все, ще носіння масок і дотримання дистанції між людьми.

На фоні затяжного карантину накриває апатією і лінню. Продуктивність праці впала, не хочеться нічого роботи. Засинати важко, тому що ніде взяти нові враження. Перегляд відео на Ютубі і музика? Ну так цим я й так розважаюсь. Робота? Так я й так вже більше року працюю вдома. Все те саме, що й раніше. Окрім прогулянок, поїздок і вилазок. Не вистачає власного простору і можливості побути на самоті. Всі ж вдома! Не знаю навіть де взяти натхнення.

"Конференція з епідемії коронавірусу скасована через епідемію коронавірусу."
(Анекдот)

Такого в історії ще не було: перенесли літні Олімпійські ігри-2020 на 2021-й (правда, вони все одно будуть вважатися іграми 2020 року), перенесли футбольний чемпіонат Євро-2020, вперше за весь період проведення «Євробачення» скасували конкурс, також скасували декілька етапів і перенесли гонки «Формули-1». І все це внаслідок пандемії нового коронавірусу COVID-2019.

Зрозуміло, що епідемія вплинула і на пересічних громадян. Так, ризик підхопити нову бацилу і місцевий, а потім і загальнодержавний, карантин змусили залишитись вдома і не виходити з помешкання без особливої потреби. Правда, без вилазок і подорожей тяжко. Та й нові звіти ніде брати. Але здоров'я і життя важливіші. В цьому контексті добре, що працюю віддалено, тому постраждає лише дозвілля.


1. Сповіщення про карантин. Поки ще без скасування транспорту.

І ось, щоб не робити паузу в блозі (бо карантин — це надовго), вирішив запостити хоч якийсь репортажик. Наприклад, про зміни в місті, викликані епідемією. І про те, чим можна себе зайняти під час карантину.
( Читати далі (+32 фото)... )

Череду сталкерських звітів довелося перервати. І не тому, що ніхто не кличе на круті заброшки (хоча і через це також), а тому що цього тижня відзначав 37-й День народження і за новою традицією потрібно було подарувати собі якусь цікаву екскурсію. Ну а оскільки екскурсії на абандони майже не організовують, вирішив взяти участь у цивільному заході. Але в якому?! Започаткував нову традицію в 2017-му екскурсією по виставковому комплексу «Експоцентр України» із відвідуванням головного павільону і закинутого макету вугільної шахти. В 2018-му безкоштовно відвідав музей X-XI ст. "парк «Київська Русь»". Минулого року була епічна екскурсія по підземній річці Клов. А цього разу натрапив на трамвайні покатеньки. Так — це не новинка для мене. Але чому б і ні?! Все-таки епічний захід, оскільки передбачав екскурсії по музею громадського транспорту (в якому, правда, я вже був у 2013-му) і Дарницькому трамвайному депо. Плюс — поїздка по лівобережним лініям на рідкісному трамваї К1М6.


1. Трамвайні покатеньки були насиченими і цікавими.

Сам формат транспортних покатеньок для мене не новий - протягом 2007-2012 я брав участь в автобусних, тролейбусних і трамвайних покатеньках. Причому, не лише в київських. І на трамваї по Києву катався (теж до 8 березня). І музей громадського транспорту відвідував. Але на трамваї К1М6 ще не їздив. Та й троєщинські маршрути не об'їздив повністю.
( Читати далі (+77 фото)... )

Раніше, на початку сталкерства, робив збірні огляди (тут і тут — для перегляду з території України необхідно скористатись VPN або проксі) недоступних або невеличких об'єктів. Робив це з безвиході, на фоні відсутності нових вилазок. Зараз ситуація така сама. Але не тому що ні з ким лазити (якраз в цьому напрямі відбулося покращення: збільшилась кількість знайомих сталкерів), а тому що банально ніде лазити. За 7 років полазок по столиці та області цікаві і доступні заброси вже облазив. Та й останнім часом кількість абандонів стрімко скорочується: їх здають в оренду, перебудовують, чи просто зносять. Залишились лише невеличкі понурі будівлі чи руїни, які зовсім нецікаві, або недоступні заброшки, накшталт напівзакинутих стратегічних заводів чи величезних підпрємств, що гарно охороняються і не мають залазів. В основному це відносно «свіжі» абандони, які були закинуті у 2010-х. Серед таких — останні вцілілі закинуті радгоспи у Київській області: радгосп «Совки» і птахорадгосп (птахофабрика) «Богданівський».


1. Збірна «солянка» недоступних, але цікавих, радгоспів на Київщині.

Радгоспи і колгоспи — вимираючий різновид заброшок, який у більшості сталкерів асоціюється з порожніми однотипними корівниками. Насправді ж, це вагові станції, силосні башти, комбікормові заводи, контори, машинно-тракторні станції, списана техніка, корівники, конярні, свинарники, пташники, теплиці, оранжереї. Додає цікавості й рідкість величезних колгоспів/радгоспів. Тим паче, поблизу Києва. Тому кожне з таких сільськогосподарських підприємств по-своєму мальовниче і унікальне. Однак не завжди вдається по ним полазити і тоді доводиться задовольнятись їхнім оглядом через паркан. При цьому трапляються епічні фейли, про які і піде мова у цьому невеличкому звіті.
( Читати далі (+41 фото)... )

Київські дитячі оздоровчі табори, бази відпочинку, навчально-спортивні бази і санаторії розкидані не лише по лісам на околиці столиці — деякі з них розміщені прямо посеред міста, на дніпровських островах. Здавалось би, така близкість до «цивілізації» повинна була б означати, що заброшок, тим паче — доступних, там в принципі не може бути. Однак одна закинута база, причому доступна, все ж-таки є. Причому, стоїть вона на виду. Це пансіонат/оздоровчий комплекс/база відпочинку «Дніпровські хвилі». Вона ж — «заброшка крішнаїтів».


1. Оздорочий табір «Дніпровські хвилі» всупереч очікуванням виявився доволі великим і цікавим. Ще й з непоганою збереженістю. Судячи за все, його закинули нещодавно.

Закинута база відпочинку «Дніпровські хвилі» овіяна таємничістю — ні історії, ні даних коли і чому закинули, ні відомчої приналежності. Лише після вилазки дізнався, що цей оздоровчий табір належав «Укррічфлоту». Тривалий час не було відомо про стан забросу і можливість дослідження. Потім з'явилися свідчення про наявність охорони. А далі — про обжитість крішнаїтами, яких змінили агресивні безхатьки. Так що лізти самому було небезпечно. Ось тільки знайомі дослідники не виявили бажання туди лізти. Та, на щастя, вдалося познайомитись із відеоблогером Тихий Сталкер, з яким і вирушив на спільну вилазку. І що, цікаво — пансіонат виявився не таким страшним, як його змальовували. Навіть більше — здивував легким залазом і безпалєвністю.
( Читати далі (77 фото + відео)... )

Зазвичай, кожен рік розпочинаю звітом про заброшки. Однак, цього разу вдруге доводиться зраджувати традиції, бо і лазити майже ніде, і знайомі сталкери виявились зайнятими, і погода наприкінці минулого року зіпсувалась. Проте в середині грудня, ще за гарної сухої і не по-зимовому, теплої, погоди, вдалося відвідати цікаву туристичну локацію у Київській області — Дівич гору. Й то, тільки тому, що вирішив ні на кого не сподіватись, а з'їздити самотужки.
Звичайно, навесні або восени краєвиди були б ще цікавіші. Але, радує те, що хоча б в міжсезоння вибрався.


1. Дівич гора.

Правий берег Дніпра високий, тому панорамних місць чимало і без пагорбів. Але від столичних Видубичів і до Витачова берег пологий, а пагорби віддаляються. І лише біля в'їзду в село Трипілля є окрема гора, з якої відкривається чудовий краєвид на Дніпро, села вздовж берега, і на Трипільську ТЕС з містом Українка. Це — Дівич гора. Вважається, що це найвища точка на Обухівщині (55 м. над рівнем Дніпра). А ще — місце сили. Бо на горі археологами було знайдене святилище III - II ст. до н.е..
( Читати далі (+44 фото + відео)... )

«Все тече, все змінюється». І Київ теж не виключення із цього правила. Протягом 2019 року в столиці відбувся ряд змін. Зокрема, розібрали старий і зробили новий Шулявський шляхопровід, почали будувати лінію метро на Виноградар, встановили зв'язки між арками і зімкнули арки Подільсько-Воскресенського мостового переходу. А ще — збудували велосипедно-пішохідний міст через Володимирський узвіз (так званий, «скляний міст» або «міст Кличка»). Всі ці об'єкти викликали суспільний резонанс і висвітлювались фото- і відеоблогерами. Мене ж найбільше зацікавив Шулявський міст. По ньому я робив 3 фотозвіти. А ось інші новації не збирався показувати. Хоча ледве не піддався на заклики подивитись новий пішохідний міст. Але все-таки довелося побувати у центрі столиці. Тому вирішив зробити невеличкий огляд того, що змінилось, розбавивши репортаж замальовками зі знайомих і нових локацій.


1. Центр Києва в 2019-му не впізнати.

Похмура пізня осінь з туманами створила своєрідний антураж для знімків і роздумів стосовно нового вигляду столичного центру.
( Читати далі (+30 фото)... )

Подорожувати в одні й ті самі міста я не люблю, але іноді доводиться. Так, в останній день жовтня зганяв до руїн військової частини в Білій Церкві. Ну і заодно вирішив прогулятись і оглянути куточки центральної частини міста, які не вдавалось обійти під час попередніх візитів. Зокрема, вулицю Ярослава Мудрого, старовинні торгові ряди, парк Слави і залізничний вокзал.


1. Центр Білої Церкви: знайомий і незнайомий.

В самій Білій Церкві я вже був разів чотири або п'ять. І в далекому 2012-му навіть постив фотозвіти про місто і громадський транспорт з раритетними автобусами ЛАЗ. Однак часи змінюються — і «заповідника» ЛАЗів 695Н там вже немає. Та й місто обзавелося новими церквами і пам'ятниками — а це значить, що можна пройтися не лише незнайомими, але й добре відомими куточками найбільшого міста Київської області, не боячись, що замучить ностальгія.
( Читати далі (+58 фото)... )