Трохи про все і не тільки

Легендарна "зеленка" — Зелений (літній) театр, Верхня підпірна стіна, Нижня підпірна стіна — це все олдскульні локації, які розташовані в одній місцевості, на схилах Дніпра. Київські діггери облазили їх ще на початку 2000-х, коли всі вони були закинуті і відкриті. А неофітам від тих об'єктів залишилась лише Нижня підпірна стіна — зовсім маленька заброшка. Проте вона дуже незвична.

Нижня підпірна стіна — багатофункціональна споруда аж 1856 року(!) побудови. Була збудована як частина Нової печерської фортеці. Вона була фортифікаційним укріпленням із бійницями та галереєю, слугувала для захисту ланцюгового мосту. Разом із тим вона слугувала водогоном. Нижня і Верхня підпірні стіни сполучались підземним ходом, з розміщеним у ньому водогоном, із водокачкою, військовою комендатурою і заводом «Арсенал». Правда, сам хід, начебто, засипаний.


1. Нижня підпірна стіна — один із зразків київської фортифікації XIX ст.

Взагалі-то я не збирався досліджувати підпірну стіну. Та й до закинутих споруд ставлюся із упередженням. Але, по факту, це заброшка. Бо не використовується, не музеїфікована. До того ж, більше ніде полазити одному. Звичайно, і це місце не радять досліджувати поодинці. Однак це історичне укріплення, на відміну від інших закинутостей які є у планах, не охороняється і відносно безпалєвне. Тож, чом би й не злазити? Тим паче, захотілося втекти від проблем по роботі, від пригод з котом (розповім якось пізніше), від буденності і від звіздецю, який влаштовують нові «слуги народу».
( Читати далі (+38 фото)... )

З заброшками в столиці і з напарниками напряг, та й об'єктів для дослідження все менше і менше, тому вирішив здійснити культурну прогулянку. Так, щоб і кілометраж накрутити, і побачити нові місця. Бо вдома вже зовсім занудився. Ще й настрій кепський, а фотокамера в ремонті. В блог постити нічого.

У такому настрої дотопав від Шулявки до станції метро «Нивки». Потім вирішив, що не дуже-то і втомився. Тоді пішов ще далі — до парку «Дубки». Не те, щоб для мене це зовсім нові місця — у нього заглядав раніше. Але то було давно, ще 15 років тому(!). В востаннє заходив, мабуть, в 2011-2012му. Тому не завадило б освіжити спогади. Тим паче, під час попередніх прогулянок далеко в парк не заглиблювався.


1. Парк «Сирецький гай».

Цей парк рельєфний. Підноситься над дорогою. В низині їздять автомобілі. А ти стоїш нагорі і тебе не видно з дороги.
Ех, скільки разів цей парк виручав, коли ніде було подзюрити!
А дерева які! Дубовий ліс. Клени. Поодинокі сосни. Природа! Не віриться, що такий оазис може бути в середмісті Києва.

А ще у парку мав бути німецький ДОТ. Так що намічалась не така вже й нудна прогулянка.
( Читати далі (+29 фото)... )

Через день після подорожі до Козятина, Вінницької області, на мене очікувала поїздка до Остра, Чернігівської області. І хоча це набагато ближче, ніж Козятин — якихось 50 км., на дорогу потрібно було витратити набагато більше часу, тому що до автостанції потрібно їхати через весь Київ із суцільними заторами. Та й транспортування здійснювалось за допомогою міжміських маршруток (залізниці в Острі немає). А маршрутки через села їдуть повільно. Отож знову довелося прокидатись о 5-й ранку і виходити зрання. При цьому виспатися не вдалося. Однак, поки є спільні подорожі — треба їхати.


1. Остер: нові церкви, природа і закинутості.

В Остер поїхав, в першу чергу, заради заброшок. Однак планував познімати й саме місто. Тому накреслив умовний план пам'ятників і церков. Але по ходу прогулянки дізнався про деякі невідомі пам'ятки, яких не було на Вікімапії і в путівниках.

Про саме місто зазначу лише декілька фактів (щоб не звинувачували в неточностях). Насамперед, воно давнє. Перші згадки про поселення датуються 1098 роком, як фортеця на дорозі Київ-Чернігів. Після розгрому татаро-монголами поселення відродилося у XIV ст.. Це було козацьке місто. Була там і єврейська громада. В радянську епоху це був курорт із базами відпочинку. Зараз це невелике провінційне місто з населенням до 7 тис. мешканців. За виглядом і враженням більше схоже на селище міського типу, що здивувало величезною кількістю закинутих заводів і покинутих хат. Правда, вдалося дослідити лише військовий санаторій.
( Читати далі (+54 фото)... )

Знайшов інформацію про колишні дитячі оздоровчі табори в Ірпені і захотів подивитись чи лишилось від них хоча б щось. Наївний. Від більшості піонертаборів — лише пустирі. Навіть подзюрити не можна — приватна територія. А в законсеровані оздоровчі табори фіг залізеш. Надодачу в лісі собаки ледь не зжерли. Ну, думаю, якщо так — вйо фоткати маршрутки! Але і тут облом — по сонячній стороні не було підходящих місць. Тому довелося зробити екскурсію по місту. Хоча по ньому я вже робив невеличкий огляд. Та оскільки місто змінилось, а перший звіт був неповним, вважаю, повторний репортаж не завадить.


1. Ірпінь в 2012 не порівняти з Ірпенем 2011го, коли вперше в ньому побував.

З туристичного погляду Ірпінь зовсім нецікавий. В ньому немає ні історичних будівель, ні старовинних пам'яток. Проте є купа новобудов, декілька новоробних облаштованих парків та понурих скверів. А ще, за останні 7-8 років в місті провели масштабний благоустрій, який на крайніх парламентських виборах ставили у приклад іншим містам столичного передмістя. Тільки ніхто не каже зарахунок чого це зробили. Одним словом, враження від міста неоднозначні.
( Читати далі (+66 фото)... )

Майже два місяці не було вилазок по заброшкам. Два місяці, Карл! За цей час встиг обдумати різноманітні варіанти, куди можна сходити самому. Але, як назло, нічого підходящого в столиці не було. Хіба шо, «по другому колу»? Ось тільки де? Я й так вже повторно навідувався у закинуту і недобудовану школу в Биківні, запасник музею громадського транспорту/колишній Автобусний парк N3, тепличне господарство агрофірми «Пуща-Водиця». Плюс — робив другий огляд по заводу «Ремдизель». З перспективних абандонів для повторного дослідження залишились хіба що закинуті павільони «Експоцентру України» (ВДНГ), недобудована лікарня опікового центру на Троєщині і недобудована поліклініка в центрі.

Оскільки ВДНГ реставрують і закинутостей там майже не залишилось, а Опіковий центр вдруге краще зняти з дрону, залишався один варіант — поліклініка-недобуд. Правда, не хотілося ворушити спогади. Та лазити десь треба...


1. «Баянна» поліклініка-недобуд з нових ракурсів і зі змінами.

Недобудована поліклініка інституту мікрохірургії на Лук'янівці — славетний «баян». Лазив (для перегляду з території України необхідно скористатись VPN або проксі) по ньому 5 років тому (аж не віриться), в 2014му. Тоді не оглянув нижній рівень куполу. І вилазка була взимку, зі снігом. А зараз рання осінь. Так що формально був привід повернутися. Тим паче, за 5 років неодмінно мали відбутися зміни. Забігаючи наперед скажу, зміни точно відбулися — об'єкт помаленьку розгабовують: винесли останні вікна і перила. І пофарбували для зйомок відеокліпу.

Звичайно, довелося по пам'яті підбирати ракурси, щоб не повторюватись із першим фотозвітом. І мені це вдалося!
( Читати далі (+55 фото)... )

2019-й рік — рекордсмен по особистим відкриттям. Так, у цьому році спробував дігг по підземній річці, відкрив для себе закинуті військові склади, дослідив закинутий військовий аеродром (ще й по спеці), вперше полазив по бомбосховищу і прогулявся по парку Кіото з квітучими сакурами, а також дізнався як виглядає листяний ліс. І ось, до відкриттів року додалась поїздка на човні.


1. Покататись на човні запропонували несподівано. Звичайно, було страшно, бо і плавати не вмію, і боявся, що може укачати. Та й людина не зовсім знайома... А як батьки переживали!

Але все пройшло чудово! Не укачало. А краєвиди які! Вечірній Дніпро такий мальовничий.
( Читати далі (+38 фото)... )

Щороку на День Незалежності України влаштовують військові паради. І вже два роки поспіль як склалася традиція їх відвідувати. Але цього року, за ініціативою нового президента, Володимира Зеленського, від традиційного параду військової техніки і маршу відмовились. Мовляв, краще зекономимо кошти і роздамо військовим. Ну що ж, соціальний захист — це добре. Але якось дивно, що колишній шоумен, комік і кіноактор виступив проти видовищних масових заходів?


1. Потім, звичайно, у владних кабінатах схопилися і таки запланували... ні, не парад, — всього лиш урочисту ходу Гідності за участі Президента і військових (щоправда, напередодні свята придумали театралізовані дійства). Але ветеранська спільнота організувала свій захід — ходу Захисників України. На фоні скасування військового параду ця альтернатива державним урочистостям мене більш привабила. Звичайно, це не так цікаво, як парад з військовими машинами, але, як мінімум, незвичний захід. Тим паче, в найближчі чотири роки офіційних військових парадів напевно що не буде.
( Читати далі (+45 фото)... )

В родині з'явився новий телефон — мамі подарували новий смартфон. Вона могла б задовольнитись тим, що є (бо з новим апаратом ще треба навчитись користуватись), але в старому кнопковому мобільному не було інтернету, а мобільний інтернет входить до обов'язкових послуг. Ну а оскільки займався налаштуванням нового телефону, то вирішив зробити огляд. Все одно, нові вилазки поки що не планую, а написати в блог щось треба.


1. Смартфон Tecno F2 LTE вибрав майже одразу. Почитавши відгуки прийшов до висновку, що в сегменті дешевих смартфонів (до 2000 грн.) це був найкращий варіант. Фірма, звичайно, невідома. Але звучить приємніше, ніж Twoe або Doogee. Та й оснащення непогане, як для бюджетника — підтримка інтернету 4G, чотирьохядерний процесор, 8ГБ вбудованої пам'яті та 1ГБ оперативки. А ще оснащений найновішою операційною системою — Android 8.1. Щоправда, з лаунчером Go (не знаю, добре це чи ні, але чистий Андроїд хвалять). Плюс — він має детектор відбитків пальців.

В цілому, я залишився задоволеним новим смартфоном. Та й до Android'у можна звикнути (хоча плитки приємніші). Але, звичайно, є як плюси, так і мінуси, про які розповім детально.
( Читати далі (+40 фото)... )

В Святошинському лісі Святошинського району, на околиці Києва, розташований закинутий піонертабір, який, як не дивно, так і називається «Святошин». До нашого часу від нього залишилось небагато: напівзнищені, напівзруйновані, ще й частково обжиті залишки з діючим підприємством та собаками. Ще й невідомо скільки будівель на території. Бо з супутника будівлі, окрім однієї, зовсім не проглядаються. А на панорамах Google теж видно лише одну споруду. І то, якщо придивлятись. Коротше, зовсім непривабливий об’єкт для вилазки...

Але, шукаючи закинуті дитячі оздоровчі табори, бази відпочинку і санаторії поблизу столиці, натрапив на звіти зі «Святошина». І виявилось, що на території чимало спальних будиночків і господарських будівель (хоча вони і напіврозвалені). А ще є декоративні дитячі вежі і старі плакати. Ну і, звичайно, табличка на воротах. Так що можна щось нафоткати. Тим паче, інших заброшок на прикметі не було. Тож запропонував samogonnoeozero з’їздити. І прохолодного, але бездощового, літнього дня ми відправились на дослідження.


1. Табличка на воротах проста. Стели чи вказівника немає. Одразу видно, що піонертабір простенький. Раніше належав профспілці. А судячи за назвою «оздоровчий табір», встиг попрацювати і після розпаду СРСР.

На відміну від попередніх сталків, обійшлося без пригод. Все-таки, це околиця столиці біля автотраси з гарним автобусним сполученням. А ось заброшка змусила понервуватись. У вихідний день(!) в таборі були люди і їздили машини. Тому оглянули лише половину території (при тому, що піонертабір невеликий) і деякі знімки зробив смартфоном. Але побачив все, що планував. Причому збереженість залишилась на попередньому рівні.
( Читати далі (+47 фото)... )

Не найкраща ідея в спеку пертися в дальні перді, щоб потім весь день смажитися на сонці. Але так скучив за вилазками, що попри все вирішив їхати. Тим паче, поїхав не один, а з wh1sper956. Та й заброшка намічалась незвична і величезна — військова авіабаза в місті Узин. Знайомий там вже був, тому знав, де можна пролізти на територію аеродрому. А заодно перевірив що там можна полазити. Хоча там і палєвно, і кажуть, що використовується як стрільбище. Проте територія чимала, тому в разі чого буде де сховатись.

Єдиний нюанс, який бентежив — якщо в дальні перді і можна легко заїхати, то не факт, що виїхати буде так само легко.


1. Колишня військова авіабаза — перший закинутий аеродром в моїх вилазках.

Об’єкт — колишня закинута авіабаза стратегічної авіації. Утворена 1955 року в місті Узин Київської області як 106 авіаційна дивізія, до якої увійшов створений 409-й важкобомбардувальний авіаційний полк. Тоді ж збудували всю необхідну інфраструктуру і злітну смугу. І вже в травні 1956 аеродром прийняв перший літак. В тому ж році організовується 1006-й важкобомбардувальний авіаційний полк (ВБАП) і командування 79-ї важкобомбардувальної авіаційної дивізії (ВБАД), до складу якого входили декілька авіаційних полків з усього СРСР. До кінця 1950-х побудували службові і житлові будинки. А зусиллями гарнізону проклали високовольтну лінію до Узина. У 1985-му 409-й ВБАП реорганізовується у полк літаків-заправників.

Після розпаду СРСР авіабаза увійшла до складу Військово-повітряних сил України. В 1992му на аеродромі базувались 21 літак Ту-95МС-16, 21 літак-заправник ІЛ-78 і по одному бомбардувальнику Ту-95К і Ту-95М. Того ж року авіаційний полк розформували і організували базу зберігання і утилізації літаків. Росіяни напевно сказали б що «незалежні» влаштували розпил заради збагачення. Але ні! Україна оголосила себе безядерною державою і тому бомбардувальна авіація виявилась непотрібною, ще й дороговартісною. Тому в 1998му прийняли рішення утилізувати Ту-95МС. Один бомбардувальник залишили в якості пам’ятника і встановили на в’їзді до колишньої авіабази. Інші попиляли. Декілька літаків віддали Росії за борги. А заправники ІЛ-78 переробили на транспортні літаки і передали різним компаніям. Аеродром закинули, а військове містечко і інфраструктура або знищена, або в напівзруйнованому стані. Однак «залишки колишньої величі» вражають і нині. А ще, з недавніх пір, після війни на Донбасі, військовий аеродром зробили резервним. Тобто, в разі чого, може прийняти військові літаки. Так що сама авіабаза охороняється. Навіть є діючий штаб.
( Читати далі (+77 фото)... )